Читати книгу - "Американська трагедія"

І ніколи ще Клайд не бачив її такою знадливою, жвавою, привітною. Він хотів сказати їй, яка вона чудова і який він щасливий, що вона наділа цей капелюшок, але вона вже почала:

— Ну, скажу я вам, схоже на те, що я маю намір закохатися у вас до нестями! Порушую свої обіцянки, та ще надіваю, щоб зробити вам приємність, старого капелюха, який мені не до вподоби. І чим усе це скінчиться?

Клайд просіяв, наче здобув велику перемогу. Невже вона й справді, нарешті, полюбить його?

— Якби ви тільки знали, Гортензія, які ви гарні в цьому капелюшку, ви б ніколи його не скидали, — сказав він захоплено. — Ви й не уявляєте, які ви чудові в ньому.

— Ну, так? У цьому мотлосі? Вас неважко зачарувати, — всміхнулась вона.

— А ваші очі — зовсім як м’який чорний оксамит, — гаряче продовжував він. — Дивні очі! — він подумав про чорні оксамитові завіси в одному затишному куточку в «Грін-Девідсон».

— Як у вас сьогодні вправно виходить, — сміялась вона, злегка дражнячи Клайда. — Доведеться щось зробити з вами.

І перш ніж він встиг відповісти хоч одно слово, вона почала розповідати цілком фантастичну історію про те, що вона ще раніше обіцяла провести сьогоднішній вечір з одною молодою людиною з хорошого кола на ім’я Том Кірі, який давно ходить за нею слідом, умовляючи пообідати й потанцювати з ним, і тільки зараз увечері вирішила «відставити» його, віддаючи перевагу Клайдові (на цей раз, принаймні). Вона подзвонила Кірі по телефону й сказала, що не може зустрітися з ним сьогодні: просто відмовила в побаченні, і кінець. І проте, коли вона йшла з роботи, хто, по-вашому, чекав її біля службового входу? Том Кірі, власною персоною, чудово одягнений, у світлосірому пальті реглан і в гетрах, і тут же стояла його закрита машина. І він повіз би її обідати в «Грін-Девідсон», коли б вона тільки захотіла. Оце мужчина! Але вона не захотіла. В усякому разі не сьогодні. Проте, коли б їй не пощастило пройти повз нього непомітно, він, звичайно, затримав би ії… Та вона перша побачила його і втекла в інший бік.

— Подивилися б ви, як я бігла! Мої ніжки тільки мелькали! — самозакохано змальовувала вона свою втечу.

І Клайд був такий засліплений цією картиною й чарівністю Кірі, що вважав цю мізерну вигадку за чисту монету.

А потім вони пішли в напрямі до ресторану Гаспі, що його, як зовсім недавно довідався Клайд, вважали кращим, ніж Фріссела. Гортензія раз у раз спинялася й заглядала у вітрини магазинів: їй конче треба підшукати собі зимовий жакет, — сказала вона. Той, що на ній, уже зовсім зносився, їй потрібен новий. Ці міркування Гортензії примусили Клайда задуматися: чи не натякає вона, що саме він повинен купити їй жакет? І чи не зробиться вона більш поступливою, коли він купить для неї річ, яка їй надто потрібна?

Ось і магазин Рубінштейна, і яскраво освітлена вітрина, і шубка в усій її красі. Відповідно до наперед задуманого плану Гортензія спинилась.

— Ах, подивіться, який чудовий цей жакетик! — вигукнула вона, вдаючи таке радісне захоплення, немов уперше побачила цю річ і була раптово вражена нею. — Чи бачили ви коли-небудь таку милу, чудову, елегантну шубку? — провадила вона далі, причому її акторські таланти зростали разом з бажанням одержати жакет. — Ви тільки подивіться, який комір, рукава! А які кишені! Це щось надзвичайне! Мені страшенно хочеться погріти в них руки!

Вона нишком позирнула на Клайда, перевіряючи, чи справляє її захват на нього потрібне враження.

А Клайд, збуджений її захопленням, з цікавістю розглядав жакет. Безперечно, гарненька шубка, навіть дуже. Так, але скільки може коштувати така річ? Може, Гортензія того й вихваляє цей жакет, щоб Клайд купив його? Але ж це певно доларів двісті, не менше. Клайд уявлення не мав, скільки коштують подібні речі. Це, звичайно, не по його грошах. Особливо тепер, коли мати бере значну частину його заробітку для Ести. Але щось у тоні Гортензії переконувало його, що саме цього вона жде від нього. Спочатку йому стало холодно і він мало не втратив мову. І в той же час він сумно говорив собі, що коли Гортензія захоче, вона, звичайно, знайде когось, хто купить їй жакет, — хоч би й цей Том Кірі, про якого вона щойно розповідала. На жаль, вона саме з таких дівчат. Якщо він не купить їй цю річ, то купить хтось інший, і тоді вона почне ставитися з презирством до Клайда за те, що він не міг зробити їй такої послуги.

Збентеження й жах охопили його, коли вона вигукнула:

— Чого б я тільки не дала за цей жакет!

Вона не збиралася одразу прямо ставити питання: їй хотілося якнайтактовніше навіяти Клайдові думку, що глибоко заволоділа її мозком.

І хоч який був Клайд недосвідчений і наївний, він проте прекрасно зрозумів значення її слів. Це значить… це значить… в ту хвилину він навіть у думках не хотів точно формулювати, що це означає. Тепер… Тепер… коли б тільки знати ціну цієї речі! Він зрозумів, що Гортензія обмірковує спосіб здобути жакет. Але як міг би він влаштувати це? Як? Коли б тільки він міг купити цей жакет або хоч пообіцяти, що купить його, скажімо, до певного строку (аби лиш він не коштував занадто дорого!). Але що тоді? Чи вистачить йому сміливості натякнути їй сьогодні чи, скажімо, завтра, після того, як він довідається про ціну жакета, що коли вона погодиться… тоді… ну, тоді він купить їй цей жакет чи що-небудь інше, що тільки може їй заманутися. Але він мусить бути певний, що вона не пошиє його в дурні, як завжди бувало в менш важливих випадках. Ні, він не бажає витрачатися на жакет і нічого не мати натомість! Нізащо!

Ці думки так хвилювали його, що він, стоячи поруч Гортензії, відчував холод і дрож. А вона, дивлячись на жакет, думала, що коли Клайдові невистачить глузду так чи інакше зробити їй цей подарунок і догадатися, як саме вона має намір розплатитися за нього, — ну, тоді вона покінчить з ним. Нехай він не уявляє, ніби вона марнуватиме час з людиною, яка не може чи не хоче зробити це для неї. Нізащо!

Вони пішли далі, до Гаспі. І під час обіду Гортензія майже ні про що інше не говорила, — тільки про цю шубку: яка вона гарненька і як чудово виглядатиме на ній.

— Можете мені повірити, — сказала вона визивно, почуваючи, що Клайд не