Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 17. Руслана

Мене ніколи не підводили мої відчуття, сьогодні я була в цьому як ніколи впевнена. Коли я побачила свого батька, який виходить з машини і спокійним кроком йде до мене, мені захотілося раптово зникнути з лиця землі. І чого я не запросила Данила до себе на каву? Ідіотка, бо ти як завжди вирішила, що це буде лишнім. Тепер розгрібай! Всі мої нутрощі стиснулись, а ноги, здається, забули свою істину функцію.

        - Хто це тут? Моя люба донечка, скучила за татком? - Він говорив це надто солодко, я знала, що це закінчиться погано, але всі мої можливі шляхи втечі були перекриті його охороною. - Я скучив, давай з тобою зараз поїдемо додому.

        - Знаєш, я думала, що останній раз чітко сказала, що не хочу мати з тобою нічого спільного. - Я говорила спокійно, а всередині мене палав вогонь. - І я нікуди з тобою не поїду.

        - Думаєш, що якщо ти спиш з Данилом, то тепер недоторканна? - Він говорив це із такою зневагою, що мурахи вискочили на моїх руках. - Ти ніхто, особливо для нього, він і пальцем заради тебе не поворухне. - Мені хотілося кричати, про те, що зробив для мене Данило, проте я знала що це зіграє проти нас з ним. Не варто показувати його прив’язаність до мене. Ти сильна і можеш з цим розібратися сама. Покажи цьому чоловікові, що ти не слабка. Доведи собі, що ти гідна бути парою для Данила.

        - Я знаю, що для нього просто іграшка, ти не відкрив для мене щось нове. - Останні ниточки спокою були задіяні, я намагалася бути врівноваженою, адже моя злість і вибуховий характер зіграє проти мене. - Якщо ти хочеш через мене натиснути на нього, я тебе запевняю - ти вибрав програшну тактику. - Подумки я просила Бога аби Данило навіть не думав вмішатись в цю справу. Я знала, що батько нічого мені не вдіє.

        - Все ж таки, щось в тобі є, маленька шльондро, що він так часто буває поруч з тобою. - Мені прилетів ляпас прямо по щоці, який я намагалась витримати без сліз, тільки з ноткою зневаги в очах. - А тепер без лишніх слів та емоцій, ти сядеш в цю автівку, зрозуміла? Ти ж не хочеш, аби твої сусіди побачили, як я тебе забираю силою? По очах бачу, що ні.

        Я так і зробила, він не залишив мені розумного вибору. Тепер я їхала невідомо куди, сидячи між двома охоронцями. Тікати було б самогубством. Він не везе мене додому, я знала це точно. Мабуть на мене чекає якийсь із його складів, де він зможе шантажувати Данила, без небезпеки, що його викриють. Мій батько був ще тим гадом, якщо йому щось було необхідно - він міг зникнути цілком буквально. Ми їхали довго, через деякий час мій батько передав одному із охоронців шприц, я вже здогадувалась, що буде. Мені ввели щось на кшталт снодійного або транквілізатора у вену і я одразу відчула ефект препарату. Думаю, доза була подвійна, щоб я швидко заснула.

        Прокинулась я від відчуття води на своєму обличчі, думаю, це було спеціально зроблено, аби я не бачила куди ми їдемо. В будь-якому випадку я сиділа зв’язана на стільці, мій зір досі був розфокусований, а ноги ватні. В роті сухо, наче в пустелі. Думаю, це все ознаки дії препарату, який мені ввели.

        - Донечко, ти прокинулась? Ну, нарешті, бо я вже встиг скучити за тобою. - Мені хотілось врізати йому від душі, проте зараз єдине, що мені залишалось, це сидіти і спостерігати. - Думаю, ти будеш не проти, якщо я зараз зателефоную Данилові, бо він тобі всю дорогу писав. - Ось тут я зрозуміла, що діяти самій мені не вийде, адже Данило світ переверне, аби знайти мене.

        - Ти гнила паскуда, яка не гідна бути батьком! Шкода, що в мені твої гени. Думаєш, Данило захоче мати щось спільне зі мною, знаючи яка ти сволота? - Я знала, що він не поведеться на мої слова, але спробувати було варто.

        - Ми зателефонуємо до нього і дізнаємось, а тепер будь уважна і запам’ятовуй те, що я скажу тобі. - Він наблизив своє обличчя до мене і мені здавалось, що я відчуваю його ненависть до себе крізь подих. - Ти скажеш йому, щоб він погодився на мої умови, і тільки тоді він тебе отримає, але якщо ти будеш грати проти мене - ти дуже сильно пошкодуєш. - Він провів своїм носом по моїй щоці наче, збоченець, якого збуджує власна донька і мене ледь не вирвало. Я мовчала, адже мені в мить заклеїли рот скотчем, ніби я могла бовкнути щось зайде, але я не знала навіть своє місцезнаходження.

         Він почав діставати телефон і я зрозуміла, що тепер справа за мною: або я змушу Данила грати по їхньому, або дам відчути йому, що зі мною все гаразд. Я знала тільки одне, що нізащо не дозволю його вплутати в цю брудну гру. Демон в моїй голові ніяк не міг заспокоїтись зі своїм потоком питань. Думаєш Данило повірить, що з тобою все добре? Чи ти настільки наївна, що вважаєш, ніби він не буде тебе шукати? О, люба, він світ переверне, аби знайти тебе. Чи ти ще цього не збагнула? Тікай скільки хочеш, але ти вже стала його. Це не допомагало, абсолютно ні. Десь там далеко я чула, як мій батько розмовляє з Данилом і молилась, аби цей чоловік не був настільки шаленим і не оголосив війну. Мабуть розмова йшла не на користь моєму батькові тому, що він прийшов до мене і зірвав скотч з мого рота.

        - Кретин, - вилаялась я собі під ніс.

        - Говори те, що я тобі сказав раніше, - наголосив він мені пошепки.

        - Данило, він мене викрав, я була така ідіотка, вибач, - я знала, що це подіє на нього, адже він чув, що я не боюсь. Батько знову зацідив мені по обличчі і я відчула, як моя губа тріснула і почала сіктись кров. - Будь ласка, повідом на роботі, що я захворіла і будь обережний. - Тоді я з виграшним поглядом глянула на тата і додала: - Я вб’ю тебе, тату, так і знай!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