Читати книгу - "Єретики Дюни"

наступною вилазкою Шіани. Підозріливий Туек відхилив це запрошення.

Зав’язалася дивна суперечка, повна інсинуацій та неясних натяків на поведінку Шіани, плюс словесні атаки на Бене Ґессерит. Стірос, який ніколи не довіряв Сестринству, відразу відчув неприязнь до нової командирки Твердині Бене Ґессерит на Ракісі, цієї… як же її? Ах, так, Одраде. Дивне ім’я, але Сестри часто прибирали дивні імена. Це було їхнім привілеєм. Сам Бог ніколи не висловлювався проти добродійної основи Бене Ґессерит. Проти окремих сестер — так, але Сестринство загалом входило в Боже Святе Видіння.

Туекові не подобалася манера, з якою Стірос говорив про Шіану. Цинічна манера. Врешті-решт Туек утихомирив Стіроса словами, проголошеними у святому місці з високим вівтарем та образами Розділеного Бога. Призматичні передавачі променів відкидали тонкі блискучі клини, що просвічували крізь клуби диму з меланжевого кадила та падали на подвійну лінію високих колон, які вели до вівтаря. Туек знав, що з цього місця його слова потрапляють просто до Бога.

— Бог діє крізь Сіону наших днів, — промовив Туек до Стіроса, зауваживши розгубленість на обличчі старого радника. — Шіана — живе нагадування про Сіону, цей людський інструмент, що перевів Бога у Його теперішнє Розділення.

Стірос лютував, казав речі, яких не посмів би повторити перед повною Радою. Він надто покладався на свій тривалий зв’язок із Туеком.

— Кажу тобі, вона сидить тут, оточена дорослими, які хочуть запобігти ласки перед нею і…

— І перед Богом! — Туек не міг пропустити нагоди вимовити ці слова.

Стірос нахилився ближче до Преосвященника і проскрипів:

— Шіана є центром освітньої системи, яка забезпечує її всім, що тільки вона собі вигадає. Ми ні в чому їй не відмовляємо!

— Нам і не варто.

Стірос продовжував, наче Туек нічого не казав.

— Канія доставила їй записи із Дар-ес-Балята!

— Я — книга приречення, — завів Туек, цитуючи слова самого Бога зі сховища в Дар-ес-Баляті.

— Саме так! І вона дослухається до кожного слова.

— Чого тебе це турбує? — спитав Туек своїм найспокійнішим тоном.

— Ми не перевіряємо її знань. Вона перевіряє наші.

— Такою мусить бути Божа воля.

Годі було не розпізнати гіркий гнів на обличчі Стіроса. Туек помітив це й чекав, коли старий радник добере нові аргументи. Запас таких аргументів, звісно, був величезним. Цього Туек не заперечував. Істотними були інтерпретації. Ось чому Преосвященник мусив бути остаточним інтерпретатором. Попри погляд священників на історію (а може, саме завдяки йому), вони дуже багато знали про те, як Бог прибув на Ракіс, щоб поселитися тут. Мали сам Дар-ес-Балят з усім його вмістом — найдревніший відомий не-покій у Всесвіті. Упродовж тисячоліть, коли Шай-Хулуд переводив зелену планету Арракіс у пустельний Ракіс, Дар-ес-Балят чекав під пісками. У цьому Святому Сховищі священство здобуло голос самого Бога, його видрукувані слова й навіть голограми. Усе було пояснено, і тепер вони знали, що пустельна поверхня Ракіса відтворює первісну форму планети, той початковий вигляд, який вона мала, коли була єдиним відомим джерелом священних прянощів.

— Вона розпитує про Божу сім’ю, — сказав Стірос. — Чого б їй розпитувати про…

— Вона перевіряє нас. Чи ставимо ми Їх на місця, Їм належні. Від Превелебної Матері Джессіки до її сина Муад’Діба та до його сина, Лето ІІ, — Святий Тріумвірат Небес.

— Лето ІІІ, — пробурмотів Стірос. — Як же той Лето, що загинув від рук сардаукарів? Як же він?

