Читати книгу - "Жовтий Туман"

затнулася Енні на важкому слові. — Уявляю, як ви могли нам нашкодити.

— Що так, то так! — з гордістю підтвердив Кастальо. — Проте перейдемо до справи. Як я здогадуюсь, ви, переможці Арахни, шукатимете її магічну книгу, щоб зруйнувати наслані нею злі чари?

— Ви маєте рацію, дідусю!

— Так ось, зараз я покажу тобі схованку хазяйки…

Схованка була в найдальшому, найтемнішому кутку печери. Це була ніша, видовбана в стіні і закрита плескатим каменем, що зливався зі скелею. Кнопки, які приводили в дію секретні пружини, без допомоги гнома знайти не вдалося б нізащо.

Коли всі необхідні операції були зроблені і піша відкрилася, Енні жадібно схопила товсту пергаментну книгу в поруділій палітурці.

— Дякую, дуже дякую, любий дідусю! — палко вигукнула Енні. — Але як ви розкрили таємницю чаклунки?

— Гм, я ж тобі казав, що від наших очей ніщо не сховається. Найсмішнішою була непорушна віра Арахни в те, що тайник відомий тільки їй.

Дідок захихикав, його сміх підхопили інші гноми.

— Я ще і ще раз дякую вам, друзі, але, відверто скажу, не хотіла б я мати таких домашніх шпигунів, як ви, — розсміялася Енні.

Гноми розреготалися ще гучніше.

Через кілька годин з гір повернувся загін Чарлі Блека. Друзі Енні надзвичайно зраділи, коли побачили в руках дівчинки заповітну книгу — мету їхньої великої боротьби. Адже якби книга не знайшлася, всі їхні зусилля виявилися б марними і Чарівну країну чекала б неминуча загибель.

Коли галявину перед печерою сколихнув веселий гомін, з якогось непомітного сховища виповз Руф Білан.

Обличчя зрадника посіріло від сорому і страху. Запобігливо кланяючись Страшилові і Велетневі із-за гір, Руф Білан просив не карати його надто суворо за нову зраду.

— Я не винен, — бурмотів переляканий запроданець. — Коли я прокинувся від довгого сну в Печері, мене почав виховувати підземний рудокоп, але в цей час…

— Тебе викрали гноми, посланці Арахни, — перебив Білана Страшило. — Нам це все відомо. Ми знаємо, що ти потрапив до рук чаклунки, коли з тебе можна було виліпити що завгодно. І це пом'якшує твою вину, — додав справедливий Правитель.

Білан кинувся до його ніг.

— Так ви збережете мені життя? — в захваті скрикнув він. — О, я зумію виправдати ваше милосердя!..

— Так, але який ти зараз, ти — ганьба свого племені. Доведеться тебе знову приспати… — Помітивши переляк на обличчі Білана, Страшило заспокоїв його: — Тебе присплять ненадовго, на місяць-другий, а після цього перевиховають по-справжньому. Вирушай до Смарагдового міста і передай Ружеро, що я прошу зробити з тебе порядну людину.

— Мачти і вітрила! — вигукнув Чарлі Блек. — Це придумано здорово, друже Страшило.

Низько вклонившись і безмежно дякуючи, Руф Білан рушив назустріч новому сну. Коли його фігура зникла за найближчим пагорбом, з натовпу гномів вийшов Кастальо і шанобливо звернувся до Страшила:

— Тричі Премудрий Правителю Смарагдового острова, ми віддавна знаємо про ваші великі достоїнства і просимо прийняти нас, гномів, під ваше високе заступництво! Що це означає? — запитав здивований Страшило.

— А це означає, що ми хочемо стати вашими підданими. Звичайно, ми усвідомлюємо, що не заслужили такої честі, але згодні платити данину, яку ви вирішите на нас накласти.

Страшило важно випростався, спираючись на чудовий ціпок, якого зумів зберегти під час походу. Прохання гномів дуже йому полестило.

