Читати книгу - "Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу, Жорж Шарпак"

страхи юрби, потреба в ній є очевидною. Натовп не здогадується про трагічний вибір, перед яким постануть його керманичі за тридцять років, коли людей на планеті стане на три мільярди більше.

Сьогодні кількість держав у клубі власниць ядерних озброєнь зросла.

Відтоді, як надпотужні держави ділилися зброєю, багато що змінилося. Світ став вразливішим. Достатньо однієї бомби, аби успішно шантажувати будь-яку могутню державу, що змушена захищати одне з місць, яке вважається надбанням людства, — скажімо, Венецію.

Складання правдоподібних катастрофічних сценаріїв — дитяча гра для біологів, фізиків, режисерів і терористів. Є лише один вихід — прибрати будь-які матеріали, які могли би бути використані для створення зброї.

На щастя, у Сполучених Штатах зрозуміли, що назріла потреба зміни поведінки всіх країн світу, здатних утримувати зброю масового ураження. Йдеться про радикальну зміну позиції країни, яка раніше вважала, що завжди матиме привілей посідати найбільший у світі ядерний арсенал.

Нарешті відчинилися двері для нової позиції всього людства. Лише тепер можна братися до головної проблеми: контролю глобалізованого світу за всіма ядерними озброєннями та всіма матеріалами, придатними для їх виготовлення.

Четверо впливових політиків, які раніше негативно реагували на будь-які пропозиції, що могли би похитнути першість Сполучених Штатів, нарешті подали знак. Їхні доводи зрозумілі: сьогодні немає сенсу утримувати ядерну зброю. Якщо ви отримуєте листа з повідомленням, що атомна бомба вибухнула на території, яку ви захищаєте, і що вас шантажує терористичне угруповання, ви не звертатиметеся до атомних підводних човнів та авіаносців. Вони не відіграють жодної ролі у попередженні мегатерористичної загрози на стадії зародку. Право на володіння зброєю лише для однієї країни перекреслює можливість найважливішого кроку. Усі країни, без винятку, повинні підлягати контролю через створення агенції з фінансуванням, значно більшим за фінансування Міжнародної агенції з питань атомної енергетики зі штаб-квартирою у Відні — 250 млн євро на рік.

Дві нові обставини примушують нас діяти швидко: поява добре організованих груп терористів з коштами, достатніми для отримання потрібної зброї, та Голокост, який довів, що впродовж усього лише кількох років людство може згенерувати дисциплінованих убивць у кількості, достатній для винищення цілих народів.

Завдання вимагає сміливості, якої бракувало політикам минулих століть. Той, хто втягнув народ у масові вбивства, переконаний, що війна триватиме лише кілька тижнів, скоїв злочин проти людства — принаймні судячи за результатами двох світових війн.

Ми не маємо права дозволити спокусити себе вичікуванням. Воно може коштувати життя мільйонам осіб. Ідеться про кривавий підсумок одного року війни минулого століття. І ті, хто допомогли терористам масовим використанням зброї у спосіб створення нинішнього ядерного арсеналу, не більші чудовиська за тих, хто відмовлялися під час останніх війн від кривавих боїв і чиї статуї прикрашають міста.

Наше століття зазнало надто стрімкого розвитку зброї масового винищення, винайденої наукою, та випробувало здатність людей влаштовувати масові вбивства. Свідками тому — Голокост і численні геноциди по всьому світу. Проблема не в більшій чи меншій кількості осіб, що їх групи з певними духовними відхиленнями планують убити, а у швидкості, з якої вони можуть це здійснити, і змінах, які відбуваються в людях під дією таких вчинків. Адже ми буквально кам’яніємо від жаху. Не віримо своїм очам, спостерігаючи, як люди обертаються на псів, якими легко маніпулювати.

Вирішити проблему можна, лише змінивши звичаї. Якщо нам трапляється група людей, які вирішили присвятити себе масовим убивствам за будь-яку ціну, нехтуючи власним життям, ми повинні вислухати їх, аби зрозуміти, як їм таланить зібрати стільки адептів, і негайно знищити їх — достоту як винищували суперників Гітлера. Мусимо знайти серед них спільників і збагнути, як вони вплутались у таку халепу. І зрозуміємо, що змушені платити за зневагу до «зайвих» людей.

Тож привітаймо і заохотьмо тих, хто вирішив вирушити у хрестовий похід проти ядерної зброї. Сміливе рішення групи американців варто приймати так само, як повітряну кулю у світі, що задихається від браку ідей.

Ті, хто сьогодні прагнуть нейтралізувати ядерну зброю — громадяни, які втілюють свій обов’язок на найвищих щаблях американської держави. Колишні держсекретарі Генрі Кіссінджер і Джордж Шульц, колишній сенатор Сем Нанн — він спеціалізувався на проблемах оборони, — колишній секретар із питань безпеки Вільям Перрі та жменька з сімнадцяти видатних науковців закликали до зміни американської позиції щодо проблем із ядерною зброєю. Вони влаштували збори, де обговорювалися питання, які постануть, якщо, не приведи Господи, бомба, подібна до тих, що зруйнували Хіросіму та Нагасакі, вибухне на вулиці одного з американських міст.

Адже умови, необхідні для знешкодження ядерного арсеналу, потребують реалістичного погляду. Доведеться спроектувати, обговорити і створити організацію, яка мала б усі необхідні важелі для того, щоби жодна країна не змогла уникнути нагляду або ж відмовитися втручатися. Цей заклад дозволить усім політикам отримувати інформацію, не викривлену групами впливу, які нині повністю контролюють деякі ЗМІ.

Франція повинна намагатися очолити рух із переконання та примусу всіх власників бомб і приєднатися до американців, якщо в них стане сил побороти лобі. Першим — дуже скромним — кроком стане створення французької організації під егідою Академії наук; під час вільних обговорень нова установа мала би забезпечити інформацію, доступну для всіх громадян і політиків. Одна з останніх розвідок, виданих Академією наук (підписана Робером Дотре і Жаком Фріделем), доводить, що серед визначних науковців Франції, які належать до різних шкіл, існують розбіжності в поглядах на перероблення відходів атомної промисловості віком у кілька десятиріч. Це питання необхідно винести на зразкове публічне обговорення, адже узагальнення перероблення ядерних відходів може призвести до утворення матеріалів, що годяться для створення бомб, хоча початкова мета цілком невинна — відкрити шлях ширшому використанню атомних електростанцій.

Ми залишили позаду століття, що рясніє прикладами видатних полководців, не здатних передбачити очевидні стратегічні зміни. Сліпці-політики розв’язали війни, що призвели — в самому зародку сучасної європейської цивілізації — до десятків мільйонів жертв, страхітливих руйнувань і — що найгірше — до суспільних катаклізмів, які значно змінили поведінку людської істоти. Ми успадкували від них цілі юрмища, охоплені неконтрольованою ненавистю — плодом байдужого ставлення до страждань інших народів.

Проте жахіття минулого не зрівняються зі страхіттями, які стають можливими внаслідок невпинного потоку наукових відкриттів і знахідок, до яких слід додати існування потужних центрів безжального тероризму.

Завдяки Де Ґоллеві та рухові Опору Франція мала честь значною мірою сприяти падінню нацизму та відновленню демократії. З не меншою гідністю Франція візьме участь у знешкодженні ядерних сил, що загрожують майбутньому демократії. Досі не доведено, що цивілізований світ знайде сили чинити опір духовній руйнації, до якої неминуче призведе ядерна війна. Найпотужніші країни з найсильнішими лобі, скоріше за все, звернуться до Франції задля здійснення амбітного проекту,