— Обережно, Стіросе, — протяжно мовив Туек. — Ти знаєш, що мій прапрадід висловився у цій справі з цієї ж лави. Наш Розділений Бог перевтілився своєю часткою, а інша частка зосталася на небесах, щоб бути посередником у Возвеличенні. Ця його частка стала тоді безіменною, якою завжди мусить бути Істинна Божа Суть!

— О?

Туек почув страшний цинізм у голосі старого. Слова Стіроса неначе дрижали в наповненому кадилом повітрі, закликаючи до жахливої відплати.

— Чого ж тоді вона питає, як наш Лето перетворився на Розділеного Бога? — зажадав Стірос.

Невже Стірос сумнівався у Святій Метаморфозі? Це вразило Туека.

— З часом вона просвітить нас, — сказав він.

— Наші немічні відповіді мусять наповнити її сум’яттям, — глузливо прокоментував Стірос.

— Стіросе, ти заходиш занадто далеко!

— Справді? Вважаєш просвітою те, що вона питає, як піщана форель поглинає більшість води Ракіса і знову перетворює його на пустелю?

Туек намагався приховати дедалі сильніший гнів. Стірос представляв могутню фракцію священства, але його тон і слова порушували питання, на які Преосвященники давно вже відповіли. Метаморфоза Лето ІІ дала життя безлічі піщаних форелей, кожна з яких несла його часточку. Від піщаної форелі до Розділеного Бога. Послідовність відома й шанована. Ставити її під сумнів — однаково що заперечувати Бога.

— Сидиш тут і нічого не робиш, — звинуватив його Стірос. — Ми пішаки у…

— Годі! — Туек достатньо наслухався цинічних висловів цього старого. Зібравши всю свою гідність і напустивши її на себе, Туек промовив Божі слова:

— Господь Твій добре знає, що у твоєму серці. Того дня твоя душа виступить зі звинуваченням проти тебе. Не потребую Я іншого свідка. Не слухаєш своєї душі, слухаєш свою лють та своє шаленство.

Стірос пішов геть розгніваний.

Після тривалих роздумів Туек облачився у найрозкішніші шати — білі, золоті та пурпурові. Пішов відвідати Шіану.

Шіана була в саду, на даху центрального священничого комплексу, з Канією та ще двома: молодим священником на ім’я Балдік, з особистої служби Туека, та Кіпуною, священницею-аколіткою, що, як на смак Туека, поводилася надто вже схоже на Превелебну Матір. Сестринство, звичайно, мало тут своїх шпигунів, але Туек не любив про це думати. Кіпуна взяла на себе більшу частину фізичного вишколу Шіани, і між дитиною і аколіткою виник зв’язок, що викликав у Канії ревнощі. Та навіть Канія не могла протистояти наказам Шіани.

Вони вчотирьох стояли біля кам’яної лави близько тіні вентиляційної вежі. Кіпуна тримала Шіану за праву руку, маніпулюючи з дитячими пальцями. «Шіана підростає», — відзначив Туек. Шість років прожила вона під його опікою. Бачив зав’язі грудей, що випиналися під її одежею. На даху не віяв вітерець, а повітря у Туекових легенях було тяжким.

Туек оббіг поглядом сад, щоб упевнитися, чи не нехтують тут запровадженими ним застережними заходами. Ніколи не відомо, звідки може з’явитися небезпека. Четверо особистих охоронців Туека — добре озброєних, хоча цю зброю вони й приховували — розділили між собою сторожу даху, по одному на кожному розі. Парапет довкола саду був високим, лише голови охоронців виступали над його краєм. Єдиною будівлею, вищою за священничу вежу, була головна вітряна пастка Кіна, близько кілометра на захід звідси.

Попри очевидні докази того, що віддані ним розпорядження виконуються, Туек відчував небезпеку. Чи це Бог перестерігав його? Туека досі непокоїв цинізм Стіроса. Чи не було помилкою рішення надати Стіросу таку свободу дій?

Шіана побачила, що Туек наближається, і припинила дивні вправи з вигинанням пальців, які вона робила під керівництвом Кіпуни. Прибравши вираз мудрої терплячості, дитина стояла мовчки, втупивши погляд у Преосвященника. Це змусило її товаришів обернутися і глянути туди ж.

Шіана