Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

class="p">Ернест кинув оком на годинник. Чорт забирай, подумав він, залишилося тільки сім хвилин. Ще стільки треба зробити! Я маю почати аналізувати її шлюб.

Незважаючи на те, що він зробив це крадькома, Керол помітила, як він дивиться на годинник. Перша реакція її здивувала, її це прикро вразило. Однак відчуття швидко зникло. Натомість з’явилися думки: «Погляньте на нього — підлий і жадібний мерзотник. Сидить тут і вираховує, скільки ще хвилин має мене терпіти, перш ніж я заберуся геть. А потім запустить лічильник на сто п’ятдесят доларів для наступного пацієнта!»

Ернест ховав годинник на полиці — так, щоб пацієнти його не бачили. Натомість Маршал ставив годинник на невеличкий стіл між собою і пацієнтом, щоб обоє могли його бачити. «Чесність понад усе, — зауважував він. — Ми обоє розуміємо, що пацієнт платить за сеанс сто п’ятдесят доларів, тож навіщо ховати годинник? Сховати його означає створити ілюзію, що ви з пацієнтом перебуваєте в особистих, а не професійних стосунках». Саме таким і був Маршал — непохитним. Його було непросто збити з пантелику. Однак Ернест зазвичай ховав свій годинник від пацієнтів.

Кілька хвилин, які ще залишалися, Ернест спробував присвятити чоловікові Каролін:

— Мене вразив той факт, що всі чоловіки, про яких ви згадали, — головні чоловіки у вашому житті, — так прикро вас розчарували. «Розчарували» — ще м’яко сказано, і йдеться про вашого батька, брата і, звісно ж, чоловіка. Але про останнього я досі майже нічого не знаю.

Керол проігнорувала цю пастку. Вона хотіла діяти за власним планом.

— Якщо вже говорити про чоловіків, які розчарували мене в житті, хочу розповісти про один виняток. Коли я вчилася на останньому курсі Редкліффа, мій психологічний стан був просто жахливий. Я ще ніколи не почувалася так погано: низька самооцінка, депресія, мені здавалося, що я неповноцінна, огидна. А останньою краплею стало те, що мене кинув мій хлопець Расті, з яким ми зустрічалися ще зі школи. Я опустилася на дно: пила, вживала наркотики, думала кинути коледж, подеколи в мене навіть зринали думки про самогубство. А тоді я зустріла психотерапевта, який врятував мені життя, — то був лікар Ральф Кук. Він був напрочуд добрим і ніжним і всіляко мене підтримував.

— Як довго ви до нього ходили?

— Приблизно півтора року — як до психотерапевта.

— Каролін, між вами було ще щось?

— Я вагаюся, чи варто про це розповідати. Я справді високо ціную цього чоловіка й не хочу, аби ви зрозуміли все неправильно. — Керол дістала паперову серветку й вичавила з себе сльозу.

— Ви можете продовжувати?

— Ем-м… боюся, що ви його засуджуватимете. Мені не варто було називати його ім’я. Я знаю, що психотерапія — справа конфіденційна. Але… але…

— Каролін, можливо, у вас є запитання до мене? — Ернест не гаяв часу — він хотів, щоб ця пацієнтка відразу зрозуміла, що йому можна ставити будь-які запитання, на які він обов’язково відповість.

«Трясця! — подумала Керол, роздратовано соваючись у своєму кріслі. — Каролін, Каролін, Каролін. Він тулить цю “Каролін” у кожнісіньке бісове речення!»

— Запитання? — підхопила вона. — Так, є. І не одне. По-перше, чи справді ви дотримуєтеся повної конфіденційності? Про це ніхто не дізнається? А по-друге, ви його засуджуватимете? Зважатимете на стереотипи?

— Конфіденційність? Звісно. Можете на мене покластися.

«Покластися на тебе? — уїдливо думала про себе Керол. — Авжеж, так само я могла покластися на Ральфа Кука».

— А щодо засуджування, то моя мета полягає в тому, аби розуміти, а не засуджувати. Я докладу всіх можливих зусиль і обіцяю бути з вами абсолютно відвертим. Я відповім на будь-яке ваше запитання, — мовив Ернест, майстерно вплітаючи свою обіцянку говорити правду в канву першого сеансу.

