Читати книгу - "Омріяний Рим"

190
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 56
Перейти на сторінку:
символічну роль.

У кожному місті вони слугують полем битви, сценою, на якій розігруються ключові елементи римського уявлення про славу: усміхнені римляни сидять зверху, а варвари гинуть у багнюці. Хоч на який римський пам’ятник, надгробок чи арку поглянь, скрізь варвари зображені однаково: бородаті, у штанях, безпорадно валяться додолу під списами римських вершників.

Щоправда, смерть варвара могла бути трагічною й подекуди навіть ставати предметом жалісних роздумів. Прикладом того є загибель Дідони й Турна, які не були римлянами, в «Енеїді». А коли дивимося на скульптуру «Помираючий галл», створену приблизно 200 року до н. е., стає зрозуміло, що вона має на меті показати нам увесь його біль. Ось він перед нами, гриватий, вусатий, із мотузкою навколо шиї, по краплі втрачає кров через рану в грудях.

Ми можемо співчувати галлові, який помирає, так само, як публіка на іграх співчувала тим, хто гинув перед нею на арені. Однак і те і те має на меті одну пропагандистську мету: підкреслити прірву між призначенням Риму та долею тих, хто ризикне стати йому на шляху.

Тож щоразу, як ви приходили б на ігри, у голові формувалося б римське уявлення про поділ на «нас» і «їх». Є римляни, тобто всі ті, хто на трибунах, і вони — завойовані народи решти світу, призначенням яких є забезпечувати нас кривавим і трагічним видовищем.

Ми вже бачили, як Август використав ідею поділу на «нас» та «їх» у пропаганді проти Клеопатри. Саме цей поділ світу на римський і варварський виступив потужною об’єднавчою силою, адже викликати співчуття глядачів було не єдиною метою, з якою влаштовували бої варварів на арені. Ці люди могли завдати удару у відповідь і битися люто й підступно. Ще мить тому переможений варвар лежав біля ніг переможця, а наступної вже міг би вчепитися йому в горлянку, і натовпом би ширився зойк несподіванки. У цьому сенсі бої в амфітеатрах нагадують битви, увічнені на тріумфальній арці в Оранжі.

Вони є живим нагадуванням основної ідеї Римської імперії: небезпека зусібіч (згадайте Вара й різанину в лісі), і це пояснює й виправдовує будь-які засоби: нам потрібна армія, щоб захиститися від лютих дикунів у штанях, таких, яких ви могли бачити в амфітеатрі. А на утримання війська потрібні податки й імператор, щоб розпоряджатися ними.

Не раз історія демонструвала нам, як народ країни або імперії об’єднувався перед лицем зовнішньої загрози. Так, Європейський Союз є переважно продуктом Холодної війни, суто відображенням бажання Франції та Німеччини об’єднатися нерозривними узами, а також прагненням усіх європейців — старанно підкріплюваним Вашингтоном — згуртуватися проти загрози з боку Радянського Союзу.

Не випадково ЄС довелося трохи пошукати нове призначення свого існування невдовзі потому, як зовнішня загроза зникла. Нині чимало європейців вважають, що наступним кроком має стати об’єднання проти Америки. Проте не конче заглиблюватися в дискусію, щоб збагнути, що хай якою є та зовнішня загроза сучасній Європі, її й приблизно не так легко уявити та зобразити, як загрозу навали варварів на Рим. Власне, саме це символічно розігрували в амфітеатрах.

Що більше варварів гинуло на арені, то дужче глядачі переконувались у своїй римськості.

Дарма, що ви тільки-но прибули до Німа з якихось нетрів галльського лісу: щоразу, як кричите від захвату в амфітеатрі, то висловлюєте своє захоплення Римом. Хай ви й розмовляєте однією мовою з тими бідолахами на рингу, проте з кожним вигуком віддаляєтеся від свого варварського походження та щільніше асоціюєтесь із імперією та імператором. Ефект романізації закріплюється ще більше, оскільки ви перебуваєте під дією найпотужніших емоцій — страху й жаги крові.

А який різновид дозвілля в сучасній Європі можна порівняти з повсюдністю й універсальністю римських ігор? Бо, от скажімо, у Данії не проводять кориду, а в Німеччині так і не прижився крикет.

Найближчим відповідником є футбол, а втім, він і близько не стоїть до ігор. Так, футбол може викликати такий трепет, однак по суті він відокремлює країну від країни та клуб від клубу. Своєю ж відданістю імператорові та спільною мораллю, яку просували ігри, вони навпаки вкорінювали відданість одній центральній владі.

Романізація відбувалася через наслідування ритуалів, а також завдяки вивченню й повторенню правил етикету, наприклад, як правильно передавати губку в громадській вбиральні. Уперше потрапивши до цього дивного місця, у якому люди сидять рядами й теревенять одне з одним, ви почуваєтеся дещо ніяково. Зайшовши вдруге, ви вже впевненіші. Після третього разу ви стаєте римлянином.

Утім, увесь цей час, ви, о, галле Лукко, несвідомо коїли ще дещо, що мало значний вплив на вашу романізацію. Кожного разу, отримуючи платню у своєму барі чи купуючи сухар, намащений гарумом, ви ставали жертвою одного з найпідступніших вивертів пропаганди.

Розділ дванадцятий

Єдина валюта

Коли Жак Делор разом з іншими європейськими лідерами наприкінці 1980-х вирішили запровадити єдину європейську валюту, то прекрасно тямили, що роблять. Вони усвідомлювали, що це величезний крок назустріч політичному союзу, який багато в чому нагадував стару й добру Римську імперію.

Це означало не лише використання однієї валюти в кожному магазині по всій Європі з рештою переваг, які надасть такий хід торгівлі. Європейські лідери інстинктивно розуміли, що зможуть спільно ухвалювати ще більше економічних рішень у питаннях не лише відсоткових ставок, а й оподаткування.

Делор розумів, що запровадження єдиної європейської валюти означатиме економічне, а згодом і політичне управління всією Європою.

А зараз повернімося до Римської імперії та уроків, які варто засвоїти з тих часів, коли валюта була справді єдиною, при чому протягом кількох століть.

Візьмімо дві монети — давньоримський сестерцій і сучасний євро — та розгляньмо їх посутню символічну відмінність.

Справедливо твердити, що за часів республіки римські монети були цілковитою мішаниною. Окремі аристократи карбували власні, прикрашаючи їх портретами своїх пращурів, улюблених божеств, зображеннями колісниць або й просто словом Roma.

До 44 року до н. е. зображення живої людини на монеті вважали в Римі за щось нечуване. Перший крок зробив Юлій Цезар, щоправда, майже одразу потому його вбили. Престол успадкував його пасерб Август, який деякий час не знав, як чинити з валютою. Часом на монетах з’являвся його портрет, а іноді лише ініціали. Подекуди він використовував символи старої республіки, а інколи зображав на монетах Козерога (свій знак зодіаку) чи бога Аполлона, якого ототожнювали з перемогою при Акції.

Певний час Август дозволяв римській знаті карбувати власні монети, навіть заснував школу карбувальників під назвою tresviri.

Одначе вже 11 року до н. е. цьому розмаїттю настав край. Август став єдиним, хто

1 ... 37 38 39 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омріяний Рим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Омріяний Рим"