Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

утягнув її до своєї останньої інтриги.— Мені по­трібна твоя порада.

— Порада? Справді? Може, це просто спосіб по­просити допомоги? Здається, капітан Рут у такому випадку сказав би: «Маєш те, що маєш». Правила є правилами, Холлі.

Холлі зітхнула.

— Так, Фоулі. Правила є правилами. Джуліус кра­ще знає.

— Саме так. Джуліусу відомо краще,— сказав Фо­улі, але особливого переконання в голосі у нього не почулося.

— Та ти й не зможеш, мабуть, допомогти. Безпека у Спіро на найвищому рівні.

Фоулі аж захропів. А хропіння кентаврів варте того, аби його почули!

— Так, звісно. І що там у нього? Кілька бляшанок і собака? Ой, як моторошно.

— Якби ж. Будинок нашпигований таким, що я ніколи і не бачила. Хитрі штучки.

У кутку візора Холлі спалахнув маленький рідко­кристалічний екран. Фоулі увімкнув відеозв’язок з По­ліцейською Плазою. Формально він не мав цього ро­бити під час неофіційної операції. Кентавр зацікавився.

— До речі, я знаю, що ти робиш,— погрозив їй пальцем Фоулі.

— Навіть не розумію, про що ти,— невинно ска­зала Холлі.

— «Та ти й не зможеш, мабуть, допомогти. Безпе­ка у Спіро на найвищому рівні»,— повторив кентавр її слова.— Ти намагаєшся розпалити вогонь мого его. Я ж не дурний, Холлі.

— Гаразд. Може, і намагаюся. Хочеш правду?

— Ти диви! Отак просто скажеш мені правду? Ці­кава тактика для офіцеру ЛЕП.

— Вежа Спіро — справжня фортеця. Без тебе ми туди не потрапимо, в цьому навіть Артеміс зізнався.

Нам не потрібне обладнання чи ельфійська підтрим­ка. Лише порада. Може, трохи роботи з камерою. Тримай канали відкритими, ось і все, що я прошу.

Фоулі почухав підборіддя.

— Ніяк не потрапити всередину, еге ж? Навіть Артеміс зізнався?

— «Без Фоулі нам не обійтись»,— ось його слова. Кентавр ледь стримався, аби не посміхнутися. — Маєш відео?

Холлі витягла з-за паска мініатюрний комп’ютер.

— Артеміс зняв помешкання. Зараз тобі перешлю.

— Мені потрібен план будівлі.

Холлі покрутила візор праворуч і ліворуч, щоб Фоулі побачив, де вона.

— Саме тому я тут. Щоб відсканувати. Буде у тебе в системі за десять хвилин.

Холлі почула дзвінки. Сигнал комп’ютера. Елек­тронний лист уже в Поліцейській Плазі. Фоулі від­крив файл.

— Кнопки коду. Так. Камери. Не проблема. Заче­кай, я тобі зараз покажу, що я розробив для таких камер. Зараз прокручу подорож коридором. Там-та-дам-там-там. Ага, захищена кімната. На вісімдесят п’ятому. Килимовий сканер, антибіотичний кили­мок. Сенсори руху. Термочутливі лазери. Термальні камери. Розпізнавання голосу, сітківки і відбитків пальців.— Він трохи помовчав.— Вражаюче для Лю­дини Бруду.

— Це ти мені кажеш,— погодилася Холлі.— Тро­хи більше за дві бляшанки і собаку.

— Фаул має рацію. Без мене ви пропали.

— Тож ти допоможеш?

Фоулі не міг не скористатися моментом.

— Нічого не обіцяю, але...

— Так?

— Триматиму канал зв’язку відкритим для тебе. Але коли щось випливе...

— Зрозуміло.

— Жодних гарантій.

— Жодних гарантій. Винна тобі ящик моркви.

— Два ящики. І ще один із буряковим соком.

— Домовилися.

Обличчя у кентавра аж розжарилося від перед­чуття пригоди.

— Сумуватимеш за ним, Холлі? — спитав він.

