Читати книгу - "Гуляйполе"

В косі стрічка голуба.

Коли Негребецький закінчив співати, присутні схопилися з місць, плескали в долоні, стукали ложками, кричали "Слава! Слава!"

І вже наступного дня повстанський загін махновців покинув Велику Михайлівку-Дібрівку, бадьоро і з присвистом співаючи "Розпрягайте, хлопці, коні". І відтоді ця пісня вихором закрутилася по всій великій Україні і навіть австрійські й німецькі солдати завезли її в Західну Європу, а червоні більшовики — в Росію, словом, співали її українці, серби, словаки, хорвати, австрійці, німці; співали — анархісти, есери, білогвардійці; співали — робітники, селяни, капіталісти, рядові солдати й генерали. Цій пісні, автором якої був відомий махновський поет-пісняр Іван Негребецький, судилося стати всесвітньовідомою і народною. До речі, вона є візитною карткою Кубанського народного хору (Росія), створеного на землі, де знайшли відносний спокій махновські загони після їх цілковитого розгрому на Україні у 1921 році.

Та повернемося до початку жовтня 1918 року. Коли Махно вирушив до Гуляйполя, у самій Дібрівці невдовзі розпочалися жахливі події. А було це так: у штаб австро-німецьких військ, що містився у Синельниковому, дійшли чутки про цілковитий розгром їхніх частин у селі Велика Михайлівка (Дібрівка) партизанським загоном Нестора Махна. Командування окупантів оскаженіло і, щоб відплатити ворогові, негайно послало на цілковите знищення невловимого "бандита" втричі більший, ніж раніше, свій загін, підкріпивши його частинами гайдамаків. Крім численної піхоти, кавалерії, додавалися загону десятків з чотири кулеметів та з десяток гармат. Ця "непереможна армада" кинулася на беззахисну Дібрівку з усіх боків. На оборону села вийшли його мешканці від старого до малого. Оборонялися, хто чим міг: молотами, косами, вилами, мисливськими рушницями. Опір був настільки могутнім, що німецькі офіцери, які керували цим наступом, подумали, що мають справу не з неозброєними селянами, а з досвідченими вояками. Перший штурм Дібрівки австро-німці програли. Захлинулися їхні друга і третя атаки. Коли зникла надія на легку здобич села, ворог відкрив по Дібрівці гарматний вогонь, що тривав майже годину. Село загорілося з усіх боків. Після припинення канонади у наступ знову рушили піхотинці... Билися врукопашну... У цій нерівній боротьбі останньою твердинею села стала церква. Всі, хто її боронив, у полон не здалися і билися, доки їх не закололи багнетами. Після цього почалося дводенне знищення захисників, хто залишився в живих. Їм викручували руки й ноги, виколювали очі і вже напівмертвих добивали під церковною стіною. У перших лавах до цієї стіни смерті поставили німецькі офіцери тих, хто якоюсь мірою допомагав Махнові, а це були: сам батюшка Олексій і його родина, поміщик Микитенко і вся його велика сім'я, батьки Тіни і всі дівчата, що були на Несторовому весіллі дружками, втому числі й Маруся — героїня пісні "Розпрягайте, хлопці, коні". Німецький оберст (полковник) наказав привести сюди, до церкви, когось з німців-колоністів Дібрівки. Така доля випала на колоніста з сусіднього села Троїцького сорокарічного Йогана Бітнера.

— З кулемета стріляти можеш? — запитав його німецький полковник.

— Так.

— Лягай до кулемету.

— Для чого? — поцікавився Бітнер.

— Лягай, кажу!

Селянин ліг.

— По ворогах Великої Німеччини і кайзера Вільгельма — плі!

Бітнер підвівся з землі.

— Пане оберст, — звернувся він до німецького офіцера. — Ви прийшли сюди завойовниками і такими звідси підете. А мені і моїм дітям, онукам серед цього народу жити.

— Ти відмовляєшся виконувати наказ офіцера німецької армії? — гримнув на нього полковник.

— Цей наказ я не виконаю.

— До стінки його! До стінки!..

Католика Бітнера поставили поряд з православним священиком. А полковник звернувся до бідолашних селян, котрі чекали своєї черги стати під церковну стіну:

— Хто з вас розстріляє з кулемета цих свиней, — він показав рукою у напрямку церкви, — тому дарую життя... Рахую до трьох: раз, два і... три!

З гурту ніхто не вийшов, не вигукнув: "Я!"

Тоді німецький полковник підійшов до командира загону гайдамаків і щось з ним переговорив. Через хвилину вийшли десять рядових гайдамаків з гвинтівками і холоднокровно розстріляли першу партію селян, за нею — другу, третю... І так аж цілих два дні свої, українці, добивали на церковному майдані знесилених і змучених українців. А що! Революція іде!..

...На тому Світі.

ЛЕНІН(до Грушевського). Так хто, пане Михайле, жорстокіший: ми — більшовики, чи ви — буржуазні націоналісти?

ГРУШЕВСЬКИЙ. Найжорстокіша насильницька революція, нав'язана більшовиками усім народам Російської імперії, у тому числі й Україні. А все інше, що ви бачите — наслідки ваших дій та амбіцій.

Ленін підвівся з "лави підсудних" і мовчки пішов геть із "зали судового засідання".

Глава шоста
Сталь і ніжність