Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Я закричала, коли його очі стали криваво-червоними променистими згустками, а обличчя почало наближатися до моєї шиї. Замотала головою, намагаючись не дозволити йому зробити те, що він хоче. Тієї ж миті тіло наче оніміло. Я відчула, що не можу навіть поворухнутися. Лише безпорадно плакати і кричати. Мою голову обережно повернули, відкриваючи беззахисну шию.

– Моя хороша… Моя маленька…

Атій повільно провів губами по моїй шкірі, ніби намагаючись заспокоїти. А я не могла навіть здригнутися, щоб показати, наскільки мені огидні його дотики. Згадавши, що він може читати мої думки, постаралася висловити все, що думаю, хоча б так. Якщо це його якось і зачіпало, то важко було зрозуміти. Я відчувала, як злегка тремтить його тіло, торкаючись до мого. Здавалося, він ледве стримується, щоб не почати роздирати мене, наче дикий звір.

Відчула, як два гострі ікла розрізають шкіру, і закричала ще сильніше. Щоправда, біль майже відразу відступив, змінившись зовсім іншими відчуттями. Якоюсь знемогою та слабкістю, майже приємними.

Атій повільно випивав з мене кров. Випивав саме моє життя, явно насолоджуючись кожним ковтком. Його руки обіймали мене, ніжно погладжували, ніби намагаючись заспокоїти.

Я вже не кричала. Перед очима все кружляло і ніби затуманювалося легким серпанком. Відчувала, як слабшаю з кожною секундою, але навіть боротися вже не могла. Спокій. Умиротворення. Бажання назавжди заплющити очі і більше ніколи не прокидатися.

Порив холодного вітру відкинув від мене Атія так різко, що за інших обставин я б здивувалася. Але зараз було все одно. Я вже нічого не хотіла і ні до чого не прагнула. Лише відсторонено вловила, що знову можу ворушитися. Але навіть не намагалася це якось використати.

– Володарю? – почувся звідкись з глибини приміщення тремтячий голос Чорного Лорда. – Я ще не осушив її до кінця!

– Забирайся геть! - пролунало грізне шипіння, від якого навіть у моєму теперішньому стані щось здригнулося всередині від первісного страху.

Цей звук, здавалося, лунав звідусіль і наче з іншої реальності. Водночас приглушено і так чітко, що чути було кожну нотку.

Я обережно підняла голову і побачила, що Атій лежить на спині біля протилежної стіни і вдивляється в щось чорне і розпливчасте над своєю головою. Ніколи ще я не бачила на обличчі Чорного Лорда такого виразу. Справжнісінького жаху. Його губи тремтіли. Очі знову стали людськими і збентеженими.

– Володарю, я щось зробив не так? – забелькотів Атій.

У ньому тепер важко було впізнати того зарозумілого самовпевненого вампіра, яким він мені здавався раніше.

– Просто забирайся звідси, – шипіння стало менш грізним і навіть трохи глузливим. – Далі я все зроблю сам.

Атій обережно сів і невпевнено підвівся. Я бачила, як сильно тремтять його ноги, коли він ішов до дверей. Насамкінець вампір поглянув у мій бік і смикнувся, ніби бажаючи повернутися до мене. Тієї ж миті двері відчинилися і його просто-таки викинуло назовні поривом крижаного вітру. Стулки з гучним стукотом зачинилися. Я почула, як Атій щось кричить. Але слова здавалися приглушеними, і я не розрізняла їх.

Дивне заціпеніння, що заволоділо мною, потроху спадало. У голові забилися тривожні дзвіночки. Я залишилася віч-на-віч з істотою, яку бояться навіть такі, як Атій. Що буде зі мною далі?!

Я спробувала поворухнутися. Вийшло. Але після того, як з мене випили стільки крові, навряд чи зможу навіть сісти самотужки. Вже не кажучи про те, щоб протистояти такій серйозній небезпеці.

Новий порив вітру. І чорне дещо, чому навіть важко дати визначення, опинилося прямо наді мною. Я пискнула, зазирнувши у вічі невідомій істоті. Вони не були криваво-червоними, як у Атія у подібному вигляді. Насичено-сині, лише облямовані криваво-червоним світлом. Два синьо-червоні згустки витріщалися в моє обличчя, викликаючи справжній жах. Здавалося, я дивлюся у вічі самої смерті.

Що він збирається зі мною зробити? Щось явно пішло не так, якщо Атій виглядав таким збентеженим. Може, Володар порахував мене негідною свого дару і зараз просто вб’є?

Але я навіть ворухнутися не наважувалася. Лише важко дихала і дивилася на навислу наді мною тінь поглядом загнаного в глухий кут звіра.

Побачила, як на мене наче наповзає сама пітьма. І невдовзі більше нічого вже не розрізняла, окрім неї і двох мерехтливих синьо-червоних вогників. Чорний туман накрив з головою. І я відчула біля шиї, в тому самому місці, де ще відчувалися сліди іклів Атія, якесь дивне поколювання. Шкіра ніби стягувалась, її защипало. А потім неприємні відчуття зовсім зникли. Невже Володар залікував мої ранки? Але навіщо? Чи так і належить?

Я несамовито закричала, коли на тому ж місці шкіру знову обпалило болем. Два ікла встромилися в мою бідну шию з такою силою, що в порівнянні з цим дотики Атія здавалися комариними укусами. Там, звідки ця істота почала висмоктувати залишки моєї крові, все палало і пекло. Було так боляче, що цього разу жодних приємних відчуттів я не відчула.

Володар на мить відірвався від моєї шиї і прямо перед обличчям виникли два синьо-червоні згустки. Вже знайоме шипіння, що пробирало до мурашок, наче встромилося прямо в мозок.

– Не бійся!

І цей туди ж! За всієї жахливості ситуації я ледве стримала істеричний сміх. Вони й справді вважають, що я можу не боятися того, що зі мною роблять?!