Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

собі контроль, доки історія не втекла від неї.

— Нарешті, — сказала вона, швидко вигадавши закінчення, — хлопчик, м-м… почув, як його здалеку кличе мама. Вона приїхала врятувати його на своєму старому вірному коні на ім’я Сержант Цок, і… і хлопчик зрадів, коли побачив, як вони мчать учвал із пагорба!

Кінь-тінь Морріґан справді мчав учвал у бік хлопчика, відьми й вовків. Але мами не було. Тільки високий скелетоподібний чоловік тримав довгу чорну гвинтівку.

— Я не робила цього, — прошепотіла Морріґан, відчуваючи, як холодний страх піднімається їй до горла. Тіні самі розповідали свою історію.

За першим конем з’явився цілий табун, і на кожному сидів мисливець-тінь. Відьму-тінь і хлопчика-тінь поглинула темрява, а вовки ставали все більшими, оточуючи Морріґан і Готорна.

Дівчинка заверещала.

Вона побігла до дверей, а за нею Готорн, і тільки коли вони опинились у яскравому світлі коридора, Морріґан зрозуміла, що їх ніхто не переслідує.

— Що сталося? — спитав Готорн. — Починалося щось цікаве.

Вона похитала головою, тремтячи.

— Цього не мало статися. Переслідувачі з Диму й Тіні не повинні були з’явитися в історії.

— Переслідувачі з… чого?

Морріґан віддихалась і розповіла Готорну історію її одинадцятого дня народження. Як тільки вона почала, все вирвалося назовні — прокляття Вечоріння, і що вона мала померти, але прийшов Юпітер, і як за ними гналися Переслідувачі з Диму й Тіні, і як вони пройшли крізь Годинник, і як вона опинилася в готелі «Девкаліон», і що вона справді, справді не має дару і навіть не здогадується, що взагалі тут робить. Вона навіть розповіла йому найболючішу, найстрашнішу частину — про інспектора Флінтлока і що, коли вона не потрапить до Товариства, їй доведеться покинути Невермур і знову зустрітися з Переслідувачами.

Готорн мовчав, доки вона закінчила, і ще трохи після цього. Він мав приголомшений вигляд. Морріґан спостерігала за ним, кусаючи губу, хвилюючись, що сказала занадто багато. Можливо, вона мала пропустити той факт, що вона з Республіки і перебуває в Невермурі нелегально. І що проклята. І все інше також.

— Не ображайся, — нарешті сказав він, — але ця історія набагато краща, ніж та, що ти придумала.

Морріґан із глибоким свистом видихнула. Для Готорна було типовим сприймати всі дивні частини її життя як належне, а проте вона відчула глибоке полегшення.

— Готорне, ти повинен зберегти цю таємницю, — сказала вона. — Я не мала тобі розповідати. Якщо хтось дізнається — якщо інспектор Флінтлок…

Готорн підняв палець.

— Морріґан Кроу, — урочисто сказав він, — клянуся на мізинчиках зберегти твою таємницю і не розповідати жодній душі.

Морріґан підняла брову.

— На чому?

— На мізинчиках. — Він підсунув свій мізинець ближче до її обличчя. — Я ніколи в житті не порушував таких обіцянок. Ніколи.

Вона подала йому свій палець, і вони кивнули.

— А тепер, — сказав він, насупившись, — розкажи мені ще раз трохи про те, як ти пройшла крізь Годинник і як за тобою гналися переслідувачі з пістолетами, а ти керувала гігантським павуком.

Але Морріґан не встигла цього зробити, бо раптом помітила дві речі:

1. Вони залишили двері Жахливої Кімнати Жахів відчиненими.

2. Один із її тіней-вовків утік і тепер бродив коридором.

— Може, він вилиняв від світла, — простогнав Готорн, коли вони вже втретє обшукували кухню. Вони оглянули весь готель, але тінь-вовк вислизав від них. — Як усі інші.

