Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

— У кого це весь час рипить парта?

Петер сердито зиркнув на мене і зашипів:

— Альфонсе, пам'ятай про дисципліну!

Але шлунок, у який не потрапило ні крихти їжі, не дотримується ніякої дисципліни. На перерві я попрохав Бруно:

— Дай мені півбутерброда.

З'їв ті півбутерброда, і розізлився на себе, що не витримав. «Добре почав ти харчуватися з тюбиків, Ціттербаке», — подумав я.

А державна торгівля, як тут не нарікати на неї? У магазині нема їжі в тюбиках! Раптом я згадав про зубну пасту, що, як і мій папуга, називається «Чистун», а на смак, мов шоколад. Ось де вихід! Паста потрібна мені не для того, щоб чистити зуби, а щоб їсти. Я видавив усю пасту собі в рот. Спочатку паста справді була на смак, мов шоколад, а вже потім, як гіпс із клейстером.

За вечерею тато не витримав:

— Альфі, Альфі, чому це ти не їси? Певно, щось із тобою не гаразд?

— Я попоїв.

— Ох, Альфі, — і мама сумно поглянула на мене, — кажи правду. Ти не їв і потай нічого не брав. Я ж бачу.

— Я…

Я мало не виказав, що перейшов на їжу в тюбиках. Саме в цю мить мені так сильно віддало шоколадним клейстером, що я не міг більше ні слини ковтнути, ні слова промовити. Моє щастя! А потім занудило. Мені здавалося, ніби скрізь у квартирі пахне шоколадним клейстером. Нарешті мама сказала:

— Альфі, йди спати, вмийся, почисть зуби… Ой лишенько! Який ти блідий! Мов стіна. Що в тебе болить?

Коли вона сказала: «Почисть зуби», я згадав про порожній тюбик, і мій шлунок ракетою рвонувся до горла. Мене перенесли в ліжко. Я не опирався. Мої думки знову були про тренування. Яка це важка справа!

Вранці мені стало краще. Але їсти зубної пасти я більше не міг. До того ж це помітили б. Бо прийшовши з ванної, мама сказала:

— Альфі, ти витрачаєш страх скільки зубної пасти! Ти що, їси її?

Вдруге я не дозволив собі просити у Бруно хліба. Я зайшов до магазину і спитав у люб'язної продавщиці:

— Що у вас є в тюбиках?

Спершу вона подумала, що я глузую з неї, але потім усе-таки відповіла:

— Майонез, гірчиця і анчоусова паста.

Дивна якась їжа! А де він росте, той анчоус? Я витрусив усі свої гроші й купив усього по тюбику. Вирішив почати з гірчиці, бо знав, що воно таке. Зайшов у якийсь під'їзд, видавив гірчичного черв'яка і злизав. Припекло так, що я закричав, наче навіжений, і стрімголов вискочив надвір. Мені здалося, що у мене просто з рота стартує ракета, а з носа б'є полум'я.

Якийсь добродій саме збирався зайти в будинок, але помітив мене і схопив за руку.

— Чого ти плачеш, малий? — співчутливо запитав він. — Хтось набив тебе? Чи, може, загубив маму?

Я тільки застогнав: — о-о-о-х, у-у-у, а тоді вирвався у нього з рук і помчав вулицею. Коли пробігав повз пожежний сигнал, то ледве втримався, щоб не розбити скло — може, пожежники допомогли б мені.

Вдома я припав до крана і випив літрів зо три води. Згодом я ще спробував видавлювати гірчицю по рісочці, але пекло однаково. Після того, як я з'їв півтюбика, язик у мене геть затерп і став, як ганчірка. З очей безперестанку текли сльози. Мама вже хотіла повести мене до лікаря. Мені треба було засміятись, але замість сміху вийшло якесь хрипіння. Чого це я мав іти до лікаря? Космонавт же не піде до лікаря через те, що він їсть із тюбиків. Вночі мені приснилося, що в мене день народження і все на столі, — і тістечка, і хліб, і печеня, — було з гірчиці. Я закричав.

Прибігла мама і приклала мені до лоба руку. Я чув, як вона прошепотіла татові:

— Наче не скарлатина, а очі червоні. Обкладений язик і горло ясно-червоне.

Наступного ранку я був дуже кволий і потай з'їв п'ять шматочків хліба. Ой, яке тяжке тренування! Тільки тепер я зрозумів, який мужній був Гагарін. Від тюбика гірчиці довелося відмовитись, бо це ні до чого хорошого не привело б. Майонез, мабуть, кращий. На тюбику написано: «Майонез додає їжі смаку. Приправляйте їжу хорошим майонезом». Я обережно видавив трохи на ніготь і лизнув. Так, майонез смачний. Тоді я взяв тюбик у зуби, а їсти мені хотілося добряче, і все вичавив у рот. Трохи перегодом мені стало так, ніби тюбик майонезу перетворився в животі на величезний камінь.

— Слухай, Петере, я не зможу піти на тимурівське завдання, — насилу проказав я.

— Це чому ж? — запитали всі хором.

— Я… я…

— Не викручуйся! — сказав Ервін.

— У мене не гаразд із животом, — відповів я і миттю вилетів у двері.

— Поговоримо на раді піонерського загону, — навздогін мені кинув Петер. Але я не мав часу на відповідь, треба було поспішати до вбиральні. Там я пробув цілу годину. І в мене сяйнула думка: чи не відмовитися від їжі в тюбиках, а набрати в ракету смаженої картоплі і мисливської ковбаси? Але ж космонавт повинен виконувати до кінця все, за що береться.

Увечері я з'їв півтюбика анчоусної пасти. О, в ній є щось від риби, але відчуття таке, ніби з'їв ножа чи тертушку. А може, у мене язик став нечутливий од гірчиці. Я попрохав маму пошепки:

— Завари мені, будь ласка, ромашки.

Вигляд у мене, мабуть, був кепський, бо, нічого не кажучи, мама швидко приготувала настій. Цілу годину я полоскав ним горло.