Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

Він швидко огледів велику неохайну кімнату. Стояк для рушниць із двома гвинтівками був коло дверей — досить далеко від Джонні.

Феннер увійшов, тримаючи старого на прицілі.

— Привіт, Джонні! — м’яко сказав він.

Джонні заціпенів, а тоді здригнувся. Випростався і дуже повільно обернувся. На його червоному спантеличеному обличчі застиг переляк, коли він побачив Феннера. А невиразні, вицвілі очиці широко розплющилися, коли він уздрів ще й зброю в його руці.

— Спокійно, — сказав Феннер. — Ти ж мене пам’ятаєш, Джонні?

Здається, старому забракло повітря.

— Навіщо ти тицяєш у мене своєю «пушкою»? — прохрипів він.

Феннер опустив зброю.

— То ти мене пам’ятаєш?

Джонні кліпнув і нахмурився.

— Ти ж той хлопець з газети, чи не так?

— Так, — підтвердив Феннер. — Сідай-но, Джонні, маю до тебе розмову.

Джонні важко опустився на перевернутий ящик. Здається, старий був радий присісти. Відставивши сковорідку з вогню на край плити, тремтячою рукою він почухав шорстке підборіддя, скоса дивлячись на Феннера.

— А тепер послухай мене уважно, Джонні, — провадив далі Феннер. — У тебе можуть бути серйозні неприємності — тобі світить чималий термін. Це б не дуже сподобалося тобі, еге ж? Ані випивки, ані... та й взагалі нічого! Але ти вийдеш сухим із води, якщо я тебе прикрию. Усе, що мені потрібно від тебе, — дрібка інформації.

— Я нічого ні про кого не знаю, — вперто сказав Джонні. — Забирайся звідси і дай мені спокій.

— Райлі зі своєю бандою був тут три місяці тому, еге ж? — запитав Феннер.

Джонні наче закляк, лиш дико оглядаючись, куди можна втекти.

— Я нічого не знаю про Райлі.

— Послухай-но, старий ти дурню! — гостро озвався Феннер. — Твоя брехня тобі не допоможе. З ним була донька Блендіша. Райлі телефонував від тебе своїй подрузі. Вона підтвердила це, але поки що повідала лише мені. Коли ж вона розкаже це й копам, у тебе будуть чималі неприємності. Вони добре попрацюють над тим, Джонні, аби ти заговорив. Тож кажи вже: був тут Райлі чи ні?

Джонні завагався, а тоді, з хитрим виразом в очах, ствердно кивнув.

— Так, це правда. Він був тут із Бейлі, старим Семом і дівчиною, недовго — якихось десять хвилин. Я не хотів їх тут лишати — навіщо мені це? Не хотів потрапити в лабети копів, тож сказав їм їхати далі. Райлі окликнув дівчину, вони сіли в авто і поїхали. Поняття не маю, де вони тепер.

Але те, як він це сказав, дало привід Феннерові думати, що він бреше.

— Гаразд, Джонні, — м’яко сказав Феннер, — це тебе повністю вигороджує. Дуже шкода, що ти не знаєш, куди вони поїхали: Блендіш пропонує велику нагороду за інформацію. Тобі ж не зайвими були б п’ятнадцять тисяч баксів?

Джонні ошелешено кліпнув. Пройшло вже три місяці, відколи він поховав Райлі, Бейлі та старого Сема, — ото роботонька була! Шульц обіцяв долю з викупу, але так нічого й не дав. Однак Джонні точно знав, що викуп було сплачено, — він не полінувався з’їздити в місто і купити газету. Його обдурили, і тепер він був лихий на них.

— П’ятнадцять тисяч баксів? — повторив він. — А де гарантія, що я їх отримаю?

— Я сам про це потурбуюся, Джонні, — запевнив його Феннер.

«Краще вже не треба, — подумав Джонні. — Надто небезпечно жартувати з бандою Ґріссонів».

Він нерішуче хитнув головою.

— Я нічого не знаю, — повторив старий.

— Ти брешеш, — сказав Феннер. — Хочеш, аби я з тобою попрацював, Джонні? Ось так?

І він вдарив його в обличчя. Удар був несильний, але достатній, аби змусити старого похитнутися і мало не злетіти з ящика.

— Ну ж бо! Розказуй! — продовжив Феннер, підвищуючи голос. — То де Райлі? У тебе є вибір — або п’ятнадцять тисяч баксів, або це! То що ти обираєш?

Джонні зіщулився.

— Я нічого не знаю, — відчайдушно сказав він. — Якщо хочеш щось дізнатися, спитай у когось із банди Ґріссонів. Вони тут також були. Вони ж порішили Райлі... — він зненацька замовк, і його обличчя з червоного стало сірим.

— Банди Ґріссонів? — перепитав Феннер. — А як вони вбили Райлі?

Але Джонні тепер дивився не на нього, а на відчинені двері. На його обличчі проступив жах, і від цього погляду у Феннера усе всередині похололо.

Оглянувшись через плече, він побачив тінь у дверях: тінь людини із «томпсоном»[8] у руках.

Усе сталося блискавично.

Феннер кинувся на підлогу подалі від Джонні. Перекотився до великого залізного бака, що стояв у кутку кімнати: свого часу Джонні зберігав там корм для коня. Феннер миттю заховався за ящик, і саме тоді й пролунала автоматна черга.

Кусок свинцю вп’явся Джонні у груди. Старого відкинуло назад. Він перекотився, зіщулився і знерухомів. За кілька секунд Феннер мало не оглух, коли бандити почали лупити по бакові. Феннер припав до підлоги, і серце його шалено закалатало, а повітря зі свистом вилітало між зціплених зубів.

Упродовж трьох-чотирьох секунд бандити гатили по бакові, і гуркіт стояв такий, наче велетенською кувалдою колотять по залізу Зненацька стрілянина вщухла. Раптова тиша була майже така ж оглушлива, як і автоматна черга до того.

Феннер витер долонею спітніле обличчя. Було ясно, що це прибула банда Ґріссонів. Він опинився у вельми скрутному становищі. Знав, що щойно спробує висунути голову з-за бака, як миттю отримає кулю в голову. Його єдина надія була на Бреннана, який мав прибути з хвилини на хвилину. Але чи встигне той приїхати вчасно?

Феннер розпластався в пилюці і припав вухом до дерев’яної підлоги. Ані звуку. Він мав сумніви, що хтось із банди Ґріссонів наважиться підійти, аби добити його.

Тоді почувся гул голосів. Після паузи хтось крикнув:

— Виходь! Ми знаємо, що ти там! Виходь із піднятими руками!

Феннер криво посміхнувся. «Аякже! — подумав він. — Якщо я вам потрібний — ідіть і візьміть мене!»

Він чекав.

«Томпсон» запрацював знову. Пекельний шум змусив Феннера здригнутися. Він чув, як бандити все ближче підходять до бака. Раптом автомат вкотре замовк.

— Виходь, мерзотнику! — гаркнув голос.

Феннер лежав нерухомо. Він почув, як один бандит сказав іншому:

— Залиште його мені! Лягайте обидва на підлогу!

Феннер здригнувся — він уже знав, що буде далі: бандити мали намір кинути