Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони мовчки сіли, кожен на своє місце, гнівно пропалюючи один одного. Я полегшено видихнула. Студенти перешіптувалися між собою і спостерігали за нами. Для них, це не вперше, Діма весь час щось чудить. Але сьогодні він мабуть, перевершив сам себе.
Мене всю трясло в середині. Зібравшись з силами, я не подавши вигляду наскільки мене зачепили Діми слова, продовжила лекцію. Вкінці пари написала завдання додому на дошці. Студенти почали покидати авдиторію один за одним. Діма з Алексом теж вийшли.
Я знесилена сіла за стіл, щоб зробити кілька нотаток на понеділок. Але написати хоч слово не могла. Сльози розпачу самі покапали з очей, я витерла їх.
Потрібно поговорити з Романом Вікторовичем, слухи все одно підуть. Зерно сумніву про нас з Алексом, Діма посіяв однозначно, між студентами. Взявши речі я попленталася до ректора.
— Доброго дня, можна зайти до вас?
— Меланія, заходь, для тебе завжди відкриті двері.
Важко здихнувши, я пройшла і сіла на крісло.
— Роман Вікторович, я хотіла...
— Мені вже розповіли, про неприємний інцидент на парі. Не хвилюйся ти так, я знаю, що це не перша його витівка, щодо тебе. Діма Короленко, має не простий характер, мабуть тому, що він ріс без мами. Вона втекла за кордон з коханцем коли Дімі було вісім. Його батько сам виховував.
—Але звідки ви, все так швидко дізналися?
— Там навчається моя похресниця, це Оля тебе підтримала першого дня на парах. Вона мені всі вуха прожужала розказуючи, яка ти класна і студентки в захваті від тебе. Я думав, ти не витримаєш і дня з ними, а ти змогла знайти підхід і правильні слова для них. Один Діма, ніяк не заспокоїться. Я поговорю з Короленком старшим, про поведінку сина.
— Дякую вам, Романе Вікторовичу! До побачення!
— Звертайся, допоможу чим зможу.
Я вийшла на вулицю і полегшено видихнула. Відкрила телефон, щоб викликати таксі.
— Меланія Олександрівна, сідайте я вас підвезу.
— Віктор Іванович, я ж вам...
— Тільки підвезу і нічого більше, на вулиці темно, а такій красиві дівчині ходити самій небезпечно.
— Я планувала викликати таксі.
— Навіщо воно вам, якщо я можу вас підвезти. Так що, ви згідні?
— Так, але на каву запрошувати не буду, одразу попереджаю.
— А я так надіявся, ви розбили мені серце, - засміявшись, він відкрив мені двері в джипі.
Дорогою додому ми ще перекинулися кількома незначними словами. Доїхавши я подякувала і вийшла. Згадала, що для сестри нічого не купила, розвернулася щоб піти до магазину і наткнулася на когось в темряві.
— Алексе, це ти?
Я з радості обняла його.
— Ти, що тут так пізно робиш?
— Мел, це я в тебе хотів спитати? Це хто, і що ти робила в його машині?
— Це мій колега, Віктор Іванович, він мене тільки підвіз додому.
— То зі мною їхати не можна, а з колегою значить можна.
— Алексе я сильно втомилася, і вияснювати стосунки не хочу.
— Вибач, я сильно ревную тебе, до кожного хто подивиться в твою сторону. Особливо до того покидька який лапав і цілував тебе сьогодні. Тільки заради тебе, не начистив йому пику в авдиторії.
— Алексе, в мене є ти, і ніхто інший мені не потрібний.
Я провела пальцями по його голеному підборіддю.
— Мелані, я так скучив за тобою.
Він нахилився до мене, притиснув до себе.
— Не зміг до неділі чекати. Побачив тебе таку красиву на лекції, мало не завив від розпачу, що не можу до тебе доторкнутися.
_ Мел, а ти куди зібралася?
— Мені потрібно до супермаркету. Віталіна захворіла, а я обіцяла їй фрукти і торт.
— Що з нею?
— Мабуть початки ангіни, вона з дитинства часто хворіє на горло.
— Сідай, я підвезу і допоможу тобі.
Ми швидко закупили все і за хвилин тридцять були біля дому.
— Мелані ми з тобою в неділю побачимося? У мене для тебе сюрприз. Надіюся твоїй сестрі полегшає до того часу.
— Що за сюрприз, Алексе?
— Побачиш.
Він нахилився і впився в мої губи голодним поцілунком. Ми несамовито цілували один одного, пили і не могли напитися. Боже, як я сумувала за ним, за його пестощами, поцілунками. Кожна клітинка мого тіла відкликалася і прагнула його гарячих, ніжних дотиків.
Я простогнала від задоволення в його губи. Язики наші сплелися в еротичному танці. Серце шалено гупало, а кров в венах шумно пульсувала. Мої губи горіли від пристрасних поцілунків.
— Кохана, я так сумував за тобою, твоїм тілом, - шепотів він, несамовито цілуючи моє обличчя, шию. - Я кохаю тебе, моя тендітна квіточка. Я немов спраглий попутник, не можу насолодитися твоїми солодкими губами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.