— Гаразд, тоді я просто скажу це. Ми стали коханцями. Після кількох сеансів він почав подеколи мене обіймати, аби заспокоїти, а потім це просто сталося — на розкішному перському килимі, що лежав на підлозі його кабінету. То було найкраще, що коли-небудь траплялося зі мною в житті. Навіть не знаю, що ще сказати, крім того, що це мене врятувало. Ми бачилися щотижня — і щоразу кохалися, а мої біль і смуток просто зникли. Врешті-решт він зробив висновок, що терапія мені більше не потрібна, однак ми залишалися коханцями ще рік. Завдяки йому я змогла закінчити коледж та вступити на юридичний факультет. До речі, у найкращому закладі — Чиказькому університеті права.

— Отже, ваші стосунки припинилися, коли ви вступили до університету?

— Загалом так. Та кілька разів я відчувала, що він мені необхідний, а тому летіла в Кембридж — Ральф завжди був там, і я одержувала підтримку, якої так потребувала.

— Він залишається частиною вашого життя?

— Помер. Він покинув цей світ молодим, через три роки після того, як я закінчила університет. Гадаю, я ніколи не припиняла шукати його в усіх чоловіках. Невдовзі по тому я познайомилася зі своїм чоловіком Вейном і вирішила вийти за нього заміж. Необдумане рішення. І неправильне. Можливо, я так хотіла бути з Ральфом, що почала бачити його у своєму чоловікові.

Керол узяла ще серветок, спустошивши Ернестову коробку. Тепер їй не треба було вичавлювати з себе сльози: вони котилися самі по собі. Ернест відсунув шухляду й дістав звідти ще одну коробку, зірвав з неї пластикову кришку, витягнув верхню серветку і простягнув її Керол. Сльози її вразили: вона відчула трагічно-романтичний присмак власного життя, і вигадка перетворилася на правду. Як чудово, коли тебе кохає такий щедрий і неймовірний чоловік, і як жахливо й нестерпно усвідомлювати (від цієї думки Керол ще більше розридалася), що ти більше ніколи його не побачиш, що ти втратила його назавжди! Коли ж ридання нарешті вщухли, вона відклала серветку й запитально подивилася на Ернеста.

— Ось і все. То як, не засуджуєте? Ви зауважили, що казатимете правду.

Ернест відчув, що його загнали в глухий кут. Правда ж полягала в тому, що він не надто співчував покійному лікареві Куку. Він швиденько обміркував кілька варіантів. Пам’ятай, нагадав він собі, абсолютна відкритість. Однак раптом змінив рішення. Повна відкритість за умов цієї ситуації аж ніяк не на користь пацієнтці.

Уперше він зіткнувся із сексуальними зловживаннями психотерапевтів під час розмови з Сеймуром Троттером. Протягом наступних восьми років йому довелося працювати з кількома пацієнтами, які мали сексуальні стосунки зі своїми попередніми психотерапевтами, і щоразу результат такого зв’язку завдавав пацієнтові шкоди. І, незважаючи на світлину Сеймура, незважаючи на те, з яким тріумфом він здійняв у небо свою руку, хто міг би стверджувати, що ця історія пішла на користь Белль? Звісно, були гроші, які вона отримала згідно з рішенням суду, та чи було ще щось? Мозок Сеймура функціонував дедалі гірше. Можливо, через один-два роки вона перетвориться на доглядальницю і їй доведеться дбати про нього до кінця його життя. Ні, не можна стверджувати, що кінцевий результат пішов на користь Белль. Те саме Ернест міг сказати і про інших пацієнтів. Утім, сьогодні Каролін розповіла йому, що тривалі сексуальні стосунки з психотерапев­том її врятували. Ернест був приголомшений.

Інстинктивно він хотів це заперечити: можливо, її перенесення на лікаря Кука було настільки сильним, що вона приховувала правду від самої себе. Зрештою було очевидно, що Каролін не почувалася вільною. Ще б пак — минуло вже п’ятнадцять