Читати книгу - "Володар Перстенів"

називали надвечір'я та надрання. Пор.: о. Вечорове — переклад назви «Ненуял».

Для повісті про Війни Персня важливі тільки дати й Літочислення Ширу. Усі дні, місяці, дати Червоної Книги перекладено на ширський лад і витлумачено в заувагах. Таким чином, усі місяці та дні «Володаря Перстенів» стосуються календаря Ширу. Осібними пунктами, коли важлива різниця між їхнім і нашим календарями, у вирішальний період історії, кінець 3018 р. — початок 3019 р. (1418,1419 рр. Л. Ш.), є такі: жовтень 1418 р. має тільки 30 днів, 1 січня є другим днем 1419 р., а лютий має 30 днів. Отож, 25 березня, день падіння Барад-дура, припадав би на наше 27 березня, якби наші роки починались о тій самій порі року. Однак 25 березня було датою за Королівським Літочисленням і Літочисленням Намісника.

Нове літочислення почалось у відновленому королівстві у 3019 р. Т. Е. Воно позначилося поверненням до Королівського Літочислення, прилаштованого під весняний початок, як в елдарському лоа[43].

У Новому Літочисленні рік починався 25 березня за старим стилем — на вшанування падіння Саурона та подвигів Персненосців. Місяці зберегли колишні назви, тепер починаючи з вірессе (квітень), але стосувалися відрізків часу, які загалом починалися на 5 днів раніше, ніж колись. Усі місяці мали 30 днів. Були 3 ендері, або Серединні дні (з них другий називався лоенде), між яванніє (вересень) і нарквеліє (жовтень), що відповідали 23, 24 та 25 вересня за старим стилем. Але на честь Фродо 30 яванніє, колишнє 22 вересня, його день народження, було оголошено фестивалем, а високосний рік подвоював це святкування, яке називалося Кормаре, або День Персня.

Четверта Епоха повинна була би розпочатися з від’їзду Елронда у вересні 3021 р., та заради традиції в королівстві 1 р. Четвертої Епохи розпочався, як свідчить Нове Літочислення, 25 березня 3021 р. за старим стилем.

За часів правління короля Елессара це літочислення прийняли всюди, крім Ширу, де зберігали старий календар і продовжували Літочислення Ширу. Так, 1 р. Ч. Е. тут був 1422 р., а оскільки гобіти не зважали на зміну епохи, вони вважали, що вона почалася 2 Різдвяна, а не попереднього березня.

Не збереглося жодних записів, що ширяни святкували 25 березня чи 22 вересня, проте в Західній Чверті, особливо довкола Гобітонського Пагорба, виник звичай гулянь і танців на Гуляйполі за доброї погоди 6 квітня. Дехто твердить, що це — день народження старого Сема Садівника, інші — день, коли вперше зацвіло Золоте Дерево в 1420 р., а треті — ельфійський Новий рік. У Цаповому Краї грав Горн Марки при заході сонця 2 листопада, що супроводжувалося феєрверками та гуляннями[44].

E. Письмо

Письмо та літери, що вживались у Третю Епоху, майже всі були елдарського походження й уже на той час мали давню історію. Вони досягли повного алфавітного розвитку, проте і давніші варіанти, в яких лише приголосні заслуговували на повні літери, все ще перебували в ужитку.

Серед алфавітів існували два головні — незалежні за походженням — різновиди: тенґвар, або ж тів, перекладався як «букви», а кертар, або кірт, як «руни». Тенґвар винайшли для писання щіточкою або ж ручкою, і квадратні форми написів у цьому випадку походили з рукописних. Кертар винайшли та головно вживали при видряпуванні та вирізанні написів.

Тенґвар був давнішим письмом, бо його винайшли ще нолдорці, споріднені з елдарами, найвправніші в таких справах, іще задовго до вигнання. Найстаріші літери — Румільський тенґвар — не вживали в Середзем'ї. Пізніші літери — Феанорський тенґвар — здебільшого були нововведенням, хоча мали щось і від румільських букв. Їх принесли до Середзем’я нолдорці-мігранти, і так це письмо стало відомим серед едайнів і нуменорців. У Третю Епоху воно вже поширилося на територію, де вживалася загальна мова.

Кірт уперше винайшли у Белеріанді синдарці та довго вживали його тільки для нотування імен і коротких літописних записів на дереві чи камені. Своїм походженням він завдячує гострокутним формам, дуже схожим на руни наших часів, хоча вони різняться деталями та геть інші за розміщенням. Кірт у старішій і простішій формі поширився на схід у Другу Епоху, ставши відомим багатьом народам, включно з людьми та гномами і навіть орками: кожен народ прилаштував кірт для власної мети й відповідно до власного таланту чи нездарності. Одну таку просту конфігурацію все ще вживали люди Долу, а подібну до неї — рогірими.

Та перед завершенням Першої Епохи у Белеріанді кірт переробили й удосконалили, чим частково завдячують впливу нолдорського тенґвару. Найпишніша й усталена форма цих літер називалася Даеронський алфавіт, оскільки, згідно з ельфійським переказом, вважалося, що їх намалював Даерон, співець і мудрець при королі Тінґолі Доріатському. В елдарів Даеронський алфавіт не розвинувся до справжніх рукописних штампів, оскільки для письма ельфи перейняли феанорські літери. Переважна частина західних ельфів справді відмовилася від рун. Одначе у краю Ереґіон Даеронський алфавіт вживався і далі й навіть перейшов до Морії, де став найулюбленішим алфавітом гномів. Він іще довго перебував у їхньому вжитку і помандрував із ними на північ. Потому, вже в пізніші часи, його часто називали «Анґертас Морія», тобто «Довгі Рунні Ряди Морії». Як і мовою, гноми послуговувалися такими письменами, які побутували в той час, і багато з них майстерно писали феанорськими літерами, щоправда, для власної мови вони пристосували кірт, розробивши писані букви.

(І) Феанорські літери

У таблиці подано всі літери офіційної для рукописних книг форми, які повсюдно вживалися на Західних землях у Третю Епоху. Такий порядок був найвживаніший на той час і згідно з ним, зазвичай, поіменно називалися літери.

Це письмо початково не було «алфавітом», тобто випадковим набором букв, кожна з яких має окреме значення та називається у традиційному порядку, безвідносно до форм і функцій. Радше це була система приголосних знаків, схожих за формою та стилем, які можна пристосовувати до мови, з якою зустрілися (чи винайшли її) елдари. Жодна з букв сама не мала сталого значення, хоча певні зв’язки між ними з часом почали простежуватися.

Система містить двадцять чотири первинні літери, 1-24, впорядковані за чотирма темарами (серіями), кожна з яких має шість т'сллер (ступенів). Існували також додаткові літери, прикладами яких є літери 25–36. З них лише 27 і 29 виразно незалежні літери, решта ж — модифікації інших букв. Було також кілька тегтар (знаків) різноманітного вжитку. Вони не наведені в таблиці[45].

Первинні літери складалися з телко (основ) і лува (дуг). Форми 1–4 вважаються звичайними. Основа може бути подовженою,