Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

температур може спричинитися до несподіваних, ще ніким не досліджених реакцій. Незважаючи на це, робота по створенню досить-таки складних процесів запалювання провадиться…

Еверет підняв руку. На його зморшкуватому обличчі з'явилася посмішка.

— Шановний професоре Метіус, — сказав він, — це, без сумніву, цікава наукова проблема. Я певний, що ви завершите свої, гм, дослідження з ядерної фізики і досягнете практичних успіхів. Містер Брекдорп подаватиме вам потрібну допомогу, тим більше, що можна, мабуть, підрахувати співвідношення між видатками і прибутками.

Брекдорп поквапливо запевнив, що він неодмінно зробить усе потрібне. Метіус знову відкашлявся, йому хотілося сказати Еверету про свої потреби, але Брекдорп випередив його:

— Іноді між ученими виникають суперечки щодо проведення окремих робіт. Але вирішальним є те, що монополія на дослідження лишається в наших руках. Ми працюємо заради інтересів ПЕК і Сполучених Штатів.

Еверет поважно кивнув головою на знак згоди з Брекдорпом.

— Ми розуміємо один одного без гучних слів, — сказав президент. — Держава такого рангу, як Сполучені Штати, повинна займати панівне становище в світі. Це панівне становище цілком залежить від наших учених. Я розумію сумніви деяких людей щодо її радіації. Але, думаю, геній наших учених, — він зробив люб'язний жест у бік Метіуса, — переборе цю новітню чуму. Якщо я вас правильно зрозумів, містер Метіус, ви на вірному шляху.

Мерлан Метіус пробурмотів щось невиразне. Еверет, очевидно, переплутав його з Кальманом. На того похвала президента вплинула б, мов бальзам. А Метіусу гучні слова ні до чого, йому потрібні новий реактор і запалювальні конденсатори.

— А те, що ви сказали, містер Брекдорп, про роботу професора Кальмана, сповнює мене найкращих надій, — закінчив свою думку президент.

Брекдорп поквапливо висловив згоду. Метіус вражено глянув на директора. Невже президент вірить, що Кальман і справді?.. В цю мить Еверет підвівся з місця і запропонував поїхати оглянути місто.

— Я все-таки комерсант, — сказав президент, — і мені хочеться хоч раз подивитися на те, що споруджено на мої гроші.

Це мало звучати як дотепний жарт. Брекдорп усе зиркав на розмовний апарат. Чого мовчить Шпрінгер? На пропозицію він люб'язно відповів:

— Якщо ваша ласка, сер. Може, відвідаємо натрій-графітовий реактор, містер Метіус?

Метіус знітився. Він же не екскурсовод у музеї! Проте йому не лишилося нічого іншого, як погодитися: адже Еверет людина, яка дає гроші.

Вийшовши з головного будинку, всі троє подалися на територію реактора. Через двадцять хвилин вони під'їхали до невисокого чотирикутного будинку. Ліфтом спустилися в зал, розташований на глибині десяти метрів під землею.

— Ми зараз у залі регуляторів реакторів. За розподільчими щитами ведеться тільки контрольний нагляд. Система регуляторів діє цілком автоматично.

Метіус запросив Еверета підійти до розподільчого щита, за якими сиділи три чоловіки. Професор і не пробував пояснювати президентові призначення численних важелів, кнопок, коліщат, вмикачів, клавішів та вимірних приладів. Він лише сказав:

— Перед вами засоби вмикання, якими можуть керувати інженери. Значно більша кількість вмикачів автоматично регулюється в залах, що розміщені вище, і в самому реакторі. Може, ви оглянете один такий реактор, сер? — спитав професор і широким жестом показав на двері. — Це один з наших ветеранів. Він працює на повільних нейтронах. Витікання енергії, тобто швидке наростання процесу розщеплення ядер, який міг би закінчитися вибухом, тут майже неможливе. Кожух реактора достатньо захищає і від будь-якого випромінювання.

Президент погодився.

До реакторів, розміщених навколо залу регуляторів на відстані тисячі метрів, вели вузькі тунелі. Електрокара Метіус не викликав, і високе товариство вирушило пішки аж до широких стальних дверей, крізь які воно потрапило в перше приміщення. Величезний теплообмінник займав усю прилеглу до реактора стіну і водночас правив за бар'єр, що захищав від радіоактивних променів. У цьому ж приміщенні стояли парові турбіни? генератори. Метіус запросив Еверета до світлового щита, він уже примирився з роллю гіда.

— Оце і є натрій-графітовий реактор, який ми кілька разів згадували. В його серцевину, в канали, вкладено прути урану з атомною вагою 238, який містить високий процент здатного розщеплюватися урану 235. Нейтрони, що пролітають через гальмівний матеріал — графіт — і завдяки цьому набувають певної швидкості, руйнують атомні ядра урану. При цьому звільняються найлегші частки і знову утворюються нейтрони, які в свою чергу руйнують інші атомні ядра урану. Цей процес і є та відома ланцюгова реакція, яка, наростаючи, немов лавина, розвивається в короткий час. Проте з допомогою регуляторів нею можна керувати. Розщеплення атома звільняє енергію у формі теплоти і променів. Щоб теплота могла діяти в турбінах під максимально високим тиском, її відводять з допомогою рідкого натрію. Натрій рухають електромагнітні насоси. Він циркулює між котлом реактора і натрієвим обмінником. Відібрана теплота передається на другий натрієвий кругообіг, звідки потрапляє в труби охолодної системи, які з'єднуються з паровим котлом. Пара підігрівається до температури близько п'ятисот градусів. У турбогенераторі вона втрачає напругу і з допомогою генераторів дає, кінець кінцем, електричну енергію.

Мерлан Метіус підняв обидві руки і розставив пальці так, наче показував Еверету і його супутникам щось магічне. Вони дивилися на нього очима зацікавлених дітей. А професор буквально спітнів, так важко було йому просто і доступно пояснити цей складний процес.

Метіус жестом запросив Еверета в машинне відділення. Раптом весь зал сповнився виючим звуком сирени. Одночасно засвітилися яскраво-червоні сигнали.

Тривога! Тривога! Тривога!

Метіус відсахнувся, міцно схопив Еверета за руку і швидко відвів його в приміщення біля тунелю.

— Тривога, сер, — пояснив професор. — Нас це не зачепить, реактор у цілковитому порядку. Не бійтеся. — Він оглянувся, шукаючи розмовний апарат, але тут його не було, бо сюди рідко заходили.

Брекдорп промовив:

— Яка шкода, сер, що саме сьогодні десь сталася аварія.

Еверет оволодів собою, хоч його не приваблювала можливість загинути в атомному місті через якусь аварію. Він тримався цілком спокійно. Проте Метіус помітив в очицях старика іскорки страху. Професорові ще ніколи не доводилося бачити такий одвертий прояв страху, його не було навіть у Брауна, коли той піднімався на трубу реактора. Хто щодня тримає смерть у руках,