Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Після злучення тварина сумна

Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

188
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 92
Перейти на сторінку:
ліжку, аж поки під самий ранок трохи не закемарив.

У короткому сні до нього навідалась страшна відьма, що тикала у нього запаленим факелом і вигукувала: «Проклинаю! Проклинаю!» Від того сну Аркадій прокинувся і вже не засинав, аж поки над морем знову не постало сонце.

Змучений і стомлений, він вирішив не витрачати зайві сили на вранішнє купання, а просто сів на балкончику, закинув ноги на бильця і дивився (як співається в одній відомій козацькій пісні: «Чи не вийде дівчинонька рано-вранці воду брать?»).

Ох і затріпотіло ж його серце, коли він узрів, як десь о пів на сьому ранку з боку сусідніх дач з'явилася вже знайома йому постать у блакитному купальнику. Мов той павучок, якого торкнулися пальцем, підбирає лапки і удає з себе мертвяка, так і наш герой увесь заціпенів, закляк, занімів і знову задихав часто-часто, пильно вдивляючись у вдалечінь.

«Вийшла, вийшла дівчинонька рано-вранці воду брать! А за нею козаченько веде коня напувать!»

І, хоч не мав наш герой коня, не мав шаблі й козацького однострою, а був собі звичайнісіньким радянським підлітком, він таки рушив до моря напувати свої еротичні фантазії, бо з балкончика бачив, як «каре» вже за знайомою від учора схемою, трохи поплававши у морі, пішла і десь залягла собі проміж дюн.

Пробирався він до води обережно, дивлячись ніби під ноги, а насправді ж зиркаючи очима туди, де лежала ВОНА. І знову була абсолютно гола, і знову, розставивши коліна, сповна віддавалася пестощам лагідного південноукраїнського сонця.

Вдаючи, ніби цілеспрямовано йде купатися, Аркадій проминув дівчину і кутиком ока побачив, як вона піднялася на ліктях, глянувши у його бік. Але він тараном попер уперед, пірнув, спінивши дзеркальну гладь, а потім поплив собі «кролем», мовляв, теж так вміємо!

Гарно наплававшись, він вибрався на берег і здуру почав робити якісь гімнастичні вправи: махав руками, присідав, нахилявся, а коли брав упор лежачи, то нарешті зиркнув і в бік «каре», бо від початку знайшов на узбережжі таке хитре місце, де поміж дюн можна було бачити її засідку.

Ой, мама! Вона так само, обпершись на лікті, дивилася на нього. Їй-бо! Він аж упрів враз від того погляду. Віджимаючись від піску, пихтів, ледве притуляючись щокою до розсипів дрібних крихкеньких мушель, і серце його шалено калатало не стільки від фізичних вправ, скільки від усієї неоднозначності цього моменту.

В голові юрмилися цілі сонми нахабних і водночас дурнуватих думок, на кшталт: «А отак би підійти просто до неї і познайомитись, чи, просто проходячи повз, сказати «привіт», чи просто без зайвих слів зняти плавки і влягтися з нею поруч!» Ідіотизм та й годі! Але з-поміж усіх версій йому найбільше сподобалася та, в якій він, ніби просто ідучи додому, мимохіть каже їй «привіт!»

Покінчивши із зарядкою, він ще раз занурився у воду, гарненько обмившись від піску, а потім ще деякий час ходив берегом туди-сюди, аж поки сонячне проміння не підсушило шкіру, ідіотські думки припинили товктися у довбешці, а натомість постав якійсь гарний внутрішній спокій.

Йшов до дюн, в'язнучи ногами у піску, мов той лицар із відкритим заборолом, дивлячись просто на неї. Вона ж від його нахабного погляду, здається, трохи знітилася, звела коліна і, схрестивши ноги, протягнула їх вперед.

— Привіт, — сказав наче легко і невимушено, коли проходив повз.

— Привіт, — посміхнулася до нього так просто, ніби лежала у купальнику, а не була геть гола.

— Ти гарно плаваєш.

— Дякую, ти теж нівроку...

— З друзями приїхала?

— Так, з подругою та її хлопцем. Задовбали вже мене... Трахаються по п'ять разів за ніч, спати не дають... Іди сюди...

— Що!???????

— Іди сюди, кажу...

Подальші хвилини цієї зустрічі Аркадій у подробицях згадував майже не щодня упродовж останніх дванадцяти років. Можна сказати, що вони справили на його долю такий глибокий і непереборний вплив, що він повсякчас перебував у перманентній залежності від подій того ранку, міряючи ними, як термометром, температуру кипіння власного існування і коригуючи ті чи інші вчинки, від яких певною мірою залежало його соціальне, професійне та приватне життя. Словом, далі сталося щось незбагненне і фантастичне, щось таке, що накинуло свій відбиток на усе подальше буття нашого героя.


Коли він присів поряд з дівчиною на зеленому килимку, то вона без вагань обняла його руками за шию і запечатала вуста вологим і гарячим поцілунком, трохи солоним від чорноморської солі. Цілувалася самозабутньо і до нестями. Якби могла, то заковтнула б усього його, обволікши своїм вертким та хтивим язичком. Її гарячі, достиглі на золотому серпневому сонці перси торкалися його грудей, а рука, що заповзла у вогкі ще плавки, пестила набубнявілий пагін так натхненно і жагуче, що через оті пестощі Аркадій зовсім втратив розум.

Захлинаючись у зойках і спалахах раптової пляжної пристрасті, він повалив дівчину навзнак і, не відриваючись вустами від її вуст, однією рукою почав стягувати з себе плавки тоді, як вона, міцно стискаючи його за «корінець», розкинула ноги і потягла на себе, ніби запрошуючи увійти в святая святих. Але цього не сталося, бо через оті шалені пестощі Аркадій сам незчувся, як вибухнув на її стегна гарячим пульсуючим струменем життєдайної вологи.

1 ... 37 38 39 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після злучення тварина сумна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Після злучення тварина сумна"