Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

невдоволення. Видовище нагадувало танець карлика на сцені, це так розвеселило Феншоу, що він аж розсміявся. Та отець Бравн не звернув уваги ані на здивування Адмірала, ані на сміх Феншоу.

Він вдивлявся у три вирізьблені символи, які вже стерлися від дощів і часу, та в них усе ж був якийсь смисл, зрозумілий лише священикові. Один знак нагадував обриси вежі, на якій висіли дивні гірлянди. Друге зображення було більш виразне: вітрильник часів королеви Єлизавети посеред живописних хвиль. Дірка посередині корабля могла бути наслідком природного знищення малюнка або ж вона означала пробоїну в судні. На третьому було зображено постать людини, наполовину поглинуту хвилями, які символізували хвилясті лінії. Риси обличчя були нечіткі, а обидві руки підняті вгору.

— Добре-добре, — змруживши очі, пробурмотів отець Бравн. — Ці зображення ілюструють легенду про полоненого іспанця. Ось він вимовляє прокляття, і воно збувається — спочатку пожежа на вежі, потім — корабельна аварія.

Пендрагон ввічливо похитав головою.

— А скільки ще цікавого тут можна побачити! — промовив священик. — Скажімо, ось ця постать, розсічена навпіл, нагадує міфічного кентавра або напівлева-напівлюдину, зображення цієї істоти часто можна побачити в древній геральдиці. Або, скажімо, смуга, що перекреслює корабель, дуже подібна на вертикальний переріз геральдичного щита. Найважче застосувати геральдику до третього сюжету, та все ж можна припустити, що над вежею видніється не дим, а лавровий вінок.

— Дивно, що зображення точно підтверджують стару легенду, — промовив Фламбо.

— Ах, — скептично відповів Пендрагон, — ніхто не знає, чи, бува, легенда не виникла під впливом цих зображень. Окрім цього, відомо кілька версій легенди. Феншоу знається на цьому, він підтвердить. Чого тільки люди не навигадують! В одній версії сказано, що мій нещасний предок розрубав іспанця навпіл. До речі, це зображення саме так можна пояснювати. Инша твердить, що в нашій вежі завелися якісь змії, ось звивисті лінії на зображенні, бачите? А ще хтось бачить блискавку в косій лінії, котра перерізає корабель. Людина, схильна до логічного мислення, зрозуміє, така подібність у зображенні може бути дуже оманлива.

— Як ви вважаєте, чому? — запитав Фламбо.

— Та хоча б тому, — прохолодно відповів господар, — що жодна корабельна аварія, яка приносила у нашу родину біду, не була пов’язана з блискавкою.

— О! — промовив отець Бравн і зістрибнув зі столика.

Усі присутні мовчали, лише чулося безперервне дзюрчання води. Потім дещо розчаровано відізвався Феншоу:

— Ви хочете сказати, що розповіді про пожежу у вежі — це лишень вигадка?

— Вигадки бувають різними, — знизуючи плечима, відповів Адмірал. — Деякі з них навіть базуються на свідченнях очевидців. Ось, наприклад, хтось повертався з лісу додому, і йому привиділося полум’я над вежею, або пастуху в горах здалося, що він бачить пожежу. І взагалі, подумайте самі, яка пожежа може бути у цьому клятому болоті?

— А що це горить он там? — спокійно запитав отець Бравн, вказуючи рукою на лівий бік ріки.

Усі неабияк здивувалися, коли побачили тонку цівку сизого диму, що поволі здіймався у вечірнє небо. Це справило неабияке враження на Феншоу, а Пендрагон лише зневажливо посміхнувся.

— Ет, цигани! — промовив він. — Вони отаборилися тут десь тиждень тому. Джентльмени, ходімо до столу!

І він повернувся до дверей, щоб провести гостей у будинок.

Однак Феншоу, який дещо засумнівався у старовинній легенді, все допитувався:

— Але, Адмірале, хіба ви не чуєте цих дивних звуків? Ніби потріскує вогнище…

— Та ні, це, напевно, десь човен неподалік пропливає, — з посмішкою відповів Пендрагон, заходячи до будинку. — А ми чуємо плюскіт води.

Поки Адмірал говорив, на порозі з’явився дворецький — худющий чоловік у чорному одязі, з дуже чорним волоссям і подовгастим жовтуватим обличчям. Він повідомив, що обід уже подано.

Вітальня в домі Адмірала також була схожа на каюту, але доволі сучасного корабля, а не вітрильника єлизаветинської епохи. Щоправда, над каміном висіли три старовинні шаблі, а на стіні — пожовкла карта XVI ст., на якій були зображені тритони, а маленькими крапками позначені кораблі на хвилястому морі. Однак це були дрібниці порівняно з майстерно виконаними опудалами яскравих південноамериканських птахів, фантастичними мушлями з Тихого океану і ще декількома дивними предметами, які цілком могли бути зброєю в руках дикунів, що слугувала для розправи з їхніми ворогами. Та особливо екзотично виглядали двоє слуг-негрів, одягнених у тісні жовті лівреї. Отець Бравн, який звик аналізувати все, що бачив, відразу подумав, що колір і форма одягу лакеїв асоціюється у нього з канарками, а канарки — з подорожжю на Канарські острови. Коли обід уже майже завершувався, темношкірі лакеї вийшли, натомість з’явився дворецький у чорному одязі.

— Ви надто легкодумно ставитеся до легенд, — звернувся Феншоу до господаря. — Бо я, знаєте, привіз сюди моїх приятелів, сподіваючись, що вони вам чимось допоможуть. Ви справді не вірите в цю родинну історію?

— Я взагалі ні в що не вірю, — відтяв Пендрагон, роздивляючись яскраво-червоне пір’я одного з опудал. — Я — людина науки.

Фламбо був дуже здивований, оскільки виявилося, що його приятель священик має неабиякі знання в галузі природознавства. Він виявив щире зацікавлення розмовою і завів довгу й невимушену бесіду з господарем. Вона продовжувалася до тих пір, поки слуги не подали десерт, а дворецький, виконавши всі обов’язки, врешті залишив їх. Не змінюючи тону голосу, отець Бравн промовив:

— Адмірале Пендрагон, не подумайте, що я — нахаба. У мене є одне запитання, і воно виникло не зі звичайної цікавості. Якщо я не отримаю відповіді, то ризикую спричинити вам деякі незручності. Чи це правда, що ви уникаєте розмов про сімейні справи у присутності вашого дворецького?

Безволосі надбрівні дуги адмірала піднялися від здивування:

— Не збагну, як ви здогадалися, та це правда. Я справді терпіти не можу цього дворецького, однак у мене немає підстав звільнити його. Наш приятель Феншоу, який закоханий у різноманітні легенди й забобони, пояснив би це, наприклад, тим, що я недолюблюю темноволосих людей, схожих на іспанців.

Фламбо вдарив важким кулаком по столі.

— А справді, у тої дівчини також було чорне волосся.

— Сподіваюся, сьогодні вночі, коли повернеться з плавання мій племінник, усе закінчиться, — продовжував Адмірал. — Я бачу, ви здивовані. Спробую вам усе пояснити. Розумієте, у мого батька було двоє синів. Я так і не створив власної сім’ї, а мій старший брат одружився, і його син, єдиний спадкоємець у нашій родині, обрав професію моряка. Мій батько був дивакуватою особою. У ньому дивно поєднувалися забобонність, притаманна Феншоу, і скептицизм, до якого я також схильний. Ці два начала постійно боролися у ньому. Коли я почав ходити у море, він придумав, як з’ясувати істину про загадкове прокляття