Читати книгу - "Таємничий острів"

розташовувався між тридцять п’ятою і сороковою паралеллю Південної півкулі і, значить, знаходився в тих же кліматичних умовах, що й Сицилія та Греція. Одначе відомо, що в Греції та на острові Сицилія бувають сильні холоди зі снігопадами, і мешканцям острова Лінкольна теж випадало очікувати морозів у розпал зими і вчасно захиститися від них.

У всякому разі, холоди ще тільки збиралися наскочити, але вже наближався період дощів, а на цьому самотньому острові, загубленому в Тихому океані, де шаленіють люті шторми, бурі, мабуть, — часті та грізні гості.

Колоністи знову порадилися про житло, придатніше, ніж Нетрі, і швидко дійшли згоди. Пенкроф, зрозуміло, мав деяку прихильність до притулку, знайденого ним у перші страшні дні, але він добре розумів, що треба шукати інше житло. Адже хвилі морські, як читач, сподіваємося, пам’ятає, уже зазирнули в кам’яні проходи Нетрів, і не можна було вдруге піддаватися ризику подібного вторгнення.

— І до того ж нам з вами треба вберегти себе від будь-якої навали, — наголосив Сайрес Сміт, говорячи того дня з товаришами про подальше життя на острові.

— Навіщо? Острів же ненаселений! — здивувався журналіст.

— Можливо, — відповів інженер, — хоча не забувайте, що ми обстежили ще не весь острів. Але якщо на ньому й не знайдеться жодної живої душі, то тут водиться багато хижаків. Необхідно убезпечити себе від можливого нападу, а інакше доведеться нам по черзі вартувати ночами, щоб підтримувати вогонь у багатті.

І взагалі, друзі, треба бути напоготові й усе передбачити. У цій частині Тихого океану не рідкість зіштовхнутися і з малайськими піратами…

— Що? — здивовано вигукнув Герберт. — так далеко від будь-якої землі?

— так, уяви собі, дитино, — відповів інженер, — пірати — сміливі мореплавці й страшенні лиходії. Нам обов’язково потрібно вжити заходів обережності.

— Добре, — погодився Пенкроф. — Зробимо укріплення для захисту від двоногих і чотириногих хижаків. А чи не краще нам, містере Сміт, спершу обстежити весь острів, а потім вже вирішити, з чого починати?

— так, це буде краще, — підтримав його Гедеон Спілет. — Можливо, на іншому боці острова ми знайдемо гарну суху печеру, якої ми тут досі не відшукали.

— так-то воно так, — відповів інженер, — але ви, друзі мої, забуваєте, що нам важливо оселитися поблизу джерела питної води, а з вершини гори Франкліна ми не помітили в західній частині острова ні річки, ні струмка. Тут же ми знаходимося між рікою Віддяки й озером Гранта — велика перевага, якою не можна знехтувати. Крім того, цей берег захищений від пасатів, що дмуть у Південній півкулі на північний захід.

— А знаєте що, містере Сміт? Давайте поставимо собі будинок на березі озера. У нас тепер є і цегла, й інструменти. Були ми майстрами-цеглярами, гончарями, ливарями, ковалями, а тепер станемо мулярами. Якого біса, невже не впораємося?

— Звичайно, впораємося, друже мій. Але перш ніж прийняти таке рішення, треба пошукати. Можливо, знайдемо житло, споруджене для нас самою природою. Це позбавить нас від довгої, стомлюючої праці, і в нас буде надійний притулок, захищений від ворогів, що причаїлися на острові, і від усіх, які можуть навідатися сюди з океану.

— Справді, Сайресе, — сказав журналіст. — Але ж ми оглянули весь береговий гранітний вал, — жодної печери, навіть тріщини!

— Точно, хоча б одна! — підхопив Пенкроф. — Ех, якби видовбати собі житло в цьому самому гранітному валу, — досить високо, щоб знизу ніхто не міг напасти на нас. От би добре! Я так і бачу — шість, а то й сім кімнат, з вікнами на море…

— З вікнами, і не якими-небудь, а з великими вікнами, щоб вдосталь світла… — сміючись, підтримав його Герберт.

— І щоб сходи були! — додав Наб.

— Ну що ви смієтеся? — обурився моряк. — Чи я щось неможливе запропонував? Хіба в нас немає кирок і ломів? І хіба містер Сайрес не може зробити порох? Тоді ми закладемо міну й підірвемо скелю. Чи не так, містере Сайрес? Адже коли нам знадобиться, ви зробите для нас порох?

Сайрес Сміт уважно вислухав Пенкрофа, який ділився своїми фантастичними планами. Врізатися в цей гранітний вал, навіть шляхом вибуху порохової міни, було б геркулесовою працею. Залишалося тільки зітхнути, що природа не взяла на себе найважчу частину роботи. Але Сайрес Сміт не хотів розчаровувати Пенкрофа, тому запропонував гарненько оглянути всю гранітну стіну — від гирла річки до того кута, яким вона закінчувалася на півночі.

Відправившись у розвідку, колоністи пройшли близько двох миль, ретельно досліджуючи гранітну стіну. Але ніде, абсолютно ніде, не траплялося жодної западини на її рівній, стрімкій поверхні. Скелясті голуби, які літали над нею, гніздилися в заглибинах, що зустрічалися лише на гребені гранітного кряжа і між вигадливих зубців його карниза.

Відсутність печери була обставиною дуже прикрою, тому що не доводилося й думати, що вдасться самим пробити для себе в цьому граніті грот достатніх розмірів, пустивши в хід кирки і навіть порох. Доля розпорядилася так, що на всій цій смузі берега тільки одне місце виглядало придатним хоча б для тимчасового притулку, — ті самі Нетрі, відкриті Пенкрофом; але тепер з цим притулком необхідно попрощатися.

Своє дослідження колоністи закінчили біля північного боку стіни, де вона переходила в довгий схил, який похило спускався аж до моря. Від цього місця і до західної околиці острова берегова височина нижчала з ухилом не більше ніж сорок п’ять градусів, об’єднуючи нахаращення каменів, землі й піску, скріплених коренями кущів, низькорослих дерев і трав. Подекуди із сипкої товщі зовнішнього покриву гострими скелями пробивався граніт. По схилах ярусами піднімалися купи дерев і зеленіла досить густа трава. Але до низу рослинності меншало, і від підніжжя укосу до моря сумовитою, безплідною смугою розлягався пісок.

У Сайреса Сміта майнула небезпідставна думка, що де-небудь тут, на озері Гранта, є водоспад. Адже повинен же знаходити собі вихід надлишок води, що безперестану ніс до озера Червоний струмок. Одначе досі інженер ніде не помічав цього стоку, хоча досліджував берег озера від гирла струмка до плато Круговиду.

Сайрес Сміт запропонував товаришам піднятися по схилу кряжа і повернутися в Нетрі через плато Круговиду, досліджуючи дорогою північний і східний, береги озера.

Пропозицію схвалили, і через кілька хвилин Герберт і Наб уже видерлися на плоскогір’я. Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф повільніше статечно йшли слідком за ними.

За двісті футів від краю плоскогір’я, крізь сплетіння гілок зблискувала на сонці спокійна гладінь прекрасного озера. Пейзаж навкруги був чудесний. Тішачи погляд своїм пожовклим і бронзовим листям, тулилися один до одного дерева в гаях. На зеленому килимі густої трави виділялися чорні стовбури велетенських