Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"

Добромильські сніги

Так легко вчора занурилась у добромильські сніги, ніби повернулась додому, а попереднє життя було лише гостиною. Бо відтоді, відколи в цьому світі перестали розмовляти про шляхетність і вважати її чимось кумедним, краще б назавжди залишитись тут, де літає останній орел. Але як би там не було, мушу розриватись між двома світами, бо я не одержима. Бракувало чогось, зовсім трішечки, щоб перейти межу. Дунай я перейшла, межі — ні. Бо тоді цей нешляхетний світ просто залишиться без моєї опіки.

Замерзлі дерева, я їх бачила нераз, як і засипану-заметену дорогу, яку втоптати може лише велике горе чи велика нужда. Одначе тільки в Добромилі 1617 року вони мають сенс, передаючи весь безмір людської самотності.

24.09.2012

Молоко

Мені приснився сон, ніби я стою в черзі за молоком з літровою банкою, довго і терпляче. Підходить вихователька з дітьми-сиротами, геть обдертими. Я їй кажу, що стою тут від 10 години ранку. Врешті я виходжу з черги, бо не маю кришки закрити банку, і можу розхлюпати молоко. Прокинулась і згадала 1990 рік, коли ми з Ладусею мешкали у Львові. Як я не могла купити молока дитині, бо всюди стояли величезні черги. Одного разу я встала о 6-ій ранку і пішла на Галицький ринок. Було ще темно і холодно. Але й там не продавали молока жінки. Вони приносили його для постійних клієнтів. Якось я стояла у довжелезній черзі в магазині. Там стояла також жінка з неадекватним хлопчиком років восьми, який підходив і бив людей. Вдарив він і мене. Але всі мовчали.

Молоко я перестала купувати, коли Ладуся вчилася вже у школі. Коли знайшла у пляшці шматок скла. Надто далека відстань від мого дитинства, коли я стояла з горнятком під стайнею і цьоця Кася наливала мені тепле спінене молоко просто з відра, а часом доїла в горнятко. Я випивала його відразу.

26.09.2012

Меч Гамлета

Гамлет у фільмі Дзефіреллі всюди ходить з мечем, розмахує ним вряди-годи, щоб скористатись, коли настане час. Таким в ідеалі мало би бути моє покоління, що росло в часи холодної війни. І таких «гамлетів» було багато. Втім, воювати з американськими імперіалістами ми не збирались. У нас був інший ворог — наше сумління проти конформізму. Врешті ми вчинили самогубство, щоб врятувати собі честь. Навіть ті, хто обрав еміґрацію. Тому ніхто не знає про нас. Мертві нікому нецікаві. Якби ж то тільки ми були мертві…

29.09.2012

Даровані книги

Вчора підшуковувала одяг для персонажа: делія, кунтуш, жупан, щоб не були ні надто вбогі, ані надто викличні. Для вистави, що має відбутися на ґанку будинку в Боневичах. Ще шапка і чоботи. Потрібен докладний опис. От і згодилася мені пошарпана книга-альбом Яна Матейка, видана ще в 30-х роках. Багато повирізуваних сторінок. Таку книгу нікому не віддаси. Сьогодні заберуть книжки, які я віддаю до бібліотеки. Краще допомагати якійсь одній бібліотеці, ніж кільком. Хай люди читають. Вони не звикли купувати книжок, а мені ці не потрібні. Я ніколи не помиляюся, коли дарую книги. Ніколи не можна віддавати книжок рідкісних і таких, що мають дуже малий попит, стосуються певної галузі. Я маю багато книг з історії музики, історії України, мистецтва. Такий підхід до дарування з’явився у мене внаслідок роботи в музеях, де важливі інтуїція і правильний відбір.

У селі мене чекає книга про життя польських магнатів. Навіть коли я вже використала книги, вони залишаються в мене назавжди. Як друзі, що їх не бачиш роками, але все одно думаєш про них з теплом.

30.09.2012

Мистецтво життя

Не так важливо, як ми проживемо своє життя, а як його закінчимо. Можна стерти всі добрі спогади про себе в старості внаслідок хвороби, стати тягарем для оточуючих, зненавидіти себе. Можливо, в усьому винна ненависть до себе, яка нападає підступно й зненацька. Раніше я про це не думала. Мистецтво життя полягає в любові до себе, самопрощенні, а не самоконтролі, як я думала раніше. Треба, щоб тіло і мозок постійно працювали. Смерть подібна до сходження на вершину, а не падіння в провалля.

1.10.2012

Звуки осені

Гупання яблук на лаву й на землю.

Торохкотіння горіхів по даху.

В останній день знявся такий вітер, що все обтрусив.

Гул дощу. Він надходить хвилею, наче морський прибій.

У Багнах десь мають гнізда круки. Вони літають над лісом і каркають.