Читати книгу - "Таємничий острів"

дерев, що впали, убиті рукою часу. Повітря дзвеніло від пташиного щебету, криків галасливих какаду, які пурхали з гілки на гілку, наче жива крилата веселка. Здавалося, сонячне світло проникало в ці незвичайні гаї, розбившись на всі кольори свого спектра.

Замість того щоб відразу вирушити до північного берега озера, мандрівники обігнули плато, збираючись дістатися до лівого берега струмка біля його гирла. Вони зробили так милі півтори, але шлях виявився легким, тому що ліс зрідів і між деревами залишалися вільні проходи. Відчувалося, що тут кінчається родюча частина острова, — вже не було такої буйної рослинності, як у зоні, що пролягала від Червоного струмка до ріки Віддяки.

Сайрес Сміт і його товариші досить обережно просувалися в цьому новому для них куточку острова. Адже зброєю їм служили тільки луки та стріли і кийки, куті залізом. Втім, жоден хижий звір не з’являвся. Можливо, ці небезпечні вороги надавали перевагу лісовим хащам південної частини острова. І раптом відбулася досить неприємна зустріч. Топ зробив стійку перед великою змією чотирнадцяти — п’ятнадцяти футів завдовжки. Наб убив її кийком. Оглянувши змію, Сайрес Сміт сказав, що вона не отруйна і належить до породи «алмазних змій», яких у Новому Південному Уельсі тубільці їдять. Але, безумовно, тут водилися й інші змії, укус яких смертельний, як, наприклад, «глухі гадюки» з роздвоєним хвостом, що раптово звиваються з-під ніг, «крилаті змії» із двома наростами, завдяки яким вони кидаються на свою жертву з блискавичною швидкістю. Оговтавшись від розгубленості, Топ почав полювати на змій з такою люттю, що ставало страшно за нього. Тому хазяїн раз у раз підкликав його до себе.

Незабаром учасники експедиції дійшли до гирла Червоного струмка, і, коли переправилися на інший берег, перед ними постала знайома картина, яку вони вже бачили, спускаючись з гори Франкліна. Сайрес Сміт переконався, що дебет Червоного струмка досить значний, отже природа повинна дати вихід зайвій воді, інакше озеро переповнилося б. Але де ж цей стік? Обов’язково треба його знайти і скористатися силою падіння води як механічним двигуном.

Розбившись на групи, але не віддаляючись один від одного, колоністи рухалися крутим берегом озера. Багато ознак свідчило, що в ньому дуже багато риби, і Пенкроф вирішив скористатися, цим багатством, зробивши для такої мети рибальську снасть.

Спочатку вирушили до північно-східного вузького боку озера. Існували достатні підстави припускати, що вода випливає саме в цих місцях, тому що озеро тут доходило майже до плоскогір’я. Припущення ці не виправдалися, і колоністи пішли далі берегом озера, що після невеликого закруту тяглося паралельно до узбережжя океану.

На цьому боці берег уже не був лісистим, мальовничо розкидані навколо купи дерев збільшували чарівність пейзажу. Озеро Гранта постало перед мандрівниками все цілком, і жоден подув вітерцю не брижив його дзеркальної гладі. Нишпорячи в кущах, Топ піднімав різних птахів; Гедеон Спілет і Герберт зустрічали їх стрілами. Один із птахів, жертва влучності юного мисливця, впав у високі очерети. Топ кинувся туди і приніс красивого водяного птаха аспидно-чорного кольору, з коротким дзьобом, з опуклою лобовою кісткою, зубчатою крайкою на пальцях та білою облямівкою на крилах. Завбільшки він був з велику куріпку; називався «лисуха», як пояснив Герберт і належав до групи довгопалих птахів, що становили перехід від загону гомілкових до перетинчатолапих. Дичина непринадна, з твердим і несмачним м’ясом, але оскільки Топ виявляв менше розбірливості, ніж його господарі, вирішили віддати йому лисуху на вечерю.

Колоністи йшли східним берегом і вже наближалися до обстежених місць. Сайрес Сміт, на превеликий подив, ніде не бачив ніяких ознак стоку води з озера. Розмовляючий з Гедеоном Спілетом і Пенкрофом, він не приховав свого здивування.

Раптом Топ, що біг попереду хазяїна, стурбувався. Розумний пес почав нервово нишпорити по берегу і, раптово зупинившись, утупився у воду і підняв лапу, немов робив стійку над якоюсь невидимою дичиною; потім він люто загавкав; начебто підкликаючи хазяїна, і зненацька замовк.

Ні Сайрес Сміт, ні його супутники спочатку не звернули уваги на поведінку Топа, але незабаром собака залився шаленим гавкотом, і це стривожило інженера.

— Ну що там таке, Топе? — сказав він. Собака помчав спершу до нього, але негайно повернув назад і раптом кинувся в озеро.

— Топе, сюди! Топе! — закричав Сайрес Сміт, не бажаючи пускати собаку на пошуки здобичі в незнайомих і, можливо, небезпечних водах.

— Що там таке? — запитав Пенкроф, дивлячись на озеро.

— Мабуть, Топ зачув якусь земноводну тварину, — сказав Герберт.

— А раптом там алігатор! — зробив припущення журналіст.

— Ні, не думаю, — заперечив Сайрес Сміт. — Алігатори водяться у значно нижчих широтах.

Топ вискочив з води за наказом хазяїна, але ні секунди не міг заспокоїтися; він збуджено стрибав у високій траві, немов чув якусь невидиму людям тварину, що плила під водою біля самісінького берега. Одначе вода залишалася зовсім спокійною, ні найменші брижі не пробігали по безтурботній гладі. Кілька разів колоністи зупинялися на березі та вдивлялися сторожко. З води ніхто не з’являвся. Усе це виглядало загадково. Інженера Сміта це дуже непокоїло.

— Доведімо до кінця нашу розвідку, — сказав він.

За півгодини колоністи дійшли до південно-східного боку озера і знову опинилися на плато Круговиду. Дослідження озерних берегів могло вважатися завершеним, але Сайресу Сміту так і не вдалося знайти, де і як іде з озера зайва вода.

— Безумовно, тут десь є стік, — повторював він, — і оскільки його не видно на поверхні землі, значить вода пробила собі дорогу крізь гранітний кряж.

— Ви, мабуть, вважаєте, що для нас дуже важливо знати, де цей стік? — запитав Гедеон Спілет.

— так, надзвичайно важливо, — відповів інженер. — Адже якщо вода проклала собі вихід крізь цей кряж, то, імовірно, там є печера, і, можливо, нам вдалося б відвести від неї струмок і пристосувати цю печеру для житла.

— А хіба не може вода йти через дно озера і стікати в море підземним руслом? — запитав Герберт.

— Звичайно, може, — відповів інженер, — і якщо це так, то незабаром доведеться самим споруджувати собі будинок, оскільки природа не побажала допомогти нам, виступивши в ролі муляра.

Колоністи вже збиралися перетнути плато, щоб повернутися до Нетрів, тому що минула п’ята година вечора, як раптом Топ знову стурбувався. Він несамовито загавкав і, перш ніж хазяїн устиг його стримати, вдруге кинувся в озеро.

Усі підбігли до берега. Собака уже відплив від нього футів на двадцять, і Сайрес Сміт голосно кликав його. Раптом з води висунулася величезна голова якоїсь тварини; озеро виявилося тут неглибоким.

Герберт відразу впізнав, до якого роду земноводних належить це потворне чудовисько з конічною