Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

Ігор занервував:

- Ні, дякую…. Я дуже … вам вдячний. Але... про що ви хотіли зі мною поговорити?

- Я тобі пропоную угоду, - неквапливо сказав Земцов і закурив. - Хочеш на волю? Я допоможу втекти звідси. Забезпечу необхідними документами – станеш іншою людиною, зможеш розпочати життя з нуля. Гроші спочатку дам. Захочеш - повернешся до своєї Наталії... Живи й радій! Все це можна зробити.

- Гм... Але, як я розумію, так просто такі подарунки не робляться. Відразу попереджаю – стукачем не стану.

– Це й не потрібно. Без тебе охочі є. Але, якщо з втечею все вийде – є обов'язкова умова.

Земцов відкинувся на спинку стільця і задимів цигаркою:

  - Треба виконати одне серйозне доручення. Як, згоден?

Ігор спохмурнів.

- А доручення потрібно виконати вже на волі, так, громадянине начальнику? І що я маю зробити?

Земцов нахилився над столом:

- Ні, скажи, ти згоден?

Ігор зітхнув.

- Чи згоден я ... Так. Звісно, згоден... Я не можу тут більше. Не можу ... Я хочу на волю, хочу до своєї дружини ... А тут на мене ... чигає смерть.

- Вірно мислиш. Але... Доручення важке – ти маєш убити людину.

Ігор здригнувся. Він витріщився на начальника.

- Так, так, людину... - підтвердив Земцов.

- Але... я не вбивця.

- За все треба платити, Свиридов, за все треба платити... Іноді ціна досить велика. І це ще не все. Буде ще одне діло...

…Усіх подробиць розмови Земцова з Ігорем Свиридовим я не знаю... Загалом, після тривалої розмови, Ігор погодився. Він мав із чужими документами приїхати до Ленінграда, розшукати якогось Єгора Марцелева, убити його, відкрити в його будинку схованку, забрати якісь цінності, продати їх, гроші передати матері Земцова. Після цього він відбиває умовну телеграму до Іркутська і повністю вільний.

Земцов детально розпитував про вміння та навички Свиридова...

У бараку Ігор читав та перечитував листи Наташі. Вона писала, що дуже чекає на нього, переживала, що немає жодних звісток. Писала, що вирішила повернутися додому, сюди, до Дахова, до матері.

Втечу начальник табору запланував у червні, коли температурні показники були більш сприятливими.

Свиридова таємно вивезли з табору до кузова вантажівки. Його залишили у лісі на обумовленому місці. Користуючись планом місцевості, він за три години дістався до хати лісника, там передягся, отримав запас харчів, деякі речі, гроші, необхідні адреси. А головне – нові документи на ім'я Королевича Ігоря Родіоновича, а також опис життєвого шляху цієї людини.

Лісник провів його до залізничного вузла... Таким чином, незабаром, у геологічній експедиції, яка шукала нафту та інші корисні копалини, з'явився ще один працівник, що нібито прибув на поміч.

 

- Цікаво, а як в таборі зекам пояснили пропажу Свиридова? - запитав я, зацікавившись всією цією історією.

- Все дуже просто, - відповів Петро Єгорович. – Захворів, помістили до санчастини, помер. Діагноз: виснаження, цинга… В акті смерті сказано, що він похований біля якоїсь там місцевої височини, головою на північний захід. Все це є у справі, я читав.

- А що було в експедиції та після неї?

 

– Про експедицію він розповідав мало. Працював там художником. Ось де знадобилося вміння малювати! Доводилося робити замальовки як гірських порід, так й місцевості. Ігор був такий слабкий, що ледве тягнув ноги. А тут ще клімат, мошка... На кілька днів зліг, геологи його відпоювали травами, відгодовували... Найбільше Ігоря радувала свобода, добрі взаємини у товаристві. Про те, що буде далі, намагався не думати!

Після повернення експедиції Ігор відразу ж відбув до Ленінграда. Точно вже не пам'ятаю який місяць був – чи кінець липня, чи початок серпня.

  Дістався до старого будинку на набережній Фонтанки. Інженера вдома не виявилось, довелося чекати.

 Після сильних хвилювань у поїзді та по приїзді, зараз став майже спокійним. Він відчував, що в цій справі є якийсь секрет. Саме по собі вбивство гидке його природі, але натомість йому було обіцяно нове життя –  це було немало!

Марцелев з'явився о другій годині дня. Про це свідчило відкрите вікно, в якому коливалася під вітром фіранка. Стоячи на майданчику перед квартирою Ігор стривожився. А раптом Марцелев живе не один… Тоді - вбивство невинних людей! Але, мабуть, сам сатана сприяв Ігорю – в будинку військовий інженер Єгор Марцелев був зовсім один.

Увійшовши до квартири з вигаданої причини, Ігор раптово дістав пістолет і направив його на Марцелева. Він вимагав віддати скриньку з цінностями.

- Тебе надіслав Земцов? – блиснувши очима, швидко запитав Марцелев.

І, не дочекавшись відповіді, сказав:

– Так я й думав.

- Будеш багато теревенити - застрелю, - пригрозив Ігор.

- Та ти мене й так уб'єш. Бо за цим прийшов.