Читати книгу - "Російські казки"

напоїв його досита.

— Дякую, добрий молодче! Поміняй мені свого Ніхто на мої гусла.

— А на що твої гусла годяться?

— Мої гусла не прості: за одну струну смикнеш — синє море стане, за другу смикнеш — кораблі попливуть, а за третю смикнеш — почнуть кораблі з гармат стріляти.

Бездольний дуже на свою ломаку сподівається.

— Певно, — каже, — поміняймося!

Помінявся й пішов своєю дорогою; відійшов кроків на п’ятдесят і наказав своїй ломаці; ломака закрутилася колесом, догнала того мужика і вбила на смерть.

Став Бездольний підходити до своєї держави й надумав пожартувати: дістав гусла, смикнув за одну струну — синє море стало, смикнув за другу — кораблі до столиці підійшли, смикнув за третю — з усіх кораблів із гармат стрілянина почалася. Цар злякався, велів збирати рать-силу велику, відбивати од міста ворога. А тут і Бездольний нагодився:

— Ваша царська величносте! Я знаю, чим від біди порятуватися; накажіть своєму ближньому воєводі відрубати праву ногу та ліву руку — враз кораблі зникнуть.

За царським наказом відрубали воєводі руку й ногу; а тим часом Бездольний закрив свої гусла — тієї ж миті куди що й ділося: нема ні моря, ні кораблів! Цар на радостях влаштував великий бенкет; тільки й чути: «Агов, Ніхто! Подай те, принеси інше!»

Відтоді воєвода ще сильніше незлюбив купецького сина й почав усіляко підкопуватись; порадився зі старою чаклункою, прийшов на милиці до палацу й розказує:

— Ваша величносте! Бездольний знов нахваляється, ніби може сходити за тридев’ять земель, у тридесяте царство, і роздобути там кота-баюна, що сидить на високому стовпі у дванадцять сажнів і силу-силенну всякого люду на смерть убиває.

Цар покликав до себе Бездольного, підніс йому чару зеленого вина.

— Іди, — каже, — за тридев’ять земель, у тридесяте царство, і роздобудь мені кота-баюна. Якщо не виконаєш цієї служби, то дружину відберу!

Купецький син гірко-гірко заплакав і пішов додому; побачила його дружина й питає:

— Чого плачеш? Чи образу хто утнув, чи цар чаркою минув, чи погано привітав, важку службу загадав?

— Та загадав таку службу, що важко й вигадати, не те що виконати; наказав роздобути кота-баюна.

— Гаразд! Молися Господу і лягай спати; ранок мудріше за вечір живе.

Бездольний ліг спати, а дружина його пішла до кузні, викувала йому на голову три ковпаки залізні, приготувала три проскури[9] залізні, обценьки чавунні і три прути: один — залізний, другий — мідний, третій — олов’яний. Уранці розбудила чоловіка:

— Ось тобі три ковпаки, три проскури і три прути; іди за тридев’ять земель, у тридесяте царство по кота-баюна. Трьох верст не дійдеш, як почне тебе сильний сон морити — кіт-баюн напустить. Ти дивись — не спи, руку за руку закидай, ногу за ногу зачіпай, а подеколи й покотом котися; бо як заснеш, кіт-баюн уб’є тебе!

Навчила його, як і що робити, й відпустила в дорогу.

Далеко чи близько, довго чи швидко — при йшов Бездольний у тридесяте царство. За три версти почав його сон зморювати, він одягає три ковпаки залізні, руку за руку закидає, ногу за ногу зачіпає, а то й покотом котиться; так-сяк витримав і опинився біля самого стовпа. Кіт-баюн стриб йому на голову, один ковпак розбив і другий розбив, узявся було за третій — тут добрий молодець ухопив його обценьками, стягнув на землю і почав бити прутами; спочатку бив залізним прутом, зламав залізний — став частувати мідним, зламав мідний — пустив у діло олов’яний; цей гнеться, не ламається, навколо хребта обвивається. Почав кіт-баюн казки розказувати: про попів, про дяків, про попових дочок. А купецький син не слухає, все його духопелить. Несила котові стало; бачить, що забити баки не вдасться, і почав благати:

— Облиш мене, чоловіче добрий! Що тобі треба, все тобі зроблю.

— А підеш зі мною?

— Куди хочеш піду!

Бездольний відпустив кота-баюна; кіт запросив його в гості, посадив за стіл і наклав хліба цілі купи. Бездольний з’їв шматків зо три-чотири, та й годі! У горло не лізе. Забурчав на нього кіт, заворкотав:

— Який же ти богатир, коли не можеш хліба більше за мене з’їсти?

Відповідає Бездольний:

— Я до вашого хліба не звик, а в мене в торбі є дорожні руські сухарики — було б їх узяти й закусити на голодний живіт!

Дістав залізну проскуру й наче кусати збирається.

— Ану, — просить кіт-баюн, — дай-но мені скуштувати, які руські сухарі.

Купецький син дав йому залізну проскуру — кіт усю геть-чисто згриз, дав йому другу — і ту кіт згриз, дав йому третю — він гриз-гриз, зуби поламав, кинув проскуру на стіл і каже:

— Ні, не зможу! Дуже вже міцні руські сухарі.

Після того зібрався Бездольний і пішов додому; разом з ним і кіт вирушив.

Ішли-ішли, ішли-ішли й дісталися куди треба; приходять до палацу, цар побачив кота-баюна й наказує:

— Ану, кіт-баюн! Покажи мені силу.

Кіт свої кігті гострить, на царя їх цілить; хоче в нього білі груди роздерти, із живого серце дістати. Цар злякався й почав благати Бездольного:

— Угамуй, будь ласка, кота-баюна! Все для тебе зроблю.

— Прожени воєводу, то зразу й угамую.

Цар погодився. Прогнав воєводу. А Бездольний став жити з дружиною при царю; кіт-баюн їх обох слухався, Ніхто їм прислужував, і жили вони довго і весело. От і вся казка, більше розказувати нічого.

Пір’їнка Фініста — ясного сокола

Жив собі дід, у нього було три дочки: старша і середульша — чепурухи, а