Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Розділ 19. Спокусливий вечір

 

— Ти знаєш як ти на мене дієш? — він усміхається мені у волосся.

Заперечливо хитаю головою.

— Як наркотик. Хочу тебе ще і ще, і ніяк не можу насититися, — пестить устами і словами.

Ммм. Я можу лише мовчки муркотіти від задоволеня. Вирішую, що візьму від нього все що він запропонує. Якщо готовий віддавати тільки тіло — нехай. Бо я просто не можу відірватися від нього.

Хоча глибоко в середині розумію, що тільки тіла мені буде мало. Я хочу його всього, його душу. Хочу щоб він покохав мене? Бо я здається..втріскалась в нього по саме нікуди?

Ця думка як відро крижаної води, що раптово проливається на голову. Серце починає битись швидше.

— Ходи в душ, Злато, — прикушує мочку вушка.

— З тобою?.. Е ні, — я усміхаюсь йому у груди, — Так ніхто з нас душ не прийме.

Хриплий сміх виривається з його вуст.

— Розумне дівчисько. Гаразд, відпочинь тоді. Я швидко.

— Я замовлю тим часом піцу. Як ти дивишся на це?

— Готовий і на піцу, якщо буду їсти її з твоїх рук. Облизуватиму твої пальчики.., — дивиться замріяно. Посміхається і грайливо щипає мене за сідниці. Тоді розвертається та виходить з кухні.

В мене самої щаслива посмішка на обличчі. Підходжу до телефону. Поки Веремій в душі набираю номер служби доставки і замовляю піцу. Тоді виходжу у вітальню — мереживні трусики досі лежать на долівці, як мовчазне нагадування того, що між нами відбулося. Щоки пашать від задоволення. Підходжу і легким рухом пальців підхоплюю мереживо.

— Не думаю, що найближчим часом вони тобі знадобляться.

Я підстрибую на місці. Трусики знову падають на долівку. Розвертаюсь на звук його голосу. Дідько, я й не почула коли він підійшов. Зависаю, любуючись ним.

Веремій спирається на стіну обабіч дверей у вітальню. На бедрах красується короткий рушник, а по грудях ще стікає вода.

Серце починає пришвидшено стукотіти.

— Я не почула, як ти виходив з ванної.., — белькочу.

Він лише хмикає.

— Так було задумано.

Ха, хто це в нас тут такий же ненаситний? Пограємо?

Я усміхаюсь на його манер, звабливо прикушую губу. Підходжу зовсім близько, пускаючи з-під очей бісики, проводжу пальцем по його грудях, ловлячи краплі. Мм. Ще з басейну дико хотіла це зробити.

Дивлюся йому прямо у вічі, бачу як вони темніють від бажання. І в самої від цього б'ється шалено серце. Догралася, Злато?! Зовсім немає сили волі по відношенні до нього? Ця думка трохи приводить до тями.

— Моя черга в душ, — на силу усміхаюсь лише кутиками вуст. 

Він чмокає мене у губи.

— Біжи, бо я за себе не ручаюсь, — притискає до себе за сідниці, — Відчуваєш? Як ти дієш на мене?

Я нервово ковтаю слину. Він відпускає мене, хижо посміхаючись.

Доплентуюсь у ванну. Зачиняю двері і притискаюсь спиною до них. Видихаю. Тоді роззираюсь.

Типічно чоловічий стиль, все лаконічно у сірих з білим тонах. Мені подобається. Беру з полиці рушник і вішаю на сушарку поруч з душем. Вмикаю гарячу воду.

Перші струмені торкаються шкіри. Ох, яке блаженство.

Тоді тягнусь за баночкою з гелем для душу. Його запах. Мм. Кайфую.

Висушившись після душу, кутаюсь у халат, що висить на гачку поруч з дверима, і виходжу у вітальню.

Піцу вже принесли. Поруч стоїть дві склянки з соком. Веремій сидить на дивані. Слава богу, вже вдягнений.

У футболці і шортах, в невимушеній позі розкинувшись на дивані, має такий домашній вигляд. Я поневолі любуюсь. Всякі непрохані «А як би це було..» починають знову лізти в голову, спокушають. Я мотнула головою, струшуючи ці фантазії.

Краще не треба, Злато! Бо що як для нього це просто секс? Він нічого мені не обіцяв.

Тому найкраще буде — просто насолоджуватися моментом.

Підходжу до столика, трішки повагавшись, плюхаюсь все ж поруч з ним.

— Маєш дуже сексуальний вигляд у моєму халаті, ти в курсі? — хмикає, пройшовшись поглядом від босих ніг і запнувшись на моєму погляді, — Скуштуй, смакота.

Він підхоплює пальцями трикутник піци і підносить до моїх губ. Хитро усміхається.

Відкушую шматок. Справді смачно.

— Хіба не мало бути навпаки? Ти ще грозився облизувати мої пальці, — моя брова повзе вгору, насолоджуючись цим фліртом.

— Не грозився. Це була обіцянка. Але будь спокійною — до твоїх пальчиків теж черга дійде, — і, наче й не казав нічого, тягнеться собі за піцою.

Ха! Рівень самовпевненості цього чоловіка зашкалює.

А мені раптом стає гаряче. Веремій же з насолодою наминає піцу.

— А ти не думала піти звідти? — чоловік перериває вир моїх романтичних думок.

— Емм. Звідки? — не одразу розумію про що він.

— З «Вест транс логістик».

— Ні! Не знаю.У мене немає альтернатив.

— Альтернативи є завжди. Для початку потрібно бажання.

— Чесно, я не думала над цим. Працюю у фірмі вже два роки і наразі тут пропонують дуже хороші умови. Хоча після недавнього скандалу не впевнена, що і надалі захочуть бачити своїм працівником, — не можу приховати в голосі натяк на гіркоту.

Він мовчить, обдумуючи щось. Тоді видає:

— У мене, якщо пригадуєш, є вільна вакансія, — дивиться мені в очі, — Ти могла б її зайняти.

Серйозно?! Дідько!..Та він це серйозно!

Я застигаю. Вдивляюсь в його обличчя, намагаючись знайти натяк на жарт. Але ні. Він — сама серйозність.

— Це не жарт, — в котре переконуюсь, що в цього парубка просто дар якийсь точно зчитувати мої думки.

— Ее. Я не знаю. Не впевнена, що це хороша ідея.

— Чому?

Просте питання заганяє мене у кут. Справді чому? Я шукаю аргументи, щоб заперечити, але не знаходжу вагомих.

— Це може підлити масла у вогонь, — врешті  шепочу. У горлі раптом пересихає. Такий поворот подій дійсно можуть сприйняти не на мою користь. Не хочеться відчувати себе знову парією.

Я тягнусь за склянкою. П'ю сік, а легке тремтіння проноситься спиною і сягає пальців рук. Кілька крапель зі склянки прокочуються по склу і падають на мою шию, тонкою цівкою зникнувши у вирізі халату.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