Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

 

Відповідь прийшла миттєво:

 

"Я теж. Хочеш прогулятися? Я біля твого дому."

 

Вона тихо вибралася з ліжка, одягла светр і безшумно вислизнула на вулицю. Тао стояв під ліхтарем, руки в кишенях, погляд опущений до землі. Коли він побачив її, то всміхнувся.

 

— Привіт.

 

— Привіт… — вона трохи зніяковіла. — Щось сталося?

 

Тао зітхнув і провів рукою по волоссю.

 

— Просто… не міг заснути.

 

Вони пішли в бік парку, де їх оточила тиша ночі. Ліхтарі відкидали довгі тіні на доріжку, а вітерець ледве хитав гілки дерев.

 

— Я не розповів тобі всього про Ліану, — раптом сказав Тао.

 

Емілія зупинилася.

 

— Що ти маєш на увазі?

 

Він глибоко вдихнув, ніби наважуючись сказати щось важливе.

 

— Раніше ми були дуже близькими. Ліана була моєю першою любов’ю… — він замовк, дивлячись на її реакцію.

 

Серце Емілії стиснулося, але вона змусила себе зберігати спокій.

 

— І що сталося?

 

— Вона зрадила мене. Ні, не в прямому сенсі… Просто вона завжди гралася з почуттями людей. Їй подобалося, коли навколо неї крутилися хлопці. А я був дурнем, який думав, що вона справді мене кохає.

 

Емілія відчула, як щось болісне стисло її серце.

 

— Ти все ще любиш її?

 

Тао різко зупинився й узяв її за руку.

 

— Ні. Все, що мене зараз турбує — це ти.

 

Вона відчула, як її щоки спалахнули, але ніч приховала цей рум’янець. Вони довго стояли так, поки місяць не піднявся високо над містом.

 

— Пора додому, — прошепотів він.

 

— Так…

 

Цієї ночі вона заснула з відчуттям тепла на серці.

 

У школі було неспокійно. Всі говорили про нову ученицю. Ліана швидко здобула популярність — її краса, харизма й загадковість привертали увагу.

 

— Привіт, — несподівано почула Емілія знайомий голос. Вона обернулася — перед нею стояла Ліана.

 

— Привіт, — стримано відповіла вона.

 

Ліана трохи нахилила голову, уважно вдивляючись у неї.

 

— Ти та сама дівчина, з якою Тао проводить стільки часу, так?

 

— Так, — відповіла Емілія, намагаючись не показати хвилювання.

 

Ліана злегка всміхнулася.

 

— Будь обережна, мила. Він не такий простий, як здається.

 

Після цих слів Ліана пішла, залишивши Емілію з важким почуттям на душі.

 

Після школи Тао й Емілія знову пішли до храму. Цього разу вони знайшли двері, які минулого разу не помітили.

 

— Дивно… — прошепотів Тао.

 

Вони штовхнули важкі двері, і ті з рипом відчинилися. Усередині було темно й прохолодно. На стінах були стародавні написи й символи рожевого місяця.

 

— Що це означає? — спитала Емілія, проводячи рукою по кам’яній стіні.

 

Тао нахилився до одного з написів.

 

— Тут сказано про дві душі, що пов’язані місячним світлом.

 

Він подивився на неї, і в його очах промайнуло щось ніжне.

 

— Думаєш, це про нас?

 

Емілія всміхнулася.

 

— Можливо.

 

Коли вони вийшли з храму, сонце вже сідало. Вітер лагідно ворушив її волосся, а Тао взяв її за руку.

 

— Я радий, що ти поруч, — тихо сказав він.

 

Вона притулилася до нього, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом.

 

Наступного дня Ліана знову підійшла до Тао.

 

— Нам потрібно поговорити, — сказала вона, ігноруючи присутність Емілії.

 

Тао вагався, але зрештою кивнув.

 

— Добре.

 

Емілія залишилася сама, дивлячись, як вони йдуть коридором. Її серце стислося від ревнощів і страху.

 

Ввечері Тао прийшов до неї додому.

 

— Про що ви говорили? — тихо спитала вона.

 

Тао відвів погляд.

 

— Вона сказала, що хоче все виправити. Що шкодує про минуле…

 

— І ти повіриш їй? — у її голосі з’явилася гіркота.

 

— Ні, — швидко відповів він. — Єдине, що я знаю точно — це те, що хочу бути з тобою.

 

 

Вона відчула, як її серце розривається між вірою й сумнівами. Але, дивлячись у його очі, вона зрозуміла, що поки що готова довіритися йому.

 

Наступного ранку Емілія прокинулася від того, що її телефон завібрував. Повідомлення від Тао:

 

"Добрий ранок. Зустрінемося після школи?"

 

Вона посміхнулася й швидко набрала відповідь:

 

"Звісно."

 

Але її серце було не на місці. Після вчорашньої розмови вона відчувала, що Тао щось приховує. І це "щось" було пов’язане з Ліаною.

 

У школі атмосфера була напруженою. Ліана не відходила від Тао, постійно знаходила привід заговорити з ним. Емілія намагалася не звертати уваги, але ревнощі й тривога наростали.

 

На перерві вона помітила, як Тао і Ліана стояли біля вікна й розмовляли. Тао виглядав розгубленим, а Ліана щось тихо йому говорила, ледь торкаючись його руки. Емілії стало погано від цього видовища, й вона пішла геть.

 

Після школи Тао й Емілія знову вирушили до храму. Вони вирішили дослідити його ще глибше. В темряві старих стін знову відчувалося щось загадкове. Цього разу вони знайшли ще одну кімнату — невелику, зі старовинним кам’яним вівтарем у центрі. На стінах були символи рожевого місяця й написи стародавньою мовою.

 

— Дивися, — шепотіла Емілія, вказуючи на напис на стіні. — Тут сказано щось про "любов, що пройде випробування часом і зрадою".

 

Тао нахмурився.

 

— Думаєш, це якось пов’язано з нами?