Читати книгу - "Володар Перстенів"

вінчав 5 із половиною тисячоліть від початку нуменорської системи. Проте все одно залишалося 8 годин нестачі. До 2360 р. Гадор додав один день, хоч аж так багато ще не бракувало. Після того жодних інших поправок не робили (у 3000 р. Т. Е. у зв’язку зі загрозою близької війни на такі речі не зважали). До кінця Третьої Епохи, ще по 660 роках, нестача так і не досягла 1 дня.

Календар, який запровадив Намісник, так і називався: «Календар Намісника». Його поступово прийняли всі носії вестронської мови, крім гобітів. Місяці складалися з 30 днів, також були 2 дні поза місяцями: один — між третім і четвертим місяцями (березень, квітень) і один — між дев’ятим і десятим (вересень, жовтень). Оці 5 днів поза місяцями — єстаре, туїлєре, лоенде, явієре та меттаре — були святами.

Консервативні гобіти продовжували користуватися формою Королівського Літочислення, прилаштованого до їхніх власних звичаїв. Місяці в них були всі однакові, по 30 днів, але між червнем і липнем гобіти мали З літні дні, які в Ширі називалися Літнями або Літоднями. Останній день одного року та перший наступного називалися Різдвянами. Різдвяни та Літні перебували поза місяцями, тому 1 січня було не першим, а другим днем року. У кожному четвертому році, крім останнього року століття[39], були чотири Літні. Літні та Різдвяни були головними святами і часами святкувань. Додатковий Літень містився після Середньорічного Дня, тож 184-ий день високосних років називався Черезлітень і був днем особливих гулянь. Загалом, Різдвяна Пора містила 6 днів, охоплюючи три останні і три перші дні кожного року.

У Ширі запровадили одну власну новацію (згодом прийняту також у Брі), яку назвали Ширською реформою. Там вважали непотрібним і незручним перехід днів тижня при зміні дат із року в рік. Тож за часів Ізенґріма II було вирішено, що непарний день, який порушує послідовність, не матиме дня тижня. Після цього Середрічний День (і Черезлітень) знали тільки за його назвою і сам він не входив у тиждень. Згідно з реформою, рік завжди починався однаковим днем тижня в усі роки, тож ширяни вже не проставляли дні тижня в листах і щоденниках[40]. Це було досить зручно вдома, проте не дуже — при мандрівках за межі Брі.

У наведених вище заувагах, як і в оповіді, ми вдавалися до сучасних назв місяців і днів тижня, хоча, звичайно, ні в елдарів, ані в дунаданів, ані в гобітів таких назв не було. Переклад вестронських назв, як ми вважаємо, є визначальним для усунення плутанини, тоді як зіставлення пір року з нашими більш-менш однакове, принаймні в Ширі. Адже виявляється, що Середрічний День майже точно відповідає дню літнього сонцестояння. Відтак дати Ширу випереджали наш календар днів на десять, а наш Новий рік більш-менш відповідав дев’ятому січня Ширу.

У вестроні назви місяців мовою квенья зазвичай залишалися такими ж широко відомими в чужих мовах, як тепер латинські. А вони звучали так: нарвіньє, неніме, суліме, вірессе, лотессе, наріс, керміє, уріме, яванніє, нарквеліє, гісіме, рінґаре. Синдарські назви (вживані лише дунаданами) такі: нарвайн, нінуї, ґваерон, ґвіріт, лотрон, норуї, кервет, уруї, іваннет, нарбелет, гітуї, ґірітрон.

Усе ж у цій номенклатурі й гобіти Ширу, і гобіти Брі відійшли від вестронського вжитку та призвичаїлися до стародавніх місцевих назв, які вони начебто перейняли в давні часи від людей долини Андуїну. Принаймні подібні назви знаходили в Долі та Рогані. Значення, які вкладали люди в ці назви, зазвичай давно забулися, навіть якщо спочатку гобіти і знали, що вони означали.

До гобітів тиждень перейшов од дунаданів, тож назви ці були перекладами тих, які вживались у давньому Північному королівстві і які зі свого боку походили від елдарів. Шестиденний тиждень елдарів присвячувався або називався на честь зір, сонця, місяця, двох дерев, небес, валарів або сил саме в такій послідовності, й останній день тижня був найголовнішим. Їхні назви мовою квенья звучали так: еленья, анар’я, ісілья, алдуя, менелья, валанья (або таріон), по-синдарськи: орґіліон, оранор, орітіл, орґалодгад, орменел, орбелайн (або родин).

Нуменорці зберегли значення та порядок днів, але змінили четвертий день на алдея (орґаладг), посилаючись лише на Біле Дерево, нащадком якого вважався Німлот, що ріс у Королівському Дворі в Нуменорі. Потребуючи сьомого дня, вони як великі мореплавці запровадили «моредень» — еаренья (ораеарон) — по «небодню».

Гобіти перейняли такий лад, але значення перекладених назв незабаром забулись, а принаймні на них уже не надто звертали увагу, та і вимова спростилась, особливо у щоденному вжитку. Перший переклад нуменорських назв було зроблено за дві тисячі років до кінця Третьої Епохи, коли тиждень дунаданів (своєрідне літочислення, найраніше прийняте іншими народами) запозичили люди на Півночі. Як і з назвами місяців, гобіти і надалі послуговувалися перекладами, хоча повсюдно на вестронському обширі вживалися назви мовою квенья.

Не багато стародавніх документів збереглось у Ширі. На кінець Третьої Епохи найкраще збереженим був Жовтошкірий, або Холмський Річник[41]. Найраніші записи датовані дев’ятьмастами роками до часів Фродо, багато з них цитуються в анналах і генеалогіях Червоної Книги. У них назви днів тижня вживаються в архаїчних формах, найстарішими з яких є зоредень (1), сонцедень (2), місяцедень (3), троєдень (4), небесодень (5), моредень (6), великодень (7). У мові часів Війни Персня вони стали відповідно зорднем, сонднем, місднем, триднем, небоднем (або небднем), морднем, великднем.

Ми перекладали ці назви нашими власними, починаючи з неділі та понеділка, які зустрічаються в ширському тижні з такими самими назвами, як наші, перейменовуючи інші за порядком. Однак необхідно зазначити, що асоціації, пов’язані з назвами, в Ширі були зовсім відмінні від наших. Останній день тижня — п’ятниця — був найголовнішим днем, святом (після полудня) з вечірніми гуляннями. Тож субота радше відповідає нашому понеділку, а четвер — нашій суботі[42].

Можна згадати ще кілька назв, пов’язаних із означенням часу, які, проте, не вживалися для точного обчислення. Пори року зазвичай називалися туїлс — весна, лаїре — літо, явіє — осінь (або «врожай»), гріве — зима. Та вони не мали точних визначень, тому квеллє (або ласселанта) часто позначала і пізню осінь, і початок зими.

В елдарів особливої ваги надавали «сутінковій» порі (у північних районах), головно у часи, коли зникали чи з’являлися зорі. Тут було багато назв для цієї пори, та найчастіше вживалися тіндоме й ундоме; перша стосувалася радше світанку, тоді як ундоме — вечора. По-синдарськи ця пора зветься уял, що включає мінуял і адуял. У Ширі їх часто