Питання захопило Холлі знавецька.

— За ким сумуватиму? — перепитала вона, хоча вже знала відповідь.

— За Фаулом, звісно. Якщо все піде за планом, ми зітремо його пам’ять. Не буде більше божевільних планів і неймовірних пригод. Життя стане спокійним.

Холлі навіть очі опустила, щоб уникнути погляду Фоулі, хоча через камеру на шоломі кентавр аж ніяк не міг її побачити.

— Ні,— сказала вона.— Не сумуватиму.

Але в очах у неї була зовсім інша відповідь.

Холлі кілька разів облетіла Вежу Спіро на різній висоті, доки сканер не назбирав достатньо інформа­ції, щоб створити ЗD-модель. Вона переслала копію файла Фоулі в Поліцейську Плазу і повернулася до автомобіля.

— Я ж казала тобі не калічити їх,— зітхнула вона, нахилившись над громилами.

Джульєтта знизала плечима.

— Гей. Хіба то біда, ельфійко? Ну занесло мене трохи в розпал битви. Підлікуй їх трохи своїми бла­китними іскрами, і все буде гаразд.

Холлі провела пальцем по ідеально круглому син­цю на лобі Чіпса.

— Бачила б ти мене! — похвалилася Джульєтта.— Бумс-бумс-бумс — і всі лежать. Жодного шансу їм не лишила.

Холлі випустила із пальця єдину іскорку; та стер­ла синець, як ганчірка стирає пляму від кави.

— Можна ж було скористатися «Нейтрино» і ви­вести їх із гри.

— «Нейтрино»? В чому ж тоді прикол?

Капітан Шорт зняла шолом і подивилася на дівчинку-підлітка.

— Тут і не має бути приколів, це ж не гра. Мені здавалося, ти це розумієш, особливо після того, що сталося з Батлером.

Посмішка на обличчі Джульєтти зникла.

— Я знаю, що це не гра. Може, це в мене стиль такий.

Холлі не відвела погляду.

— Тож, може, ти обрала не той стиль.

— А може, ти занадто на своєму стилі зациклила­ся? — огризнулася Джульєтта.— Якщо вірити Батле­рові, ти колись і сама була іще тією штучкою.

Із туалету вийшов Мульч. Він наніс іще один шар сонцезахисного крему. Незважаючи на те що зараз він був на півночі, ризикувати гном не хотів. Якщо щось піде не так — і скоріше за все, таки піде,— ще до ранку доведеться тікати.

— Чому сваримося, пані? Якщо через мене, може­те вгамуватися. Я вирішив, що ніколи не зустрічати­мусь ні з ким, крім гномих.

Напруга спала, немов повітряна кулька, з якої випустили повітря.

— Помрій, волохатий карлику,— заявила Холлі.

— Ото був би жах,— додала Джульєтта.— А от я вирішила не зустрічатися з тим, хто живе в купі багнюки.

Мульч навіть і оком не змигнув.

— Звісно, ви обидві почуваєтеся ображеними. Та­кий уже вплив я маю на жінок.

— Не сумніваюся,— посміхнулася Холлі.

Капітан ЛЕП розклала розсувний столик і по­клала на нього свій шолом. Підключила камеру шо­лома до проектора і відкрила ЗD-план Вежі Спіро. Зображення крутилося в повітрі, спалахуючи неоно­во-зеленими лініями.

— Гаразд. Ось план. Команда номер один пропа­лює собі шлях через стіну вісімдесят п’ятого повер­ху. Команда номер два проникає через двері на май­данчику для гелікоптера. Ось тут.

Холлі постукала на відповідному місті на екрані мініатюрного комп’ютера. На плані в повітрі з’яви­лася помаранчева цяточка.

— Фоулі погодився допомогти, тож він буде з нами на зв’язку. Джульєтто, візьмеш цей комп’ютер. Будь-якої миті можна порадитись. Не звертай уваги на гномські літери, ми перешлемо тобі потрібний файл. Але надягни навушники, щоб не ввімкнулися колонки.