Читати книгу - "Бацила карбоната"

— Він запитує прапорцями, хто ми. Але незабаром він і так впізнає нас…

Міноносець наближався на повну швидкість. Ось уже стало видно на його борту постаті офіцерів з біноклями. Сивий Капітан все так само нерухомо стояв на палубі «Люцифера», що погойдувався на місці.

«Що хоче зробити Капітан? — подумав Олесь. — Чому ми стоїмо?..»

— Гей, на судні! — долинув гучний голос з міноносця, підсилений рупором. — Хто ви такі?

— Нечемно запитувати, не назвавши себе, — голосно і спокійно відповів Сивий Капітан, дивлячись на міноносець.

Секунду панувала мовчанка, порушувана лише плюскотінням хвиль. Це була надто незалежна, навіть задерикувата відповідь.

— Пропоную негайно відповідати, коли запитує урядовий міноносець «Сан-Себастіан»! — загрозливо пролунав той самий голос.

— Це вже краще, — насмішкувато відгукнувся Ернан Раміро. — Ми туристи, що подорожують у своїх власних справах.

— Що за судно? Як називається? — не вгавав загрозливий голос.

Ернан Раміро знизав плечима:

— «Світлоносець», приватний корабель, — сказав він.

З міноносця почувся грізний вигук:

— Не допоможе! Ми впізнали вас! Тримаємо під наведеними гарматами ваш «Люцифер». Здавайтеся! За хвилину відкриємо вогонь!

Не змінюючи пози, Сивий Капітан тихо мовив у трубу:

— Униз, Валенто!

І, підштовхнувши Олеся, зник з ним разом у люці. Кришка люка зачинилася за ними. Але Олесь ще почув звуки пострілів, які зразу ущухли: «Люцифер» занурювався.

Ернан Раміро спинився посеред каюти керування. Він зловісно посміхався, підходячи до пульта. Кілька швидких рухів — і Сивий Капітан знов відійшов на середину каюти.

— Досить, Валенто, — сказав він. — Генератори включено. Можна йти вгору.

В цю мить «Люцифер» немов підстрибнув. Весь його велетенський корпус підкинуло вгору і вбік. Олесь схопився за двері каюти, щоб не впасти. І заглушливий гуркіт укрив усе. Проте, його прорізав гнівний вигук Сивого Капітана, що стискував кулаки і загрожував ними комусь нагорі:

— Знов глибинні бомби? Гаразд! Зараз вони побачать, з ким мають справу!

Він схопив важелі керування. «Люцифер» затремтів, ринувши вперед. Здаля долинули звуки нових вибухів. Не знаючи, що «Люцифер» швидко відплив під водою вбік, міноносець кидав глибинні бомби туди, де він занурився.

Мовчки, з нахмуреним, гнівним обличчям, Сивий Капітан керував «Люцифером». Ось він натиснув великі важелі, що регулювали занурення і підйом. Ніс «Люцифера» пішов угору. За кілька секунд на екрані з’явилася поверхня моря. Так само мовчки Ернан Раміро передав керування Валенто Клаудо і швидкими кроками вийшов з каюти. Олесь ішов слідом за ним.

Люк на палубі був уже відкритий. Сивий Капітан вийшов на палубу і спинився біля поруччя. Міноносець був близько. На ньому бігали люди. Вони зразу помітили «Люцифера». З труб «Сан-Себастіана» виринули густіші хмари диму. Корабель повернув і ринув до «Люцифера». Ернан Раміро спокійно дивився, не виймаючи рук з кишень.

Олесь бачив, як стволи великих гармат заворушилися. Вони спускалися нижче, нижче, немов шукаючи «Люцифера». І раптом вони спинилися, наче в гармат раптом зіпсувалися механізми. Спинився і сам міноносець. Олесь ще не розумів нічого.

— Ха-ха-ха! — пролунав коло нього сухий, гнівний сміх.

Олесь озирнувся. То сміявся Сивий Капітан — невесело, загрозливо.

— Ха-ха-ха! — сміявся він. — Ви не чекали цього? Ви думали, що так легко можна буде розстріляти мій «Люцифер»? Це лише початок!

Він нахилився до труби:

— Вперед, Валенто!

«Люцифер» повільно сунув уперед, до міноносця. Олесь зрозумів: дією своїх потужних електричних генераторів Сивий Капітан спинив усі механізми на міноносці. Грізний досі «Сан-Себастіан» став безпорадним. Він не міг рухатися, ним не можна було керувати!

Метрів за сто від міноносця «Люцифер» спинився. Збудження охопило Людей на «Сан-Себастіані». Долітали навіть чиїсь роздратовані вигуки, слова команди. Мабуть, на міноносці не розуміли, що сталося.

Несподівано пролунав поодинокий постріл. Куля, випущена з револьвера, просвистіла десь угорі. Сивий Капітан, не звертаючи на неї ніякої уваги, підвів руку. Широким владним жестом він закликав до уваги. Стало тихо, змовкли вигуки і збентежений галас, що долітали досі з міноносця.

— Чи чуєте ви мене? — запитав гучно Ернан Раміро.

— Що ви хочете сказати? — долинула відповідь з «Сан-Себастіана».

— Мені нема про що довго з вами говорити, — спокійно і владно, з відтінком презирливості в голосі сказав Сивий Капітан. — Але, щоб не витрачати зайвого часу, я хочу вас попередити: стріляти в мене з гвинтівок або револьверів недоцільно. Не долетівши до мене, кулі впадуть у море. Сподіваюся, ви вже чули про таку властивість «Люцифера»?

Відповіді не було. Стривожене мовчання панувало на «Сан-Себастіані».

Голос Ернана Раміро ставав дедалі загрозливішим. Він дзвенів як метал.

— Я знешкодив вашу зброю. Електромагнітними хвилями я спинив усі електромеханізми на вашому кораблі. Ваші гармати застигли, нерухомі, бо їхні механізми відмовилися працювати. Все це зробив я, але це ще далеко не все, що я зроблю з вами.

Багатозначна, загрозлива тиша повисла над водою. Ніхто на «Сан-Себастіані» не наважувався її порушити.

— Так буде з усіма, хто спробує шкодити мені. З цього часу я вважаю всі розмови зайвими! Ваш уряд оголосив мені війну — я прийняв її. І хай буде горе переможеним! Ті з вас, хто випадково залишиться жити на землі, передасть мої слова іншим, тим, хто не чув їх. Рівно через п’ять хвилин «Сан-Себастіан» злетить у повітря від вибуху всіх ваших снарядів і бомб. Я, владар техніки, людина, яка не боїться нікого і нічого, єдиний в цілій Іберії, хто має право наказувати і вирішувати долю людей, вирішив і вашу долю. Ви загинете через п’ять хвилин. Такий мій вирок, така моя воля, воля Сивого Капітана!

Нахилившися до труби, Ернан Раміро наказав:

— Завісу,