Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Коротка історія семи вбивств

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

181
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 247
Перейти на сторінку:
бо він уже не зосереджувався в одному місці. Я ненадовго втрачаю будь-яке відчуття болю, поки не усвідомлюю, приблизно за годину, що він нікуди не зникав. Він поширився по всьому тілу, яке тепер стало суцільною раною. Може, я й не божевільна, але щось у мені таки є, щось непевне. Мабуть, це зрозуміли ті дві жінки, які пройшли повз мене близько години тому. Я їх помітила десь за милю, вище на дорозі, коли вони ще були світлими рухомими цятками; і ось вони вже за двадцять футів від мене — дві темношкірі жінки в білих церковних сукнях та капелюшках.

— Мевіс, я кажу тобі істину: немає такої зброї, яка зашкодила б Господові нашому Ісусу Христу, — сказала та, що зліва.

Побачивши мене, жінки одночасно притихли. Та ще навіть не минувши мене, одна з них стала щось нашіптувати іншій. Була десята вечора. І я знала, про що вони шепочуться.

— Я лише трахаюся з вашими чоловіками за двадцятку, — кажу я.

Вони прискорюють ходу, поспішаючи так, що та, яка зліва, ледь не падає. Після цього повз мене ніхто не проходив. Річ не в тому, що Гоуп-роуд занурюється в сон. Позаду мене апартаменти, а попереду — будинок. Скрізь горять вогні. Люди не засинають, вони лише відгороджуються від дороги. Начебто все місто повертається до тебе спиною — як оті церковниці. Отже, в їхніх очах я — лахудра, тож починаю уявляти, що могла б оце заскочити в останній «Бенц» чи «Вольво», який прямує по Гоуп-роуду, скажімо, в Айриштаун. І мене міг би зґвалтувати якийсь бізнесмен або дипломат, що живе в Нью-Кінгстоні, бо це зійде йому з рук. Якщо ось так стояти під помаранчевим світлом ліхтарів і задерти собі спідницю — щоб промінь падав на лобкове волосся, — то хтось напевно зупиниться. Я голодна, а ще мені кортить посцяти. Світло в його кімнаті нагорі щойно згасло.

Того вечора, коли Кіммі привезла і залишила мене тут, я не мала наміру з ним спати. Я хотіла побачити його оголеним, але не так. Я чула, що він прокидається о п’ятій ранку, їде на Булл-Бей і купається там у водоспаді. В цьому було щось святошне й водночас сексуальне. Я уявляла, як він виходить з-під струменів водоспаду — голий, бо ж час дуже ранній для сторонніх очей. Мені здавалося, що вода в ту мить сумує найбільше в світі — бо ж вона, рано чи пізно, мусить зісковзнути з його тіла. А коли побачила, як він, оголений, стоїть на балконі і їсть фрукт, то подумала: місяць теж сумує, бо знає, що він скоро повернеться в дім. Думки здатні розпалити уяву, але вони гальмують дії. Я тоді не думала. Думки втримали б мене від того, щоб вийти до нього на балкон. Думки не дали б мені роздягнутися: а що як він, оголений, вгледівши мене, одягнену, зніяковіє? Наче в усьому його тілі була хоч одна клітинка сором’язливості... Він сказав: «Я тебе пам’ятаю», що могло бути правдою. Жінці приємно, коли її пам’ятають. Хоча, можливо, він знає, як дати жінці відчути, що за нею начебто сумували.

Після того як музика змовкла, дехто зібрався йти додому. Уперше відчинилися ворота. Виїхало кілька автівок, один джип, однак не його пікап. Отже, він, як і раніше, лишався у домі, а з ним і частина його гурту. Я розмірковувала над тим, як забігти в будинок: зняти підбори і промчати так швидко, щоб охорона не встигла зловити, аж поки я опинюся всередині. Коли ж мене, звісно, схоплять, то побачать, що я — «шоколадка», і випустять, а я його покличу і він зійде до мене. Але я й далі стою — по цей бік дороги, під світлом ліхтарів, біля зупинки. Щойно згасло світло в кімнаті праворуч...

Мій батько й далі стверджує, що ніхто не вижене його з його країни. А за кілька місяців до нападу він посадив мене на кухні й зачитав статтю з «Ґлінеру». Я тоді заскочила в гості ненадовго і не мала наміру затримуватись, але батько мене спинив. Він не дав мені самій прочитати статтю, бо хотів, щоб я почула її від нього. Стаття називалася «Якщо він зазнає краху». Він — тобто прем’єр-міністр. «Татусю, вона ж іще січнева, — сказала я батькові. — І ти весь час її зберігав?» Мама тоді сказала, що він її перечитує щотижня. Отже, до того дня — вже сорок сім разів... Гасне світло в нижній кімнаті ліворуч. Тепер комендантська година, і мені тут заборонено перебувати. Якщо поруч зупиниться поліційна машина, я не зможу пояснити, чому тут стою. Я не можу пояснити це й сама собі.

Кіммі була теж удома, коли він читав мені ту статтю. Вона чула її вже вдруге і не збиралася сидіти й укотре вислуховувати дурниці про змову ЦРУ. У кожному разі — не без цикання, позіхів та досадливих зітхань, так, наче їй шість і ми сидимо на церковній службі. «Це все пропаганда ЛПЯ, — сказала вона, не встиг тато дочитати. — Суціль пропаганда і бла-бла-бла. Як міг голова ЛПЯ написати статтю, хіба він журналіст? Самі пусті обіцянки і паскудні порожні балачки. Як вам щодо безплатної загальної освіти аж до ступеня бакалавра? А щодо закону про рівні права для жінок? А про всі оті бокситні компанії, які тепер принаймні повинні дати нам платню, перш ніж мати нас по повній програмі?» Мамин погляд ніби промовляв: «Хіба я так тебе виховувала?»

Особисто я потай раділа, що Кіммі не заявилася сюди з Расом Трентом, басистом, якого запрошували були зіграти під час запису «Африкен гербсмен»[154], більш відомим як син міністра туризму. Мати називала їх «парою нерозлучників», тоді як він відверто величав Кіммі «Принцесою Вавилону». Попри те що кавалер Кіммі був сином міністра, йому виповнилося тридцять, перш ніж він побував в усіх кімнатах чотирьох будинків свого татуся. Але Кіммі він був потрібен — як той, хто міг би валити ідолів, створених нашим татусем, а вона, своєю чергою, могла зробити з нього нового ідола — для себе, замість татуся (бо ж, як я говорила, «Че Гевара помер»). Мама, яка ніколи не ставала в суперечці ні на чий бік і, тим більше, не брала в ній участі, сказала, що нам варто було б мати охорону. Адже так сказав сам прем’єр-міністр, і справді, з огляду на те, як зріс рівень злочинності, тягар

1 ... 37 38 39 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"