Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

тож вийшли наче земляні колони, які поділили південну частину зали на чотири затишні ніші. З цих ніш вузькі ходи вели до кролячих спалень.

Ліщина був задоволений — він бачив, що колонія буде просто чудова. Разом із Срібним вони вмостилися біля входу в тунель, коли це хтось застережливо тупнув лапою, залунали вигуки: «Яструб! Яструб!», і кролі сипонули до криївок. Ліщина і так був у безпеці, тож нікуди не втік, тільки з-під лісової тіні став спостерігати за осонценими обширами трави. Ось він побачив боривітра: опустивши облямований чорними пір’їнами хвіст, птах ширяв, вишукуючи здобич.

— Невже отакий малюк посміє напасти на кроля? — спитав Ліщина, побачивши, що птах опустився нижче й знов завис у повітрі.

— Може, й не посміє, — відказав Срібний, — але ж і ти не зважишся вийти зараз на пашу?

— А я залюбки став би на герць із яким-небудь елілем, — пролунав за їхніми спинами голос Кучми, який виліз тунелем нагору. — Надто вже ми всіх боїмося! Звісно, з яструбом не дуже позмагаєшся, особливо коли він падає на тебе з висоти. Хижий птах може подолати й великого кроля, якщо нападе зненацька.

— А бачите мишу? — раптом сказав Срібний. — Он там! Бідолашка!

Недалеко від їхньої нори в невисокій траві сиділа полівка. Вона, очевидно, зайшла надто далеко від своєї нірки й тепер не знала, як їй бути. Тінь боривітра ще не впала на неї, але раптове зникнення кролів змусило її насторожитись; вона завмерла, припавши до землі й очима шукаючи рятунку. Птах іще не побачив її, але мав неодмінно побачити, як тільки вона ворухнеться.

— Ну, тепер їй капець! — мовив Кучма не без жорстокості.

Ліщина, мовби його хто підштовхнув, вискочив із нори на пагорбок, а тоді — на осоння. Миші не розуміють кролячої мови, але існує дуже простий жаргон полів і лісів, і Ліщина крикнув на цьому жаргоні:

— Біжи! Сюди! Швидко!

Миша глянула на нього, але не зворухнулась. Ліщина повторив ці самі слова, й тоді миша раптом помчала до нього — саме тієї миті, коли боривітер ковзнув убік і вниз. Ліщина шаснув у нору. Обернувшись, побачив, що полівка біжить за ним. Ураз боривітер ковзнув ще нижче в косому польоті, склав крила й каменем упав додолу. Не встиг Ліщина відскочити далі в нору, як миша прослизнула поміж його передніми лапами. Тієї самої миті боривітер дзьобом і кігтями вдарився в голу землю перед норою.

Птах люто забив крильми, й три кролі побачили його страшні круглі очі, що на секунду зазирнули просто до них у тунель. А тоді полетів геть. Швидкість, сила його падіння, та ще під самісіньким їхнім носом, жахнула кролів. Ліщина, сахнувшись назад, збив з ніг Срібного. Мовчки кролі приходили до тями.

— Ну як, хочеш помірятися силою з цим елілем? — спитав Срібний Кучму. — То попередь мене. Залюбки прийду подивитись!

— Ліщино, я знаю, що ти не дурень, — сказав Кучма, — але яке нам пуття з цієї миші? Чи не збираєшся ти давати прихисток кожному кротові чи землерийці, що не втрапить до своєї нори?

Миша не ворушилася — сиділа, припавши до землі.

— Може, яструб іще тут, — сказав він. — Побудь у нас. Підеш потім!

Кучма хотів ще щось сказати, коли перед норою з’явився Кульбаба. Він легенько відсунув мишу лапою і заліз у нору.

— Ліщино, — заговорив він, — я надумав прийти й розповісти тобі про Падуба. Зараз йому вже набагато краще, але ніч у нього була дуже тяжка — і в нас теж. Скільки разів було: наче от-от засне, та як кинеться, як закричить! Я вже думав, що він божеволіє. А Чашечка молодець — весь час говорив до Падуба, переймаючи жарти від Дзвіночка. І Дзвіночок не змовкав. Над ранок Падуб геть знесилів, і ми коло нього вибилися з сил. Цілий день проспали. А після обід капітан прокинувся і вже наче став більше схожий на самого себе, навіть на сильфлай виходив. Він поцікавився, де ти з усіма будеш увечері, а я й сам не знав, то прийшов тебе спитати.

— Значить, він спроможний розмовляти з нами? — спитав Кучма.

— Здається, так. Наскільки я можу судити, це будуть для нього найкращі ліки: посидить із нами всіма, то, либонь, більш не матиме такої страшної ночі.

— Ну, а де ж ми спатимемо сьогодні? — спитав Срібний.

Ліщина подумав. Соти були ще не зовсім готові, але, мабуть, уже зручніші за нори під глодом. А якщо недоробки заважатимуть — тим більше виникне бажання їх усунути. Всім, певне, приємно буде відчути наслідки своєї тяжкої сьогоднішньої праці — куди приємніше щось тут доробити, ніж ночувати третю ніч у крейдяних норах.

— Думаю, що тут, — сказав він. — Але чи захочуть інші?

— А що робить тут ця миша? — поцікавився Кульбаба.

Ліщина пояснив. Кульбаба спантеличився, як перед ним Кучма.

— Щиро кажучи, я тоді ні про що не думав, коли вискочив допомогти їй, — сказав Ліщина. — Одначе зараз я дещо надумав, потім поясню. Насамперед ми з Кучмою повинні піти поговорити з Падубом. А ти, Кульбабо, збігай, будь ласка, розкажи всім те, що розказав нам, та попитай, як вони хотіли б провести вечір.

Вони знайшли Падуба, Дзвіночка й Чашечку біля того самого мурашника, з якого Кульбаба вперше оглянув шпиль пагорба. Падуб якраз обнюхував лілову орхідею: бузкові квіточки легенько гойдалися від доторків його носа.

— Не лякай її, капітане, а то ще полетить геть! — мовив Дзвіночок. — А може, це сонечко? Он скільки по ній цяточок!

— І коли ти нажартуєшся, Дзвіночку? — добродушно відказав Падуб. — Нам треба добре вивчити цю місцевість. Я не знаю і половини тутешніх рослин. Ця, звісно, не годиться в їжу, але тут хоч бедринцю багато, а він кролям дуже корисний.

Ліщина й Кучма зраділи, побачивши капітана в доброму