Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Розділ 16

Мел: Будь ласка, поговори зі мною. Не закінчуй так все.

Мел: Я послала тобі десяток повідомлень. Ти міг би відповісти хоча б на одне з них.

Мел: Рон, будь ласка. Я сумую за тобою.

Мел: Мені погано без тебе.

Мел: Я кохаю тебе. Що б я не зробила, я роблю з любов'ю до своїх близьких. Джемма мені як сестра, і я не могла підвести її. Як і тебе. Ти попросив мовчати про Калеба, я нічого їй не сказала. Так зберігають секрети. Я хороша в цьому, правда?

Мел: Котись до біса, Рональде Моріс! Ненавиджу тебе!

Мел: Не читай попереднє повідомлення. Я до біса сильно кохаю тебе.

Мел: Мої дні без тебе стали безбарвними.

Мел: А ти знав, що від кохання можна померти? Я сьогодні прочитала в інтернеті, що в однієї жінки стався серцевий напад через нерозділене кохання.

Мел: Я вже два тижні пишу тобі і дзвоню. Ти мовчиш. Роне, я знаю, що ти ображений. Але, може, ти все-таки відповіси? Хоча б напиши, щоб я відвалила.

Мел: Джемма тягне мене в клуб. Як думаєш, мені варто піти?

Мел: Ти - чортів придурок, Роне! Ненавиджу тебе і всіх чоловіків! Вам усім потрібен тільки секс! Котіться нахрін! Усі!

Мел: Вибач за вчорашнє повідомлення. Я була не в собі. Я кохаю тебе.

Мел: Я прошу тебе зустрітися зі мною один раз. Або хоча б відповісти на один дзвінок і сказати, що між нами все скінчено. Я не можу жити в стані невизначеності. Рон, мені від цього ще болючіше.

Мел: Рон, прошу тебе...

Прокинувшись уранці, я зібралася і рішуче попрямувала на об'єкт, який ремонтували Рон із Калебом. Я дізналася про це випадково від Джемми, яка розповідала, як Рон обурювався з приводу проєкту за їхнім останнім сніданком. Я буквально увірвалася у величезну дворівневу квартиру, озирнулася на всі боки, але Рона не побачила. Зате під сходами стояв Калеб і орудував шуруповертом. Я пройшла до нього. Він практично одразу помітив мене і посміхнувся.

- Привіт, Мел, - привітав мене Калеб, припиняючи роботу.

- Привіт. А Рон? Він тут? - запитала я.

- Е-е-е, ні, - відповів він, почухавши потилицю. - Рон не працює на цьому об'єкті.

- Де я можу його знайти?

- Ходімо вийдемо. - Калеб узяв мене за лікоть і вивів у коридор. Ми мовчки спустилися на ліфті вниз і вийшли на вулицю. Щойно дійшли до машини моєї мами, він притулився до неї стегном і пропустив долоню через волосся. - Слухай, Мел. Дай йому час.

- Час? - повторила я здавленим голосом. - Для чого?

- Він має перетравити все і прийти до тебе сам.

- Про що ти говориш, Калебе? Де Рон? - запитала я, озираючись, ніби чекаючи, що той раптово з'явиться тут.

- Він поїхав.

- Куди?

- Не знаю, - похитав головою Калеб. - Два тижні тому.

- Але він був на сніданку з Джеммою минулої неділі.

- Справді? - запитав зацікавлено Калеб. - Як вона?

- Тобі подобається, як я зараз виглядаю, Калеб? - замість відповіді запитала я.

- Ну... - Він забарився.

- Правду, Калеб.

- Не подобається. Ти сильно схудла і в тебе... - Він показав пальцем на моє обличчя. - Мішки під очима. І вони червоні. І ти ніби... Не знаю... Втратила колір, Мел.

- Вона має приблизно такий самий вигляд, - відповіла я.

Калеб шумно втягнув повітря, відійшов від мене на кілька кроків, поклав на потилицю складені в замок пальці і відвернувся. Він простояв так кілька хвилин. Я бачила, як різко піднімалася й опускалася його грудна клітка, а обличчя спотворювала гримаса болю. Ми всі були в одному чортовому човні. Я вперше бачила, як цей сильний чоловік страждав, і мені стало його шкода, бо я знала, що саме він відчував. Калеб повернувся до машини.

- Мені потрібно повернути її.

- Так, - просто відповіла я.

- Я не можу дихати без свого малятка, - тихо сказав він, дивлячись під ноги. Я кивнула. Розуміла його, як ніхто. - Допоможи мені, Мел. Будь ласка.

Калеб повернувся до мене, і з надією зазирнув в очі.

- Але як?

- Я купив для нас квартиру.

- Що?

- Для нас із Джеммою, - навіщось пояснив він, і мене це потішило. Я навіть усміхнулася.

- Що? Не для нас із тобою? - пожартувала я.

- А? - Калеб не одразу зрозумів, але коли до нього дійшло, теж злегка посміхнувся. - Чорт, я сам не свій зараз. Допоможи мені. Вона прийде, тільки якщо ти її покличеш. Я хочу зробити їй сюрприз. Ти допоможеш?

- Допоможу, Калеб, - погодилася я. - Ви створені одне для одного.

- Як і ви з Роном. - З моїх грудей вирвався судомне зітхання. - Дай йому час. Він має сам усе зробити. Такий Рон, і ти його знаєш не гірше за мене. Він має сам ухвалити рішення. Думаю, саме тому він поїхав, щоб не бачити нікого, хто може вплинути на його думку.

Ми помовчали ще хвилину, а потім я вирішила, що зробила все, що могла. Тепер рішення залишалося тільки за Роном. Змінити що-небудь мені було вже не під силу. Я плеснула в долоні, і повернулася до Калеба.

- Розповідай свій план, Казанова.

 

За годину я вже телефонувала Джеммі.

- Привіт, - привіталася вона мляво.

- І тобі привіт.

- Щось ти занадто бадьора, - пробурмотіла Джемма.

- Тому що ми йдемо на вечірку.

- Я не хочу на вечірку.

- Гей, так нечесно, - обурилася я. - Тиждень тому ти мене витягла на одну, тепер ти зобов'язана піти зі мною на наступну.

- Мел пускається берега? - хихикнула подруга.

- Ні. Але нам потрібно розвіяти нудьгу. Завтра, коли будеш страждати від похмілля, дозволиш собі насолодитися меланхолією. А сьогодні ми йдемо тусуватися. Ти зі мною?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