Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Сен-Готарді. Носить на шиї пляшку з коньяком і розшукує занесених снігом...

Розмова набрала іншого напрямку. Побожний курат почав патякати таке, що ні в які ворота не лізло.

— Шаную маленьких дітей і свято 28 грудня. Ірода ненавиджу. Коли курка спить — свіжих яєць не дістати.

Він вибухнув реготом і почав співати:

Святий Боже, святий кріпкий...

Однак одразу ж перестав і, підвівшись, гостро запитав Каца:

— Ви не вірите, що 15 серпня свято Вознесіння Діви Марії?

Веселощі були в повному розпалі. З’явилися ще пляшки, і Кац коли-не-коли вимагав:

— Скажи, що не віриш у Господа Бога, бо більше тобі не наллю.

Здавалося, що повертаються часи переслідувань перших християн. Колишній законовчитель співав якусь пісню про мучеників часів Римської імперії і горлав:

— Вірую в Господа Бога, не зречуся його. Тримай собі своє вино. Можу й сам за ним послати.

Нарешті його поклали у ліжко. Перед тим як заснути, він урочисто проголосив, піднісши праву руку як до присяги:

— Вірую в Бога-Оотця, Бога-Ссина і Бога Духа Святого! Принесіть мені молитовник!

Швейк тицьнув йому в руку якусь книжку, що лежала на нічному столику, і побожний фельдкурат заснув з «Декамероном» Боккаччо в руках.

ШВЕЙК ЇДЕ СОБОРУВАТИ

Фельдкурат Отто Кац сидів, замислившись, над обіжником, який він саме приніс із казарми. Це був засекречений циркуляр військового міністерства.

«Військове міністерство скасовує на час війни чинні приписи щодо соборування (останнього єлеєпомазання) солдатів армії і встановлює такі правила для військових священиків:

§ 1. Соборування на фронті скасовується.

§ 2. Важкохворим і пораненим не дозволяється заради соборування переміщатися в тил. Обов’язок військових священиків негайно передавати таких людей відповідним військовим установам для подальшого покарання.

§ 3. У військових тилових лазаретах можна проводити групове соборування згідно з висновками військових лікарів, якщо вказаний обряд не заважатиме роботі вищезгаданих військових установ.

§ 4. У надзвичайних випадках командування військових тилових лазаретів може дозволити поодиноким особам в тилу прийняти соборування.

§ 5. Військові священики зобов’язані за викликом командування військових лазаретів здійснювати соборування тим, кому командування його пропонує».

Потім фельдкурат перечитав ще раз розпорядження, в якому повідомлялося, що завтра він повинен піти на Карлову площу до військового лазарету соборувати важкопоранених.

— Слухайте, Швейку, — вигукнув фельдкурат, — чи ж це не свинство? Немовби на цілу Прагу я один-однісінький фельдкурат. Чому туди не пошлють цього побожного священика, який у нас недавно ночував? Іти зі святими дарами на Карлак! Я вже й забув, як це робиться.

— То давайте купимо собі катехизис, там усе буде, пане фельдкурат, — сказав Швейк. — Для духовних пастирів це щось таке, як довідник для чужоземців. В Емаузькому монастирі працював один помічник садівника; коли він захотів зробитися послушником і дістати рясу, щоб не зношувати свого одягу, то змушений був купити собі катехизис і вчитися, як треба хреститись, і хто єдиний уникнув первородного гріха, і що це значить мати чисту совість, і інші такі дрібниці, а потім він продав з монастирського саду «наліво» половину огірків, і його з ганьбою вигнали зі святої обителі. Коли я з ним зустрівся, він мені й каже: «Ті огірки я міг продавати і без катехизису».

Коли Швейк приніс куплений катехизис, фельдкурат, гортаючи сторінки, сказав:

— О, ти диви, соборування може здійснювати лише священик, і то виключно єлеєм, що його освятив єпископ. Отже, Швейку, ви не маєте права самі до цього братися. Ану ж прочитайте мені, як здійснюється соборування.

Швейк почав читати:

«Це робиться так: священик мастить хворому окремі органи чуттів і при цьому молиться: «Заради святого соборування і завдяки всеблагому милосердю, хай простить тобі Бог усі твої гріхи, заподіяні зором, слухом, нюхом, смаком, мовою, дотиком і ходою».

— Хотілося б мені, Швейку, знати, — відізвався фельдкурат, — що поганого людина може заподіяти дотиком. Ви можете пояснити це мені?

— Багато дечого, пане фельдкурат. Наприклад: залізти до чужої кишені або на танцюльках... Ви ж знаєте, які там кумедії бувають?

— А ходьбою, Швейку?

— Коли людина почне шкутильгати, щоб над нею змилосердилися.

— А нюхом?

— Коли хто від смороду носа відвертає.

— А смаком, Швейку?

— Коли хтось на когось облизується, як кіт на сало.

— А мовою?

— Це вже треба розглядати разом зі слухом, пане фельдкурат. Коли один городить казна-що, а інший уже й вуха розвісив.

Після цих філософських міркувань фельдкурат на хвилину замислився і сказав:

— Отже, нам потрібен єлей, освячений єпископом. Ось вам десять крон — купіть плящинку. На військовій базі такого єлею, звичайно, немає.

І Швейк помандрував по той єлей, освячений єпископом. А розшукати його куди важче, ніж живу воду в казках Божени Нємцової[110].

Швейк заходив у кілька аптекарських магазинів, і варто було йому лише вимовити: «Прошу пляшечку єлею, освяченого єпископом», як усі вибухали реготом або з переляку ховалися за прилавок. При цьому Швейк робив надзвичайно серйозну міну.

Нарешті він вирішив спробувати щастя в аптеках. У першій аптеці лаборантові наказали випровадити Швейка. В другій хотіли телефонувати у швидку допомогу, а в третій — провізор сказав йому, що на Довгій вулиці фірма «Поляк» — торгівля оліями й лаками — безсумнівно, матиме на складі олії потрібний йому єлей.

Фірма «Поляк» на Довгій вулиці справді була фірмою вельми оперативною. Вона не випускала з рук жодного покупця, поки його не задовольнить. Якщо покупець просив копайського бальзаму[111] — йому наливали скипидару, і все було гаразд.

Коли Швейк прийшов туди і попросив на 10 крон єлею, посвяченого єпископом, хазяїн сказав прикажчикові:

— Налийте йому, пане Тавхен, 100 грамів конопляної олії номер три.

А прикажчик, загортаючи пляшечку в папір, по-діловому промовив до Швейка:

— Це перший ґатунок, а якщо потребуватимете пензлів, лаків, оліфи, — звертайтеся, будь ласка, до нас. Ми вас бездоганно обслужимо.

Тим часом фельдкурат повторював з катехизису те, що колись у семінарії йому не вдалося затямити. Йому дуже сподобалися деякі надзвичайно глибокі за своїм змістом речення, з яких він сміявся, аж рвав боки: «Соборуванням називається останнє єлеєпомазання. Назва «останнє помазання» походить від того, що це єлеєпомазання зазвичай буває останнім з усіх помазань, яке церква дає людині». Або: «Останнє єлеєпомазання може прийняти кожний небезпечно хворий католицький християнин, який досяг свідомого віку». «Хворий, якщо це можливо, повинен приймати останнє помазання,