— А раптом ні? А що, як він наткнеться на гостей? Вони будуть до смерті налякані, їхня родина засудить «Девкаліон», а Юпітер уб’є мене. Ми повинні знайти його раніше, ніж хтось побачить. — Морріґан не знала, як позбудеться вовка, якщо навіть упіймає його, але не могла про це думати зараз.

— Раніше, ніж хтось побачить що?

Це був голос, який вона найменше хотіла зараз чути. Джек стояв у кутку кухні, наливаючи собі склянку молока.

— Нічого, — швидко сказала вона. — Не твоя справа.

Він закотив своє здорове око.

— Якщо тут бродить щось, що до смерті лякає людей, це моя справа. Я не хочу спотикатися об мертві тіла по дорозі до ліжка. Що це?

— Ти не повіриш.

— Я спробую.

І вони все йому розповіли. Джек слухав із дедалі більшим роздратуванням.

— Заради всіх святих! Якщо ви вже зібралися залишити купку вовків-убивць у Залі Тіней, хоча б зачиніть ці кляті двері. Вони не просто так замкнені. Як ви взагалі туди потрапили?

— Я… ми… ну, я зрозуміла, що…

— Ні! — Джек підняв руку, щоб зупинити її. — Не роби мене співучасником. Юпітер страшенно розлютиться.

Хоч Морріґан і не хотілось цього визнавати, зустріти Джека було удачею, тому що він знав набагато більше про готель, ніж вона. Він провів їх до службової комірки і знайшов три ліхтарики.

— Так, нам потрібно розділитися. Я візьму східне крило, ти, — він указав на Готорна, — західне, а ти, Морріґан, — північне. Якщо знайдете вовка, світіть ліхтариком прямо на нього, намагаючись засліпити. Не дайте йому втекти, світіть, доки він зникне. Його не буде в таких місцях, як коридори або кухні, він буде в темніших, де можна сховатися серед інших тіней. Якщо ви заманите його в кімнату і зможете дотягтися до вмикача, натисніть і заповніть кімнату світлом. Якщо ні, ваш ліхтарик має впоратись. А тепер найважливіше — не припиняйте шукати, доки не знайдете його. Навіть якщо це триватиме всю ніч.

Морріґан не сподобалась ідея розділитися. Найменше їй хотілося бродити в темряві на самоті й шукати гігантську голодну тінь вовка, але що вона могла зробити? Те, що тінь утекла, було її провиною. Вона повинна знайти її.

Північне крило несподівано виявилося темним. Морріґан кралася чорними сходами й незачиненими кімнатами, бо, хоч і не була впевнена, чи тінь може її почути, не хотіла ризикувати. Було важко зрозуміти, що шукати в темряві. Як можна знайти тінь у тінях?

Після довгих, як їй здалося, довгих годин пошуків Морріґан була вже готова капітулювати, аж тут раптом почула якісь звуки з залитого місячним світом балкона вітальні на п’ятому поверсі. Хтось дивився в небо і тихо співав. Звук був приглушений, але, хоч Морріґан і не могла розібрати слів, вона впізнала мелодію. І чоловіка.

Вона розсунула тонкі білі штори і ступила на балкон, опинившись під блакитнуватим світлом повного місяця. Промінь від її ліхтарика впав на обличчя чоловіка.

— Містер Джонс?

Чоловік виринув зі своїх мрій.

— Міс Кроу! Вітаю вас знову.

— Ще один візит, — сказала Морріґан. — Бачу, ви часто буваєте в Невермурі.

— Так, іноді в мене тут справи. І я люблю бачитися з друзями. — Він трохи боязко всміхнувся, прикриваючи очі рукою. Морріґан опустила ліхтарик. — Не думаю, що це сподобається Зимноморській партії, але те, чого воно не знають, не зашкодить їм. Наша домовленість ще чинна, сподіваюсь? Ви не розкажете про