Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Володар деякий час наче вдивлявся в найпотаємніші глибини моєї душі, а потім знову припав до шиї. Я закричала, коли по свіжій ранці знову пройшлися гострі ікла. Відчувала, як з мене витягують рештки життя, і що все довкола пливе, наче ряска на воді.

У якийсь момент і зовсім виникло відчуття, що мене висмикують з власного тіла і тягнуть кудись вгору. Зникли болючі відчуття від іклів. А за кілька секунд у рот хлинуло щось густе і солоне, і мене з розмаху кинуло назад у тіло. Я скривилася від огиди і спробувала відсторонитися, але голову чіпко утримували невидимі руки. Змушували ковтати цю в’язку незрозумілу рідину. Я здогадувалася, що це, напевно, кров Володаря, але думати про це було надто моторошно.

А потім з’явилися образи в голові. Яскраві картинки, за які я даремно намагалася вхопитися. Занадто швидкі, променисті, ніби падаючі зірки.

І я ніби помчала кудись. Зникли кам’яні стіни святилища, твердість вівтаря піді мною, залізна хватка рук страшної могутньої істоти. Мене кружляло десь за межами людського сприйняття реальності. І на якийсь момент здалося, що і сама перестаю бути людиною. А та рідина, яку ковтаю дедалі жадібніше, здалася найсмачнішим і найдивовижнішим, що тільки куштувала. Наче уособлення самого життя, що наповнювало все тіло цілющими соками і проганяло слабкість.

Одна з картинок, що хаотично миготіли перед очима, раптом затрималася на місці. І я побачила квітучий зелений луг і дівчину, яка біжить по ньому. Себе саму… Але я ладна була заприсягнутися, що ніколи не переживала цього насправді.

Дівчина в білій сукні, яка бігла назустріч комусь і сміялася. Здавалося, вся її постать випромінювала світло, від чого навіть сонце світило яскравіше. А в якийсь момент її усміхнене обличчя спотворилося болем. З рота почала витікати цівка крові, і дівчина впала. На місці серця на білій сукні розповзалася кривава пляма від стріли, що пронизала тіло. І чийсь крик, так разюче схожий на мій власний…

Картинка зникла, а я знову закружляла у вирі стрімких яскравих образів. Все ще відчувала страх і біль, ніби це мене саму щойно пронизали стрілою. Але поступово вони відступали, змінюючись потужними потоками енергії, що охоплювала моє тіло.

Не знаю, скільки тривали всі ці дивовижні відчуття. Але раптом я усвідомила, що лежу одна на вівтарі, що зараз здавався гарячим. Володар зник. Може, звичайно, і літав десь у повітрі, а я просто не могла його бачити. Але якесь чуття, що прокинулося в мені, підказувало інше. Його немає. Зник. Перемістився кудись у тільки йому відоме місце.

Я повільно ворухнулася, і кінцівки охоче підкорилися. Але все, чого спромоглася – це сісти. Тіло так тремтіло після пережитого, що я навіть не наважувалася стати на ноги.

Двері відчинилися так несподівано, що я здригнулася. До святилища вбігли Атій та Ербін, на ходу обводячи очима приміщення. Чорний Лорд кинувся до мене першим, згріб у оберемок і притиснув до себе.

– Я вже боявся, що він передумав наділяти тебе даром крові. З якоїсь причини розгнівався і вирішив вбити. З тобою все гаразд?

– Придивися до неї уважніше, – пролунав спокійний голос Ербіна за спиною.

Атій трохи відсторонився і пильно вдивився у моє обличчя. Враз його власне осяяла радість.

– Він таки зробив це!

– Що зі мною?! Що зробив? – пробелькотіла я, не розуміючи, що такого він у мені побачив.

А потім погляд впав на мої очі у відображенні його медальйону. Криваво-червоні, що все сильніше наповнювалися особливим внутрішнім сяйвом.

– Ні! – я закричала так несамовито, що сама ледь не оглухла від власного крику.

А потім сили остаточно залишили, і я знепритомніла.

Коли прийшла до тями, виникло відчуття, що продовжую перебувати в якомусь напівсонному стані. Так зазвичай почуваються при гарячці, коли на коротку мить повертаються до свідомості, а потім вона знову вислизає. Все навколо здавалося хитким і розпливчастим. Було так холодно, що мене всю трусило. І в той же час тіло здавалося липким та неприємним від поту. Відчувала чиїсь руки, що обтирали моє обличчя. Вже готувалася знову провалитися в забуття, коли почула знайомий мелодійний голос:

– Вийди!

Відчуття чужих рук зникло. Дихнуло слабким поривом повітря. Мабуть, зверталися до того, хто доглядав мене. Насилу розліпивши ніби налиті свинцем повіки, крізь вузькі щілини подивилася на лице Гілери, яка схилилася наді мною. Якби я не перебувала в такому жалюгідному стані, напевно, злякалася б від виразу ненависті, що виразно читався на ньому. Але зараз навіть на це була нездатна.

– Чому ти?! Чому? – вигукувала вона з неприязню.

Я хотіла сказати, що не розумію, про що вона говорить, але губи не слухалися. Втім, схоже, відповіді від мене й не чекали. Жінка відсахнулася від мене так швидко, що я навіть встежити за цим рухом не встигла.

– Чим для тебе така важлива ця дівка? – знову пролунав голос Гілери.

До кого вона зверталася, залишалося лише здогадуватись. Але я невиразно відчувала тепер присутність когось іще, хто залишався для мене невидимим. Може, стояв десь неподалік від ліжка?

– Я бачила її у снах, – не дочекавшись відповіді, похмуро промовила господиня Кривавого Притулку. – Це щось означає, чи не так?