Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

Спершу трохи пограли у віст і vingt-et-un, але вже кілька годин тривала азартна гра за правилами зимухи. Дві особи підсіли на кільканадцять роздач; тепер знову залишилося тільки п’ять. Люди проходили, зупинялися, придивлялися. Високий банк привертав увагу. Стюарди доливали напої, спорожняли попільнички, відчиняли й зачиняли вікна. Більярдні кулі гримотіли в лузах, коли експрес повертав, гальмував чи прискорювався.

— І про що вони думали, встановлюючи більярдний стіл у потязі? — дивувався Юнал Таїб Фессар. — Коли вже мені здається, що я звик і починаю розуміти цю країну, я натрапляю на щось подібне, й знову сушу собі голову. Кладу короля.

— Кладу туза.

— Кладу дев’ятку.

— Панове!..

— Готовий.

— Ого!

— Мусили, мабуть, побудувати увесь вагон навколо столу.

— Або опустити його через дах. Друге коло.

— Монументальна глупота, оправлена в коштовну розкіш, — буркнулося у вуса.

— Що ви сказали?

— Grand seigneur зволили натякнути на нашу батьківщину, — люб’язно пояснив капітан Прівєженський докторові. Він не міг утриматися від сарказму. Поки що вдавалося не відповісти йому липкою посмішкою і благальним поглядом — бо не дивилося на нього взагалі.

— Кладу туза.

— Але ж у вас роздача. Кладу сімку.

— Heureux au jeu, malheureux en amour, як сказав би пан журналіст. Ну, добре, але справді — який сенс? Чи є щось ідіотичніше, ніж більярдний стіл у потязі?

— Е-е, можна встановити нові правила, — зауважилося, докладаючи у банк валета. — Є шахи і є зимуха.

— Що ви маєте на увазі?

— Більярд із, кгм, додатковим випадковим елементом.

— Людина б’є, Господь Бог кулі носить. Кладу п’ятірку.

— Ух. Ну треба ж мати стрим у блефі, пане докторе!

— Скажіть це, капітане, Алєксєю Фйодоровічу.

— Господину Чушину вистачить грошей на дурний блеф.

Алєксєй Чушин успадкував від вуйка (стрия, тестя, дідуся, іншого родича чи близького) контрольний пакет акцій у компанії, що видобуває крижлізо, і їхав вступити в права володіння несподіваним майном. Чи він уже раніше займався гірництвом? Чи мав він бодай якийсь досвід роботи в підприємництві? Тепер, у дорозі, все одно це годі було перевірити, й по суті справи не мало значення: він був тим, ким представився супутникам по мандрівці. Темно-синій сурдут обпинав його барилкуватий корпус, наче тельбух ковбасу; в чорному креп-жоржетовому аскоті виблискувала діамантова шпилька. Найстаріший із гравців, він показував з картами велику хиткість і брак послідовної стратегії; йому траплялося продати п’ять або шість карт під час роздачі, а потім пасувати під час торгів. Він витирав високе чоло величезною хустиною і глибоко зітхав, похитуючи головою під час роздачі. Мені цікавилося питанням, наскільки ота театральність Чушинa природна, а якою мірою випливає з його певности, що власне так повинен поводитися під час гри безжурний багатій. Він не пив кави, чаю, не пив горілки — просив лише шампанського. Перед роздачею він довго протирав пухкі руки: карти клеїлися йому до пальців.

Спосіб поведінки під час азартної гри — й насправді тут не має значення висота ставки, якщо ми справді поринемо в гру, — виказує про нас речі, яких би ми інакше ніяк не виявили. Це не тільки питання про сильні нерви; можна мати сталеві нерви й грузнути в безнадійному блефі. Кажуть, що годі відрізнити героя від боягуза, поки не піддаси їх випробуванню, тобто поки хтось їм не приставить лезо до грудей, поки вони не опиняться під вогнем противника. Адже в повсякденному житті, ні холодному, ні гарячому, в домашньому теплі, при температурі тіла — душа гниє і розкладається, як м’ясо на червневому сонці. Отож, азарт пропонує одне з кращих наближень до ситуації реального випробування. Герої війни, які залишилися у живих, оповідаючи згодом про свою участь у боях, завжди згадують ті моменти, коли, знизавши плечима, перехрестившись і сплюнувши — «Раз живемо!», — кидалися назустріч смертельній небезпеці, покладаючись на долю, часто вважаючи, що насправді не залишаться у живих.

Капітан Прівєженський грав дуже обережно, гарячих карт не продаючи взагалі й часто пасуючи одразу після роздачі; однак тричі він послідовно підвищував ставки й торгувався до кінця. Але оскільки він робив це з жовнірською реґулярністю, то всі хутко його розкусили й відступали, щойно він кидав виклик. Тож, хоча він зберігає дивовижний спокій і не зраджується ні словом, ні жестом, ні виразом обличчя, наш капітан ніколи великих сум не виграє.

Доктор Конєшин, своєю чергою, був послідовно непередбачуваним. Такі гравці відомі — якщо пощастить, вони загрібають маєтки, коли ж не пощастить, то маєтки програють.

Юнал Таїб Фессар — це окремий випадок. Він нудився. Він нудився, коли програвав, і нудився, коли виграв. За столом усе робив неохоче, мимоволі й механічно. Чи й справді гра та гроші не мали для нього значення, а тому це не було для нього жодним випробуванням, — а чи турок саме так зараджував собі в момент випробувань? Лисий худорлявий чоловік левантійської вроди, з венами, напнутими під засмаглою від сонця й морозу матерією, мов фортепіанні струни, — немає у ньому кісток і м’язів, а є лише сухожилля і суглоби; коли він посміхається, криві зуби скриплять у яснах, коли він ковтає густу каву, кадик коле шкіру шиї, наче шовкопряд вилуплюється йому з горла. Довгими нігтями він постукує по сорочці карти, клацає пальцями, як кастаньєтами. Якби вдарити його по яйцеподібному черепі, то пролунав би сухий, наче від дуба, стукіт.

Пан Фессар повертався із переговорів у Константинополі. Він представляв в Іркутську інтереси комерційної компанії, що торгувала в басейні Середземного моря природними багатствами Сибіру, переважно крижлізом, тунґетитом й оловом. Він стверджував, що в Іркутському губернаторстві провів половину свого життя.

Оповідаючи Алєксєю Фйодоровічу мальовничі історії з Краю Лютих, він, здавалося, нудився трохи менше.

— І не вірте західним геологам, вони продадуть вам мапи, з яких можна прочитати історію гір, розташування доісторичних сіл якутів і родовища рідкісних мінералів, але на лютих вони не мають нюху. Беріть, пане, росіян, поляків, зрештою, людей з Балкан після австрійських університетів. Ми мали колись фахівця з Америки… Чия тепер черга, пане докторе? Ми мали такого задаваку з полів Аляски, ну що ж, kurtlu baklanin kor alicisi olur, двадцять тисяч пішли на сліпе буріння і теплі ями.

— Я чув, що є повна карта студених родовищ…

— А, знаменита Мапа Ґроховського! Можете бути впевнені, що в перший же тиждень після приїзду ви отримаєте тузінь пропозицій придбати Ґроховського, темні типи, волоцюги, бывшие каторжники, мартинівці, мисливці за багатством, ви не уявляєте, що то за місце; ще зовсім нещодавно Капська провінція, перед тим Каліфорнія, — а тепер авантюристи й мандрівні птахи з усього