Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

Розділ 24

Оленка чекає на мене в кав’ярні, щоб відсвяткувати мій останній день на роботі. Аж самій не віриться, що я таки наважилася піти. А вже з Нового року будуватиму власний бізнес. Хоч якась приємність в моєму житті. Подруга в курсі нашої з Максом історії, але лишній раз намагається не втручатися, за що я її вдячна. Але якщо відверто, то сьогодні я й сама не проти порозпитувати в Оленки за Макса. Я знаю, що її чоловік точно спілкується з ним. Трохи соромно за себе, бо сама хоч і переживаю за нього, не наважуюся написати йому і запитати як справи. Пройшло вже два дні і я щиро намагаюся не розкисати і не згадувати про нього. Та це так складно, враховуючи, що якась частинка мене наполегливо запитує, а що було б, якби я дала йому шанс? Відганяю від себе подібні думки, але вони так нав’язливо лізуть в голову ... А ще я скучила за посмішкою Макса. Ніколи б не подумала, що за такий короткий час, людина може стати такою близькою.

— Привіт, сподіваюся не заставила тебе довго чекати, — обіймаю подругу і приєднуюся до неї.

— Привіт, я тільки прийшла, — підозріло глянула на мене Оленка, — якраз встигла зробити замовлення. По шматку Захера та каву, ти ж не проти? 

— Не проти. Останнім часом я їм так багато солодкого, що скоро не влізу в жодну сукню. Та мені більше штани довподоби, тож не велика проблема, — усміхаюся подрузі.

Офіціант приносить наше замовлення і я швидко накидаюся на торт, ніби дитя, якому дозволити з’їсти щось шкідливе і воно поспішає, щоб мама не передумала і не насварила. Оленка не розділяє мого захвату. Торт не їсть, каву не п’є.

— Кажи вже, що сталося?

— Судячи з того, що ти спокійна як удав, то сьогоднішню публікацію у Світських хроніках ти не читала і в соцмережі, певне, так само не заходила.

— Нічого не читала і в соцмережах не сиділа. Сьогодні було не до цього. Прощання, зітхання і все таке. Сама розумієш останній день на роботі.

Оленка потягнулася до мого телефону і за декілька хвилин я бачу на екрані великий заголовок «З ким зраджує Макс Діденко свою наречену». Стаття розміщена на головні сторінці онлайн-версії Світських хронік. Доречі, наречена у статті Міла, а не я. І мене цей факт боляче кольнув. Я в публікації — лише дівчина з якою Макс зраджував наречену, донька впливового підприємця і вигідна партія для бізнесу Діденка. Образливо, що мене подали як розпещену донечку багатія, ніби на мене як на дівчину, не можливо звернути уваги. Ну, хоча б тепер я розумію, чому дівчата з колишньої роботи дивилися на мене дивно і перешіптувались по кутках. Впевнена, що тато ще не бачив матеріалу, бо якби бачив, то мій телефон вже почервонів би від його дзвінків.

Ця стаття завдала шкоди моїй діловій репутації. Клієнти звикли покладатися на мою надійність та раціональність, а згадка у Світських хроніках та наші фото з Максом не дуже підтримують такий образ. Ось маєш тобі вдалий початок. Тепер буде за щастя, якщо хоча б хтось захоче зі мною працювати. 

— Це ще не все, — повертає мене в реальність подруга, — Максиму Олександровичу вчора ввечері стало погано, тож зараз він в лікарні. Сергій заїжджав до нього сьогодні вранці. Каже, що стан стабілізувався, але до дому його ще не виписують.

— Макс розказав діду правду і тому його забрали в лікарню. Це через мене? — почуття провини починає мене гризти. Сподобався мені дідусь Макса і я б не хотіла стати причиною його поганого самопочуття. 

— Наті, я не знаю подробиць, — відповідає подруга. — Сергію зателефонував Макс і повідомив, що Максим Олександрович в лікарні. Не звинувачуй себе.

— Але ж це може бути через мене.

— Ви обидвоє з Максом трохи загралися. І мені видається, що ніхто, крім вас самих, не сприймав ваші стосунки як фіктивні. Ви підходите одне одному. Таке одразу помічаєш. І Максим Олександрович також це помітив. Я тільки не розумію, чому ви так довго заперечували очевидне. А коли треба було все обговорити як слід, то просто розбіглися у різні сторони.

— Макс мене образив. Залишив одну, а сам пішов розважатися. У нього є справжня наречена, а ще колишня дівчина, якій він явно не байдужий і ще та руда з вечірки і блондинка зі статті. Останню я не бачила жодного разу. Тож мені якось не дуже хочеться в довгий список жінок Макса.

— Макс не подарунок. Але, на його захист скажу, що в нього є до тебе почуття. Я в цьому переконана. 

— Ми подобаємося одне одному і нам добре в ліжку. Ось і всі почуття, — відповідаю подрузі. —  Цього не достатньо для стосунків. У Макса була справжня наречена, але він попросив мене йому підіграти. — нагадую подрузі як починалися наші стосунки. — Коли я йому набридну, він зробить так само зі мною. А ще Макс повернеться у США. Це лише питання часу.

— Наті, зустрінься з Максом ще раз і обговоріть все відверто. Ви обоє потребуєте цього. Попередні невдалі стосунки ще не привід відмовлятися від щастя.

— Не впевнена, що це хороша ідея. 

— Напиши йому прямо зараз і домовся про зустріч, — наполягає подруга і підсовує мені в руки телефон. Я вагаюся. — Пиши, щоб я бачила, бо інакше не повірю.

— Вмовила, зараз напишу.

Не встигаю набрати повідомлення як мій телефон вібрує. Тато. Ой, що зараз буде.

— Привіт тату! — відповідаю на дзвінок, бо знаю, що він в гніві, а провокувати його ще більше не хочеться.

— Наті ти читала цю бульварщину? Скажи мені це правда? У нього є наречена? 

Я намагаюся підібрати слова.

—  Зрозумів. Можеш навіть не відповідати. Я це так не залишу.

Дальше пів години переконую тата, щоб дав мені можливість самій розібратися в усьому. Беру з нього обіцянку, що той не буде мститися Максу, за образу любої донечки.  Тато неохоче, але все ж таки погоджується, але з умовою, що я зателефоную йому, якщо знадобиться допомога. Поки я з татом говорила, Оленка встигла навіть тортика поклювати. Зовсім трішки, бо готує фігуру до Нового року.

— Пиши Максу, — нагадує мені подруга.

— Може не варто. Я в останню нашу зустріч йому багато чого наговорила. Не впевнена, що він захоче зі мною зустрітися, — даю задню.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