Читати книгу - "Ті, хто йдуть, Ivaarr"

Івар задумливо дивився у вогонь.

— Завтра підемо далі. Розвідка. Ліс, пагорби. Я хочу знати, з чим ми маємо справу. Я хочу збудувати тут справжнє поселення. Не тимчасовий табір. А дім. Щоб через десять років діти питали, де їхня батьківщина — і ми могли сказати: ось вона.

— А якщо ми знайдемо сліди інших? — запитала Дрім.

— Тоді… подумаємо, — відповів Івар. — Але поки — ми житимемо. Ми будуватимемо. Ми більше не втікачі. Ми — засновники.

Клер усміхнулася. Втомлено, але щиро.

— Це звучить гордо. Майже як у старих легендах. Тільки цього разу ми самі — їх початок.

— Тоді давайте зробимо їх гарними, — сказав Хвітсерк. — Щоб колись, коли наші онуки зберуться біля вогнища, вони знали: ми були не останніми. Ми були першими.

Вогонь палахкотів. Ніч згущувалась. Але там, біля вогнища, серед тих чотирьох — було тепло. І світло. І початок нової глави, написаної на землі, яку вони ще навіть не встигли назвати.

Кінець