Читати книгу - "Єретики Дюни"

не вбачала в Туеку грізної постаті. Радше любила старого, хоча деякі його питання були недоречними. А його відповіді! Цілком випадково відкрила питання, яке найбільше турбувало Туека.

«Чому?»

Деякі з приставлених до неї священників відкрито інтерпретували це питання як: «Чому ви в це вірите?» Шіана негайно підхопила таку манеру, і подальші її зондування Туека та інших прибрали незмінної форми:

— Чому ви в це вірите?

Туек зупинився кроків за два від Шіани і схилився.

— Добридень, Шіано. — Нервово крутонув шиєю під коміром. Сонце пекло йому плечі, і він не міг збагнути, чого дитина так часто тут буває.

Шіана не відводила пильного позирку від Туека. Знала, що цей погляд його непокоїть.

Туек кашлянув. Коли Шіана так на нього дивилася, він завжди питав себе: «Чи це Бог глядить на мене її очима?»

— Шіана питала вчора про Рибомовок, — сказала Канія.

Своїм найбільш єлейним тоном Туек відповів:

— Це Свята Армія самого Бога.

— І всі вони жінки? — спитала Шіана. Говорила так, наче не могла в це повірити. Для низів ракіанського суспільства Рибомовки були назвою з древньої історії, людьми, вигнаними в Голодні Часи.

«Вона мене випробовує», — подумав Туек. Сучасні носії цієї назви мали на Ракісі лише невелику торгово-шпигунську делегацію, до якої входили і чоловіки, і жінки. Їхнє древнє походження ніяк не впливало на теперішню їхню діяльність, переважно вони виступали в ролі збройної руки Ікса.

— Чоловіки завжди служили Рибомовкам як радники, — промовив Туек. Уважно стежив, як відреагує на це Шіана.

— Тоді там завжди були Дункани Айдаго, — зауважила Канія.

— Так, так, звичайно, Дункани. — Туек силкувався не скривитися. Ця жінка вічно його перебивала! Туек не любив, коли йому нагадували про цей аспект історичної присутності Бога на Ракісі. Гхола, що постійно повертався, і його становище у Святій Армії були чимось на зразок безмовної індульгенції Бене Тлейлакс. Та годі було заперечити те, що Рибомовки захищали Дунканів від небезпеки, очевидно, діючи з наказу Бога. Дункани, без сумніву, були святими, але належали до особливої категорії. Згідно з Божими записами, він сам убив кількох Дунканів, певно перевівши їх так просто на небеса.

— Кіпуна розповідала мені про Бене Ґессерит, — сказала Шіана.

Як думки цієї дитини перестрибують із теми на тему!

Туек кашлянув, усвідомлюючи змішані почуття до Превелебних Матерів. Слід шанувати тих, що були «люблені Богом», як Свята Ченоа. А перший Преосвященник сконструював логічний доказ того, що Свята Хві Норі, Божа Наречена, була таємною Превелебною Матір’ю. Вшановуючи ці особ­ливі обставини, священники, хоч їх це дратувало, почувалися відповідальними за Бене Ґессерит. Переважно це виявлялося в тому, що Сестринству продавали меланж за смішну ціну, значно нижчу за ту, яку брали тлейлаксу.

Своїм найневиннішим тоном Шіана промовила:

— Розкажи мені про Бене Ґессерит, Гедлі.

Туек кинув гострий погляд на дорослих довкола Шіани, намагаючись піймати усмішку на їхніх обличчях. Не знав, як упоратися з Шіаною, з її манерою називати його на ім’я. З одного боку, це було принизливим. З другого — вона вшановувала його такою інтимністю.

«Бог тяжко мене випробовує», — подумав він.

— Превелебні Матері — добрі люди? — спитала Шіана.

Туек зітхнув. Усі записи підтверджували, що Бог мав певні застереження стосовно Сестринства. Божі слова ретельно вивчено й піддано остаточній інтерпретації Преосвященника. Бог не дозволив Сестринству зашкодити Золотому Шляху. Це було ясно.

— Багато з них добрі, — сказав Туек.

— А де найближча Превелебна Мати? — далі розпитувала Шіана.

— У Посольстві Сестринства в Кіні, — відповів Туек.

— Ти її знаєш?

