Читати книгу - "Зона покриття"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:
Пізніше ми, можливо, приєднаємось до інших нормальних, бо гуртом безпечніше, але зараз...

— Зараз нам би дістатися до зброї, — обірвав її Клай. — Якщо є до чого діставатися. Ходімо, Алісо, зробимо це.

Вона занепокоєно глянула на нього.

— У чому річ? Я щось пропустила? Не приховуй, знаю, що я лише дитина.

— Нічого страшного, люба, — терпляче (так терпляче, наскільки це взагалі було можливо з напруженими, як струни гітари, нервами) пояснив Клай. — Я просто хочу підстрахуватися. І взагалі я не думаю, що ми когось зустрінемо. Гадаю, ще занадто рано для цього.

— Сподіваюся, ти маєш рацію, — сказала вона. — У мене зачіски ніякої і ніготь зламався.

Якусь мить вони мовчки дивилися на неї, а тоді розсміялися. Це розрядило атмосферу, і їм стало легше спілкуватися до самого кінця.

20

— Ні, — сказала Аліса. Вона видала такий звук, наче її от-от знудить. — Ні. Ні, я не можу. — Гучніший блювотний позив. А тоді: — Зараз мене знудить. Вибачте.

Вона прожогом вискочила з кола світла гасової лампи у темряву вітальні Нікерсонів, яку поєднувала з кухнею широка арка. Клай почув приглушений удар об килим, коли вона впала на коліна, а потім ще позиви до блювоти. Пауза, судорожний вдих, і вона виблювала. Він відчув мало не полегшення.

— О Господи. — Том зробив глибокий судомний вдих і цього разу заговорив, переривчасто видихаючи, майже стогнучи. — О Гооооооосподи.

— Томе, — сказав Клай. Він бачив, що чоловічок непевно стоїть на ногах, і зрозумів, що той ось-ось зомліє. Чом би й ні? Адже ці закривавлені останки були його сусідами.

—  Томе! — Він зробив крок і став між Томом та двома трупами на підлозі кухні, між Томом і тим місцем, яке сильніше всього було забризкане кров'ю, що у безжальному білому світлі гасової лампи здавалася чорною, як туш. Вільною рукою він поляскав Тома по щоці. — Не зомлій! — Побачивши, що Том вже краще тримається на ногах, він трохи стишив голос. — Іди до кімнати і подбай про Алісу. А я займуся кухнею.

— Навіщо тобі туди йти? — спитав Том. — То Бет Нікерсон, її мізки... її м-мізки по всій... — Він ковтнув слину. Почулося голосне прицмокування, що йшло з його горла. — Обличчя майже не залишилося, але я впізнаю синій джемпер у білі сніжинки. А там на підлозі, біля столу, посередині лежить Гайді. Їхня дочка. Я впізнав її, навіть із... — Він похитав головою, наче для того, щоб у ній прояснилося, і повторив: — Навіщо тобі туди йти?

— Я бачу те, по що ми прийшли, це точно, — відповів Клай. Його самого вразило спокійне звучання власного голосу.

— У кухні?

Том спробував оминути його поглядом, і Клай перемістився, щоб перекрити йому огляд.

— Повір мені. Іди подивись, як там Аліса. Якщо вона буде в змозі, ви вдвох можете пошукати іншу зброю. Якщо знайдете те, що нам потрібно, гукайте. І будьте обережні, бо пан Нікерсон теж може бути десь тут. Тобто ми могли б припустити, що він був на роботі, коли це все почалося, але, як каже Алісин батько...

— Припускати означає пошитися в дурні, — продовжив Том. Він спромігся на вимучену посмішку. — Ясно. — Обернувся, ніби збираючись вже йти, й одразу ж повернувся назад. — Мені байдуже, куди ми підемо, Клаю, але я не хочу залишатися тут довше, ніж це потрібно. Не те щоб я дуже любив Арні та Бет Нікерсонів, але вони були моїми сусідами. І ставилися до мене в сто разів краще, ніж той ідіот Скоттоні з іншого боку кварталу.

— Розумію.

Том увімкнув ліхтарика і пішов до вітальні Нікерсонів. Клай почув, як він щось бурмоче до Аліси, втішаючи її.

Крадучись, Клай зайшов у кухню, високо тримаючи гасову лампу і обходячи калюжі крові на підлозі з твердої деревини. Вона вже висохла, але він однаково не хотів ступати у неї черевиками без потреби.

Дівчинка, що лежала на спині біля столу посеред кухні, була високою, але її кіски і незграбна будова тіла виказували у ній дитину, на два-три роки меншу за Алісу. Шия була вивернута під неприродним кутом, наче пародія на знак питання, а мертві очі викотилися з орбіт. Уся ліва половина світлого волосся солом'яного кольору — з того боку, куди завдали смертельного удару, — тепер була такого ж темно-бордового кольору, як і плями на підлозі.

Біля столу, де гарні шафки вишневого дерева утворювали кут, напівлежала її мати. Її руки від борошна були білими, як у привида, покусані закривавлені ноги — непристойно розставлені. Колись, перед тим як почати роботу над коміксом, що виходив обмеженим накладом і називався «Битва у пеклі», Клай відкопав у Інтернеті посмертні фотографії людей, котрі загинули від пострілу. Він думав знайти у них щось таке, що можна було б використати для роботи. Проте користі з них не було. Рани від пострілів висловлювалися власною жахливою пустопорожньою мовою, і зараз він почув її знову. У голові Бет Нікерсон від лівого ока і до самої маківки місивом хрящів та мозку зяяв кривавий провал. Її праве око підкотилося до верхньої лінії очниці, так, наче вона померла, намагаючись зазирнути у власну голову. Волосся з потилиці і добряча частина мізків кіркою вкривали шафку вишневого дерева, до якої вона прихилилася у момент смерті. Навколо неї дзижчало кілька мух.

Клая почало нудити. Він відвернувся і прикрив рота рукою. Зробив зусилля, щоб опанувати себе. У сусідній кімнаті перестала блювати Аліса — йому було чутно, як вони з Томом розмовляють, помалу заглиблюючись у будинок, — і він не хотів, щоб у неї знову все повторилося.

«Вважай, що це манекени, кіношна бутафорія», — наказав він собі, знаючи, що ніколи не зможе так думати.

Натомість, повернувши голову, він зупинився поглядом на інших речах, що лежали на підлозі. Це допомогло. Пістолет він уже бачив. Кухня була просторою, і пістолет валявся на протилежному боці, між холодильником і однією з шафок, звідки стирчало його дуло. Коли він побачив мертвих жінку та дівчинку, у нього одразу виникло бажання відвести очі. Те, що погляд натрапив на дуло пістолета, було чистою випадковістю.

Але, можливо, я б і так зрозумів, що десь мусить лежати пістолет.

Він навіть побачив, звідки його зняли: з прикріпленого до стіни гачка між вмонтованим телевізором і відкривачкою для консервів

1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зона покриття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зона покриття"