Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

— Не знаю…

 

Він обійняв її за плечі, й вона відчула, як її серце починає битися частіше.

 

— Я ніколи не зраджу тебе, — прошепотів він.

 

Вона довго дивилася йому в очі, намагаючись знайти в них відповіді. Але замість цього побачила лише щирість.

 

 

Наступні дні були важкими. Ліана не відступала, постійно знаходила приводи поговорити з Тао. Одного разу, коли Емілія проходила повз роздягальню, вона почула їхню розмову.

 

— Тао, ти справді думаєш, що ця дівчина розуміє тебе краще за мене? — голос Ліани був м’яким, майже шепітливим.

 

— Ліано, досить. Ми з тобою — це минуле, — відповів він, але в його голосі було відчуття провини.

 

Емілія відступила, серце боляче стиснулося.

 

Ввечері вона не змогла втриматися й запитала:

 

— Тобі ще щось важливо в стосунках із Ліаною?

 

Тао розгубився.

 

— Ні! Просто… Вона частина мого минулого. Але я з тобою, хіба цього недостатньо?

 

Вона подивилася йому в очі, намагаючись зрозуміти, чи говорить він правду. Але сумніви залишилися.

 

Наступного вечора, коли вони поверталися додому з прогулянки, Тао зупинився й дістав щось із кишені.

 

— Це для тебе, — прошепотів він, простягаючи маленьку оксамитову коробочку.

 

Емілія обережно відкрила її й побачила парний кулон у вигляді рожевого місяця.

 

— Це… так красиво, — прошепотіла вона.

 

— Цей місяць буде нагадувати тобі про нас. Про наші обіцянки.

 

Вона відчула, як у її очах заблищали сльози.

 

— Дякую…

 

Він нахилився й ніжно поцілував її.

 

— Я кохаю тебе, Еміліє.

 

Її серце ледь не вискочило з грудей.

 

— Я теж тебе кохаю, Тао.

 

Нічне небо було безхмарним, і місяць сяяв над ними, немов благословляючи їхню любов.