Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Поляки, які в липні 1943 року пережили погром Вільки Садовської (ґміна Кисилин Горохівського повіту), отримали матеріальну допомогу і притулок в українців у Торчині, Костя Горошка з родиною, який проживав на вул. Переможців, та Колі Климовича, який проживав на вул. Смолиговській. «Вони допомагали полякам, – засвідчує Станіслав Ляхевич, – зокрема своїм сусідам. Попереджали про злочинницькі наміри своїх побратимів, надавали своє житло для криївок, часто виражали спротив дегенератству, яке в ці роки заволоділо більшістю українців».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VII/7, Свідчення Станіслава Ляхевича, арк. 14.

Усичі, ґміна Торчин – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У березні 1944 року члени УПА забрали коваля Стефана Раєвського та трьох інших поляків, які перебували в нього у кузні. Коваля врятував місцевий українець Лука Сименюк, решта пропали безвісті.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 645; AIPN, 27 WDAK, V/34, Свідчення Казимира Пєтшиковського, арк. 99зв.

Холоневичі, ґміна Сильне – українське село, в якому проживало близько 10 польських родин.

28 березня 1943 року в село прибули члени УПА з сусідньої Софіївки з наміром вбити поляків у костелі. Чесний українець Гриць – за посередництвом родини Рокитів з Галинівки – попередив про небезпеку, завдяки чому до костелу прийшло лише кілька старших осіб і УПА передумала нападати.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 618–619.

Хоробрів, ґміна Чаруків – польсько-українське поселення.

Під кінець червня 1943 року, після декількох нападів УПА, в яких загинули поодинокі особи, частина польських родин вирішила рятуватися втечею до ближніх місцевостей – Несвіча, Лаврова, Мар’янівки та Скірча. Родини Филипчаків та Куреків перед черговою атакою остеріг українець Санько Клепець: «Він сказав, – згадує Мирослава Побоха, дівоче Курек, – що його наречена Поля (польська вчителька) була вбита. Він закликав нас до втечі. Санько не зміг доїхати до свого дому – був побратимами убитий».

Родина Себастіанських шукала сховища в різних місцевостях, тікаючи в напрямку Володимира-Волинського. 11 липня вночі заприязнений українець повідомив їх, що вони знов у небезпеці. «Наступного дня ми разом з родиною тітки сховалися в сусідньому українському селі, серед прихильників штундизму. Через кілька днів наш господар прибіг з поля, наказуючи нам заховатися в коноплях, бо йдуть бандерівці. Бандерівці обшукали обійстя та остерегли, що за приховування ляхів каратиметься смертю. Вночі ми повернулися до обійстя тітки та переховувалися в стодолі. Під кінець липня мама вирішила повертатися до Скірча. Ми переодягнулися в український одяг, і, поміж бандерівцями, подалися в дорогу. Мама говорила українською, що її чоловіка і синів вбили „польські бандити”, бандерівці остерігали нас, що в селі Скірче є ляхи [...] ми зустріли знайомих, з якими щасливо дісталися Скірча».

Джерело: Свідчення Мирослави Побохи, дівоче Курек, [у:] Śladami ludobójstwa na Wołyniu..., с. 262; Z. Sebastiańska, H. Hilbrecht z d. Sebastiańska, Byłyśmy świadkami, „Na Rubieży” 1998, № 30, с. 22.

Хорохорин, ґміна Щурин – село зі значною перевагою українського населення над польським і, до 1942 року, єврейським.

За словами Владислава Седлецького, в 1943 році члени УПА вбили шістьох українців, які допомагали полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 632.

Ягеллонів, ґміна Олика – польське поселення.

10 серпня 1943 року члени УПА вбили декількох поляків. Родина Юстковських була вчасно остережена українцем Олександром Хламаздою з села Башлики, і врятувалася.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 581.

Бірки, ґміна Любомль – українсько-польське село.

10 січня 1944 року члени УПА вбили 55 поляків. Українець Каленик від місцевого командування УПА отримав наказ вбити свою дружину-польку та двох малих дочок. Він таємно виїхав до Любомля, рятуючи своє і своєї родини життя.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 522; H. Komański, Borki, „Na Rubieży” 2000, № 44, с. 49.

Воля Островецька, ґміна Гуща – польське село, яке налічувало понад 800 мешканців (сьогодні не існує).

30 серпня 1943 року в результаті нападу значних сил УПА, за підтримки навколишнього українського населення, понесло смерть близько 600 поляків. У сусідніх Острівках цього самого дня загинуло близько 500 осіб.

Свідки подій відмітили нечисленні випадки надавання допомоги жертвам вбивства українцями з Перекурки (див. с. 99–100) і Сокола (див. с. 101–102).

Броніслав Єсьонек з родиною приховувалися поза хатою, отримуючи допомогу з боку двох українських родин із Сокола. Впевнившись, що небезпека минула, вони повернулися до Волі Островецької, на них напали члени УПА під командуванням знайомого українця Махонька. «Кинули пропозицію, – згадує Марія Пендель, дівоче Єсьонек, – щоб нас закрити в хаті, а її підпалити. Ми всі почали кричати й лементувати. Суперечку вирішив Махонько, який сказав, що сьогодні нам нічого не зроблять, але завтра повернуться і нас вб’ють. [...] До нас прийшли дві українські родини, які опікувалися нами протягом попередніх десяти днів. Вони нам принесли їсти та води. Одна з українок радила втікати до Старого Ягодина [...] Через певний час, нас виселили за Буг, до місцевості Окопи».

Джерело: Wołyński testament..., с. 39; там само, с. 116 (свідчення Марії Пендель, дівоче Єсьонек); W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 513–521.

Замлиння, ґміна Бережці – село зі значною перевагою українського населення над польським.

Після бандерівського нападу 30 серпня 1943 року, мешканці села сховалися в Римачах. 22 вересня 1943 року декількох членів УПА з Вишнева напали на братів Матчуків, які повернулися до села за харчами. Костянтин