— Гм… гм… — сказав він. — Ваша заява досить несподівана, але, здається, їй не про-ти-по-ка-за-ні жодні побічні об-ста-ви-ни.

Ця туманна фраза навіяла гномам велику повагу до вченості Страшила. їхня колишня хазяйка ніколи не вживала таких довгих слів!

— Чи можна так розуміти, ваша милосте, що ви згодні виконати наше бажання? — несміло спитав Кастальо.

— Так, напевно, — погодився Страшило. — А що стосується данини… я чув, що ви тут вели докладний літопис нашої країни?

— Так, ваша милосте, ми ведемо його вже п'ять тисяч років! — з гордістю сказав Кастальо.

— Тоді ведіть його й надалі, це і буде тією даниною, яку ми на вас накладаємо!

— Ура!! Хай живе Тричі Премудрий Страшило! — прокричали гноми хором.

— Але, звичайно, ви показуватимете нам плоди своєї праці, — милостиво закінчив Страшило.

Тоді дозвольте вручити вам усі томи нашого літопису, що зберігся за п'ять тисяч років. У нас вони лежать непотрібною купою, а в Смарагдовому місті їх вивчатимуть історики і напишуть довгі вчені праці…

Літописна бібліотека була спакована і нав'ючена на спини дуболомів.

Обіцянку вести літопис гноми сумлінно виконують і досі. Свого часу до бібліотеки Смарагдового міста надійшов 579-й том «Загального Літопису Чарівної країни», в якому охочі можуть прочитати опис дивних і незвичайних подій, що сталися в Чарівній країні, названій «Таємниця покинутого замку».

За спільною згодою Чарлі Блекові була надана честь зняти закляття Арахни і покінчити з Жовтим Туманом. Адже це він, Велетень із-за гір, створив могутнього За різного Рицаря Тіллі-Віллі і здогадався заручитися допомогою Карфакса. Без цих двох гігантів перемогти чаклунку було б неможливо.

Врочисту церемонію зняття чаклунства вирішили здійснити на кордоні колишніх володінь Арахни, де починався Жовтий Туман. Там зразу буде ви що, чи дадуть бажаний результат магічні слова.

Кілька годин дороги — і караван зупинився на рубежі сонячного краю і району Жовтого Туману. Попереду розливалася мутна імла, звідки віяло сирістю й холодом. Тут щебетали птахи, шугаючи поміж гіллям дерев, піднімали свої голівки з трави пишні квіти, пурхали зозулясті метелики, а там землю вкрив сніг, дерева стояли голі, в лісі було мертво і порожньо.

У всіх сильно закалатали серця, коли Чарлі Блек, дивлячись у книгу, голосно і чітко почав вимовляти чарівничі слова:

— Убурру-курубурру, тандарра-апдабарра, фарадонна-рабадон, шарабрра-шарабарра, щезпи назавжди, проклятий Жовтий Тумане, з Чарівної країни!

І, о чудо! Ніби чиясь богатирська рука шарпнула туманну завісу, і над тією землею, де була крижана пустеля, розкинулося у всій пишноті блакитне небо і засяяло яскраве сонце!

Радість наших героїв важко описати. Енні і Тім обіймалися, Чарлі Блек кинув високо в повітря свою люльку і спритно зловив її; лікар Бориль розмахував медичною сумкою; Лан Пірот граціозно виконав «Танець оленя», за який дістав свого часу перший приз на міському конкурсі танцюристів. Артошко оглушливо гавкав, забувши, що вміє говорити; а Кагги-Карр виробляла в повітрі неймовірні колінця. Дуболоми затіяли веселу метушню, а величезний хлопчак Тілл-Віллі на радощах заспівав першу у своєму житті пісню, слова і мелодію якої тут же створив сам.

Врятовано від загибелі Чарівну країну, і знову буде вічно сіяти над нею спекотне сонце, круглий рік дерева родитимуть соковиті плоди, круглий рік весело працюватимуть люди на полях, збираючи щедрі врожаї.

Чарлі Блек розклав багаття і, коли