Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Матчук був убитий, Стефанові Матчуку вдалося втекти до лісу, а потім заховатися в українця Петра Мельничука, який його відвів на територію, що знаходилася під контролем поляків.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 501.

Лани, ґміна Любомль – польсько-українська колонія.

29 серпня 1943 року дійшло до нападу УПА на колонію. Родина коваля Яна Томича була попереджена українцем на ім’я Санько, та в останній момент втекла до Перевал (ґміна Олеськ), де знайшла тимчасове сховище в українця Скока. Зразу після втечі, Томич повернувся до Ланів за найбільш потрібними речами та інвентарем. Коли він гнав до Перевал худобу, був знов попереджений українцем Саньком, щоб все залишити та втікати.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 523.

Острівки, ґміна Гуща – польське село, яке налічувало понад 600 мешканців (сьогодні не існує).

5 липня 1943 року члени УПА скоїли провокаційний замах на проїжджаючих німців, щоб на село накликати пацифікацію. Вони декількох з них вбили. Свідком події була Софія Улевич: «Певного моменту постріли затихли, а біля нас з’явилися: моя мама з братом Болеком, сусідка Гелена Кувалек з чотирма своїми дітьми та свекрухою. Раптово з-за дому вийшов німецький солдат з готовим до пострілу автоматом. Біля нього стояв український поліціант з Опалина. Німець крикнув „Хальт” і наказав нам лягати лицем до землі. Українець нас упізнав. Він колись моєму дядькові Єсьончаку приносив взуття для ремонту. Поліціант пояснив німцеві, що ми невинні. Солдат наказав нам встати і кожному подав руку. [...] За хвилину після того, як вони відійшли, німці обстріляли наше господарство, яке повністю згоріло. Тоді загинула моя сестра». На щастя, до пацифікації всього села не дійшло.

30 серпня 1943 року значні сили УПА, за підтримки українського населення з навколишніх місцевостей, напали на Острівки і вбили близько 500 поляків. У сусідній Волі Островецькій цього самого дня загинуло близько 600 осіб.

Свідки подій зазначили нечисленні випадки надавання допомоги жертвам масового вбивства українцями з Перекурки (див. с. 99–100) та Сокола (див. с. 101–102).

Після вбивства в Острівках уціліли, між іншим, Юзеф Єж та Антон Улевич, який так згадував момент, коли, разом з кількома десятками жертв, знаходився в ямі. «Над нами стояло трьох українців, решта кружляла навколо. Серед них я побачив знайомого. Почав його просити, щоб мене вбили пострілом з гвинтівки, а не сокирою чи іншим знаряддям. [...] знайомий українець підійшов до рову, подав мені руку, кажучи, щоб я встав. Коли я вийшов з ями, він дав мені шапку, піджак і наказав іти з ним. [...] Показав мені вузький бетонний місток. Сказав, щоб я в ньому заховався. Я з трудом туди втиснувся. Відходячи, він мені наказав тихо сидіти, бо якщо мене знайдуть, то вб’ють, а село спалять. Через деякий час я почув, що хтось хоче дістатися до моєї криївки. [...] По голосу я впізнав керівника школи Єжа. Потім виявилося, що і його до містка провів той самий українець. Нас щойно німці знайшли [...] До нас підійшов українець Яків Роговський, який служив у поліції в німців. Я знав його віддавна. Я запитав, що вони з нами зроблять. Він сказав, що розстріляють. Я відповів, щоб убив нас він, а не німці. Подумавши, він почав розмовляти з німцем, який стояв поруч. Переконав його в тому, що ми не бандити, а його сусіди. Німець наказав нам тікати до Ягодина [...]».

Джерело: Wołyński testament..., с. 39; там само, с. 71 (свідчення Софії Бородзей, дівоче Улевич); там само, с. 156 (свідчення Антоні Улевича); W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 502–511.

Перекурка, ґміна Гуща – українське село (сьогодні не існує).

Після нападу УПА 30 серпня 1943 року на сусідню Волю Островецьку, під час якого було вбито близько 600 поляків, деяким з уцілілих місцеві мешканці надавали допомогу. Гелену Приступу та її дітей протягом п’яти днів приховував в лісі українець з Перекурки (згідно репортажу, вміщеного в 2004 р. в газеті «Жечпосполіта», він звався Сергій Зелінський), син якого належав до УПА. На шостий день до них прибув її чоловік Болеслав, який на той час працював в українця біля Любомля. Довідавшись від нього про вбивства поляків, він вирішив тікати з родиною за річку Буг.

Олександр Любчинський вискочив з палаючої школи у Волі Островецькій, де було скоєне масове вбивство кількадесяти осіб, і вдавав мертвого. «Наляканий тим, що побачив, я втік у довколишні кущі. Пересидів у них три дні, без їжі й пиття. Увесь час я спав. Четвертого дня, коли я ослаб, пішов до українського села Перекурки. Зустрів українців, які дали мені хліба й молока. Вони говорили, щоб я втікав до Дорогуська. Я вирішив іти до поляків, які проживали поблизу села Перекурки. Я з ними жив два тижні. Під час мого перебування в цієї родини, прийшло 11 озброєних українців. Вони запитували: „Це вся родина?”. Коли дізналися, що я врятувався з Волі Островецької, сказали: „Якщо врятувався, то нехай живе, його щастя”. Увечері прийшли поляки, які проживали поблизу. Разом з ними я втік до Ягодина».

Родину Болеслава Кувалека з Острівок, подружені з нею українські родини, Макари та «Миколюси», протягом трьох днів переховували в селі Перекурки, після чого відвели її до переправи через річку Буг.

Едвардові Сороці та пораненому Янові Пальцю допомогла українка, дружина гайового з лісу Борек. Пізніше її чоловік безпечно провів їх до Ягодина.

Восени 1943 року підрозділ сотні Машлюка вбив родину Петрука (прізвисько Приступа): дідусів, батьків із сином Петром та двома дочками. Деякий час три особи з цієї родини переховувалися в українки Пелагії Санурики в Перекурці.

Джерело: M. Narbutt, Wołyń: pamięć i zapomnienie, „Rzeczpospolita”, 7–8 VIII 2004; Wołyński testament..., с. 93 (свідчення Чеслава Кувалека); там само, с. 96 (свідчення Олександра Любчинського); там само, с. 155 (свідчення Гелени Тваруґ, дівоче Приступа); там само, с. 133 (свідчення Едварда Сороки); L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 162–163; W.