— У Твердині Бене Ґессерит багато Превелебних Матерів, — сказав він.

— Що це за Твердиня?

— Так вони називають свій дім тут.

— Одна з Превелебних Матерів мусить бути за старшу. Ти її знаєш?

— Я знав її попередницю, Тамелейн, але ця нова. Щойно приїхала. Її ім’я Одраде.

— Кумедне ім’я.

Туек і сам так думав, але промовив:

— Один із наших істориків сказав мені, що це форма імені Атрід.

Шіана задумалася. Атріди. Це родина, яка привела на світ Шайтана. До Атрідів тут були тільки фримени та Шай-Хулуд. Усна історія, яку її народ зберіг, попри всі священничі заборони, описувала родоводи найважливіших людей Ракіса. Шіана часто чула ці імена ввечері у своєму сільці.

Муад’Діб сплодив Тирана,

А Тиран сплодив Шайтана.

Шіана не мала охоти сперечатися з Туеком. Зрештою, сьогодні він здається втомленим. Тож вона сказала лише:

— Приведіть до мене цю Превелебну Матір Одраде.

Кіпуна затулила губи долонею, щоб приховати радісну усмішку.

Туек приголомшено ступив крок назад. Як міг він виконати таку вимогу? Навіть ракіанські священники не сміли наказувати Бене Ґессерит. А якщо Сестринство йому відмовить? Міг би він взамін за це запропонувати меланж у подарунок? Це може бути витлумачено як вияв слабкості. Превелебні Матері вміли торгуватися! Не було тяжчих торгів, ніж із цими холодноокими Сестрами. А ця нова, Одраде, здавалася найгіршою з усіх.

Усі ці думки миттю промайнули в Туековій голові.

Втрутилася Канія, запропонувавши Туекові потрібний вихід.

— Може, Кіпуна могла б передати Шіанине запрошення, — сказала вона.

Туек зиркнув на молоду священницю-аколітку. Так! Багато хто підозрював (і, звісно, Канія теж), що Кіпуна шпигувала для Бене Ґессерит. Звичайно, всі на Ракісі для когось шпигували. Туек вдячно всміхнувся і кивнув Кіпуні.

— Знаєш когось із Превелебних Матерів, Кіпуно?

— Кілька з них мені знайомі, Владико, — відповіла Кіпуна.

Вона принаймні досі виявляє належну повагу.

— Чудово, — промовив Туек. — Чи не була б твоя ласка передати ввічливе запрошення Шіани в посольство Сестринства?

— Зроблю все, що в моїх скромних силах, Владико.

— Я в цьому не сумніваюся!

Кіпуна почала гордо повертатися до Шіани, її переповнювало почуття успіху. З технологіями, розробленими Сестринством, виявилося вкрай легко вселити в Шіану це бажання і розпалити його. Кіпуна всміхнулася і відкрила було рота, збираючись щось сказати. Тут її увагу привернув рух на парапеті, метрів за сорок він Шіани. Щось зблиснуло на сонці. Щось мале і…

Зі здушеним криком Кіпуна згребла Шіану, жбурнула її на ошелешеного Туека і крикнула: «Тікай!» З цими словами Кіпуна метнулася в бік швидкого і яскравого спалаху — крихітного шукача, що тяг за собою довгу шиґаструну.

В юності Туек грав у бейсбол. Він інстинктивно піймав Шіану, завагався на мить, тоді розгледів небезпеку. З дівчинкою, що борюкалася і протестувала, Туек крутнувся і стрибнув у відчинені двері, ще вели на сходи. Почув грюкання, з яким позаду нього щільно зачинилися двері, швидкі кроки Канії, що поспішала слідом за ним.

— Що це? Що це? — кричала Шіана, б’ючи Туека кулаками по грудях.

— Цить, Шіано! Цить! — Туек зупинився на першому сходовому майданчику. З цього майданчика до середини будинку вели пандус і спуск на силових підвісках. Канія зупинилася біля Туека, в тісному приміщенні вона гучно хапала повітря.

— Воно вбило Кіпуну і двох твоїх охоронців, — висапала Канія. — Порізало їх! Я це бачила. Рятуй нас, Боже!

Думки Туека вирували. І пандус, і спуск на підвісках були замкнутими шурфами-червоточинами всередині вежі. Їх можна