Читати книгу - "Пояснюючи світ"

затятим противником намагань зазирнути в майбутнє за допомогою «астрології, геомантії, некромантії чи будь-яких подібних мистецтв, якщо їх можна назвати мистецтвами». У 1377 році Орезмського призначили єпископом міста Лізьє в Нормандії, де він і помер 1382 року.

Твір Ніколи Орезмського «Про небо та Землю»10 (написаний рідною мовою для зручності короля Франції) має форму розширених коментарів ідей Арістотеля, у яких автор знову і знову сперечається з «Філософом». У цій роботі Орезмський заново розглядає ідею, що не небеса обертаються навколо Землі зі сходу на захід, а радше Земля обертається навколо своєї осі із заходу на схід. І Бурідан, і Орезмський усвідомлювали, що ми спостерігаємо лише відносний рух, тому бачення того, як рухаються небеса, залишає відкритою можливість, що рухається саме Земля. Нікола Орезмський розглядає різноманітні заперечення цієї ідеї й докладно їх розглядає. Птолемей у своєму «Альмаґесті» стверджував, що якби Земля оберталася навколо своєї осі, то хмари та підкинуті об’єкти залишалися б позаду; Бурідан, як ми вже бачили, відкидав ідею обертання Землі, з огляду на те, що якби Земля оберталася із заходу на схід, то стріла, пущена прямо вгору, «відставала» б від Землі, хоча спостереження свідчать, що вона, схоже, падає просто вниз на те саме місце на земній поверхні, з якого була пущена вертикально вгору. Орезмський на це відповів, що обертання Землі несе стрілу із собою разом із лучником, повітрям та всім іншим на земній поверхні, застосовуючи теорію імпетусу Бурідана в такий спосіб, якого сам її автор ще не розумів.

Нікола Орезмський відповів також на інше заперечення проти обертання Землі – геть інше заперечення. Ідеться про аргумент, що у Священному Писанні (як, наприклад, у Книзі Ісуса Навина) є згадки про щоденне обертання Сонця навколо Землі. Орезмський відповів, що то була просто данина звичаям просторіччя, як і місця, де написано, що Бог розізлився чи засмутився – речі, які не треба сприймати буквально. У цьому він наслідував приклад Томи Аквінського, який говорив про рядки у Книзі Буття, де сказано, що Бог проголосив: «Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою»[32]. Аквінський пояснював, що Мойсей підлаштував свою промову під можливості розуміння своїх слухачів, і його не варто сприймати буквально. Біблійна буквальність могла стати гальмом наукового прогресу, якби багато хто всередині Церкви, як-от Аквінський та Орезмський, не мав більш проникливих поглядів.

Попри всі свої аргументи, Орезмський зрештою погодився з популярною ідеєю нерухомої Землі в такому викладі:

Згодом продемонстровано, як не можна переконливо довести аргументами, що небеса рухаються… Однак усі, як, гадаю, і я сам, дотримуються думки, що рухаються саме небеса, а не Земля, адже Бог створив світ, що не має рухатися, попри протилежні міркування, які явно не є неспростовними доказами. Однак якщо взяти до уваги все сказане, можна було б повірити, що рухається Земля, а не небеса, бо протилежне не самоочевидне. Проте це, на перший погляд, суперечить самому природному порядку, так само як всім або більшості положень нашої віри. Отже, те, що я казав для розваги або інтелектуальної вправи, може стати цінним засобом спростування та перевіряння тих, що намагаються ставити нашу віру під сумнів аргументами11.

Ми не знаємо, чи справді Нікола Орезмський не бажав зробити останній крок до визнання, що Земля обертається, чи він просто казав те, чого від нього вимагало ортодоксальне релігійне середовище.

Орезмський також передбачив один аспект теорії всесвітнього тяжіння Ньютона. Він стверджував, що важкі об’єкти не обов’язково тяжіють до центру нашої Землі, якщо вони перебувають поблизу якогось іншого світу. Ця ідея про можливість існування інших світів, більш-менш схожих на Землю, була теологічно смілива. Чи Бог створив людей у цих інших світах? Чи приходив до цих інших світів Христос, щоб урятувати цих людей? Такі запитання нескінченні та підривні.

На відміну від Бурідана, Нікола Орезмський був математиком. Завдяки його головному математичному внеску було уточнено роботу, здійснену раніше в Оксфорді. Тож тепер нам потрібно перейти від Франції до Англії і трохи назад у часі, хоч невдовзі ми повернемось до Орезмського знову.

На початок XII століття Оксфорд устиг стати успішним торговим містечком у верхів’ї річки Темзи і привабливим місцем для студентів та викладачів. На початку XII століття неформальне об’єднання шкіл в Оксфорді стали називати університетом. Умовний перелік ректорів Оксфорду починається з 1224 року іменем Роберта Ґросетеста, пізніше єпископа Лінкольнського, з якого в середньовічному Оксфорді почався інтерес до натурфілософії. Ґросетест читав Арістотеля давньогрецькою, але, крім як про Арістотеля, писав також про оптику та календарі. Його наступники на посаді ректора в Оксфорді часто цитували Ґросетеста.

У роботі «Роберт Ґросетест і джерела експериментальної науки»12 А. К. Кромбі пішов далі, відвівши Ґросетесту основну роль у розвитку експериментальних методів, що привели до появи сучасної фізики. Це здається радше перебільшенням важливості Ґросетеста. На думку Кромбі, «експериментом» для Ґросетеста було пасивне споглядання природи, що не дуже відрізнялося від методики Арістотеля. Ані Ґросетест, ані жоден із його середньовічних наступників не прагнув пізнати загальні принципи внаслідок експерименту в сучасному сенсі цього слова – активного впливу на природні явища. Теоретичні міркування Ґросетеста теж варті похвали13, але в його роботі немає нічого, що гідне порівняння з успішними теоріями світла Герона, Птолемея та аль-Гайсама чи теоріями планетного руху Гіппарха, Птолемея, аль-Біруні та інших.

Ґросетест мав великий вплив на Роджера Бекона, який у своїй інтелектуальній енергії та науковій невинності якнайкраще втілював дух того часу. Після навчання в Оксфорді Бекон виступав із лекціями про Арістотеля в Парижі в 1240-х роках, часто відвідував Оксфорд, а близько 1257 року став францисканським ченцем. Як і Платон, він з ентузіазмом ставився до математики, але використовував її мало. Він багато писав про оптику та географію, але не додав нічого важливого до більш ранніх робіт давніх греків та арабів. На диво прогресивними для того часу були також оптимістичні погляди Бекона щодо розвитку техніки:

Також можуть бути створені колісниці, що без тварин рухатимуться неймовірно швидко… Крім того, можуть бути збудовані літальні машини, де всередині сиділа б людина, обертаючи якийсь механізм, що змушує штучні крила бити по повітрю, неначе птах у леті14.

Тож Бекон став відомий як «Доктор дивовижний».

У 1264 році Волтер де Мертон, який свого часу був канцлером Англії, а пізніше єпископом Рочестерським, заснував в Оксфорді перший коледж із гуртожитком. Саме з Мертон-коледжу в XIV столітті в Оксфорді почалася серйозна математична робота. Ключовими постатями були четверо наукових співробітників цього коледжу: Томас Брадвардін (бл. 1295–1349),