Читати книгу - "Бацила карбоната"

і Марту. Вони неуважно прислухалися до цього випещеного голосу, який так незвично було чути в невеличкій каюті «Люцифера», де вони сиділи.

Сперши голову на руку, Олесь слухав диктора і згадував мимоволі події останніх днів. Страшна подорож у підземному каналі залишилася позаду, мов примарний сон. Про неї не хотілося пам’ятати зовсім. Були ще жахливі чверть години, коли «Люциферові» довелося знов зануритися, щоб пройти під водою невеличку відстань до входу в підземну печеру. На щастя, якраз тоді, коли Олесь відчув, що знов починає задихатися, «Люцифер» уже виринав із води. А ще через кілька хвилин знов відчинилися двері, струмінь свіжого повітря линув до кают. Не було лише яскравого денного світла. Воно залишилося там, на морі. Тут, у підземній печері, панувала суцільна темрява, в якій нічого не можна було розгледіти. Чути було лише плюскотіння хвиль.

Спалахнув прожектор, включений на «Люцифері». Під його білим сліпучим світлом виблискували чорні хвилі, склепіння печери круто підіймалося вгору. «Люцифер» стояв біля самого берега.

На велике своє здивування, Олесь побачив на березі немов маленьке містечко. Стояли невеличкі будинки, якісь машини нерухомо простягали свої залізні лапи. Але все було темним, безживним, мертвим.

Втім, кілька чоловік з команди були вже на березі. Раптом він освітився. Мов у чарівній казці, — загорілися ліхтарі над будинками, засвітилися вікна в будинках.

І коли б не те важке кам’яне склепіння печери, — можна було б забути про те, що все це — під землею. Картина дуже нагадувала освітлений вночі морський берег.

Це й була прихована від людей таємнича база «Люцифера», збудована Ернаном Раміро в знайденій ним печері. Тут розташовані були його склепи і майстерні, тут зберігалися запаси рідкого водню й повітря, води і продовольства. Тут Ернан Раміро, його команда і сам велетенський «Люцифер» мали змогу переховуватися стільки, скільки було потрібно. І тут-таки можна було полагодити всі пошкодження машини.

Їх було не так багато, як можна було думати. Вибух глибинної бомби зламав вісь одного з задніх коліс, вже пошкоджену перед тим вибухом фугасної міни. Один з артилерійських снарядів зламав частину поруччя на даху «Люцифера». Такі були зовнішні пошкодження.

Значнішими були вони всередині «Люцифера». Від великого поштовху під час вибуху міни лопнула труба, що подавала центральній установці рідкий водень. Це було найголовнішим, бо інші дрібні пошкодження виправити було порівняно легко.

Ернан Раміро дав команді перепочити: вона була надто втомлена важким переходом під водою. А ранком почався ремонт. Він тривав чотири доби. Після того на «Люцифері» поновили запаси рідкого водню й повітря в балонах.

І сьогодні ранком «Люцифер» вирушив. Куди? Цього не знав ніхто, крім Капітана. Команда не звикла, мабуть, допитуватися про його наміри. Можливо, знав щось Валенто Клаудо. Але сьогодні і він був на диво мовчазний.

Раптом Марта увірвала думки Олеся. Вона вказувала на приймач:

— Ти чуєш, Алексо? — мовила вона збуджено. — Це про нас!

Справді, диктор говорив:

«… урядове повідомлення про загибель державного злочинця Ернана Раміро, більше відомого під ім’ям Сивого Капітана, та його автомобіля «Люцифер» і цілої його команди, складеної з таких самих злочинців. Слухайте це повідомлення! Внаслідок енергійних заходів державної поліції під керівництвом уповноваженого детектива Алонсо Моеха, автомобіль Ернана Раміро затонув у центральному озері лісу Фонтівероса, обстріляний артилерією. Для більшої певності в озеро були скинуті глибинні бомби, які остаточно зруйнували автомобіль. Це доведено тим, що на поверхню озера виринули окремі частини автомобіля, зруйнованого вибухами бомб. Уповноважений поліції детектив Алонсо Моеха нагороджений орденом Білого Голуба та грошима в сумі двісті тисяч пезет…»

Олесь посміхнувся: Моеха нагороджений, а вони, вся команда «Люцифера» і сам чудесний апарат Сивого Капітана, — слухають повідомлення про свою загибель! Просто смішно!

В цю мить пролунав сигнальний дзвоник, що сповіщав про підйом на поверхню моря. Через хвилину Олесь стояв уже на палубі «Люцифера», дивлячись на піняві хвилі і далекий берег, що синів на обрії. Поруч із ним пролунав голос Сивого Капітана:

— Тут краще, ніж було під водою, Олесю?

Сивий Капітан стояв біля юнака в своєму звичайному одязі — високих чоботях, без шапки, в жовтій шкіряній куртці, поклавши руки в кишені. Завжди бліде його обличчя трохи порожевіло під подувами морського вітру, що розвівав його кучері. І сиве пасмо в тих кучерях було, як срібна стрічка. Ясні сірі очі спокійно і запитливо дивилися на Олеся з-під густих кошлатих брів.

— Звісно, краще, — відгукнувся весело Олесь. І додав лукаво: — Зокрема для небіжчиків, як ми з вами, Капітане!

— Що таке? — перепитав Раміро.

— А, та ви цього ще не знаєте! — засміявся юнак і коротко переказав Сивому Капітанові те, що чув щойно по радіо.

Ернан Раміро нахмурився. Він вийняв одну руку з кишені і поклав її на поруччя, стиснув його.

— Вони хочуть моєї загибелі, — сказав він похмуро. — Але цього вони не дочекаються. Досі я був м’якосердим. Далі такого не буде. Тепер прийшла моя черга наказувати.

Щось незнайоме досі Олесеві забриніло в його голосі, — владне, сухе і загрозливе.

— І почну я свій наступ негайно, — продовжував Сивий Капітан таким самим владним голосом. — Озирнися, Олесю!

Юнак швидко повернув голову туди, куди дивилися примружені очі Ернана Раміро. Не далі як за кілометр від «Люцифера» плив, розрізаючи хвилі гострим носом, сірий присадкуватий військовий корабель. Його середня частина була немов зрізана, палуба в цьому місці зовсім наближалася до поверхні води. Дві широкі труби випускали густий дим, що розстилався темною хмарою позаду корабля. Міноносець мчав прямо на «Люцифера».

Ернан Раміро нахилився до тонкої переговорної труби, що правила за стовпчик поруччя, і неголосно сказав:

— Увага, Валенто! Міноносець наближається. Чекайте наказів!

Олесь побачив прапор на кормі корабля. То був прапор фалангістської Іберії! Ось на щоглі міноносця з’явилися дрібні барвисті прапорці. Сивий капітан проговорив: