Читати книгу - "Казки народів світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Назавтра була неділя, і сім’я велетнів розважалася, змагаючись у силі та спритності. Стоячи на белебні, кидали вони, хто далі, важкий зливок золота у море. А палац їх стояв на березі моря.
Хлопець дивився та тільки реготав.
— Чого ж ти смієшся? Може, гадаєш, кинеш далі?
А він:
— Авжеж.
— Ану, спробуй, — каже велетень.
От хлопець став поряд із велеткою і, перш ніж узяти зливок, почав махати рукою то вправо, то вліво.
— Що це ти робиш?
— Та кораблям гасло подаю, хай розійдуться в різні боки, а то, чого доброго, впаде ця штука на палубу.
— Е ні! Золото — моє! Не хочу, щоб пропало!
Так і не дала велетка хлопцеві показати свою силу, а тому тільки це й треба було.
Наступної неділі не пішов він пасти свиней, сказав, що хоче дочекатися, коли вернуться вкрадені. А в суботу вийшов хитрун у двір, піймав куріпку і сховав у надійному місці. Як почали чоловік і жінка знов змагатися в спритності, він став оддалеки і посміюється.
— Ось що, жінка дорожить цим золотом Але ж ми з тобою можем і камінь кинути.
А хлопець:
— Згода! Ви кидайте з белебня, а я звідси, знизу кину.
Кинув велетень камінь і кинув далеко.
А хлопець узяв приховану куріпку, брудну, всю в куряві, і підкинув у повітря. Опинившись на волі, змахнула птиця крилом — пісок і пилюка запорошили очі велетню.
— З якою силою він кинув камінь, аж дим пішов, — сказав велетень своїй здивованій жінці.
— І я нічого не бачила, — мовила велетка. — В очі мені земля попала.
Відтоді став велетень боятися хлопця, а тому тільки це й треба було.
От якось уночі каже велетень своїй жінці:
— Давай сьогодні вночі його вб’ємо.
— Це як же? Ти щось придумав?
— Так, придумав. Свинопас спить у комірчині під горищем. А я зробив діру в покрівлі, таку діру, через яку легко пройдуть два здоровенні камені. Ось як тільки він засне, я їх і поскидаю на нього.
Жінка схвалила чоловіковий намір. Проте свинопас усе чув і ту ніч ліг спати в іншому місці. А скинуте велетнем каміння зіштовхнулося між собою і утворило ніби склепіння.
Побачив хлопець, що утворене над його постіллю склепіння міцне, і надумав лягти спати, ніби нічого не було, на своє звичне місце.
Вранці прокинувся велетень і пішов глянути, що сталося з його служником. Відчиняє він двері до комірчини та:
— Гей, хлопче! — кричить.
А той:
— Чого треба, хазяїне?
А велетень тоді:
— Щось сталося?
— Та нічого особливого. Звалилися два камінці зі стелі, але я їх піймав і втулив у дірку під стелею. Тепер принаймні пилюка в лице не сипатиметься.
Неабияк був вражений велетень усім почутим. Пішов він до жінки і розповів усе докладно. А та:
— Ой лишенько! Краще вже його розрахувати, хай іде на всі чотири сторони. І то скоріш.
— Скажи йому про це, — погодився велетень.
От пішла велетка до свинопаса та й каже:
— Ми оце днями їдемо. Так що можеш бути вільний. Збирайся.
— Зібратися, то зберуся, — сказав хлопець. — Тільки давайте мені трьох ослів, нав’ючених золотом.
— Атож, це саме й ми думали тобі запропонувати.
От як дістав трьох вантажених мішками з золотом ослів, покинув хлопець проклятий богом палац.
Може, година якась минула, як поїхав хлопець, а велетень і каже жінці:
— Ні, подумати лишень! Віддати негідникові стільки золота, га? Ні, не можу я так. Піду дожену його.
А велетка на те:
— Не роби цього, не роби. Забув ти, абощо, як він камінь піймав і стелю собі зробив?
Та де там, велетень і чути нічого не хоче.
— Хай би там що, а я попробую його здолати. — І кинувся навздогін за хлопцем, навіть не глянувши, що жінка сльози гіркі ллє.
Здалеку помітив погоню хлопець. Помітив, сховав у густім лісі ослів, а сам вийшов на дорогу, згорнув руки на грудях і втупився в небо.
Побачив велетень втупленого в небо хлопця та й питається:
— Чого це ти в небо задивився?
— Та ось ослів дожидаюся. Дуже повільно вони плентали, то я дав доброго штурхана під зад, вони тепер по небу летять. Звісно, перший появиться той, що перший дістав прочухана.
Нічого не захотів більше слухати велетень. Кинувся він назад, тільки його й бачили. А хлопець любісінько з ослами до батькової господи прибув.
Ось батько його і заснував село Фузетта, і тому в легенді про походження Фузетти мовиться, що збудована вона із золота, яке велетень навантажив на трьох ослів.
СЕРЦЕ МАТЕРІ
Румунська народна казка
Серед високих гір стояла невелика фортеця. Там, у маленькому будиночку, жила колись одна вдова: чоловік її, як це часто буває серед мешканців фортець, загинув на війні.
У тієї вдови було двоє діток: хлопчик і дівчинка. Хлопчика звали Войнічел, а дівчинку — Гарнікуца, тобто Хоробрий і Працьовита. Жили вони дуже бідно. І радісно вдові було лише тоді, коли вона дивилася на своїх дітей.
Якось до фортеці в’їхала карета. Такої карети ще ніхто тут не бачив — оздоблена золотом, коштовним камінням, а в запрягу витанцьовувало дванадцять чорних коней-скакунів, самі як вогонь, збруя на конях срібна, у гриву вплетені стрічки та жовте пір’я. Слідом за каретою верхи їхала юрба слуг. Усі озброєні до зубів, у позолочених кольчугах.
В передку карети сидів бородатий кучер у гаптованій золотом парчевій лівреї, а в самій кареті, розвалившись на подушках, сиділа пані. Була вона стара, огрядна, злими очима зиркала на зустрічних людей.
Карета проїхала через подвір’я фортеці до вдовиного будиночка.
Діти саме бавилися в садочку, а мати з заклечаного ганку стежила за їхньою грою та шила їм сорочечки. Пані пихато звернулася до матері:
— Я — Богація![6]Я — наймогутніша королева! Мої багатства — неміряні, моїх слуг — не злічити!.. — Потім уже м’яко, вдавано улесливо: — Я чула про твоїх дітей. Знаю, які вони добрі та слухняні, і приїхала сюди, щоб ти віддала їх мені… Разом із ними будеш щасливою й ти!
Мати серцем відчула небезпеку, схопила дітей на руки, пригорнула до себе й відповіла:
— Не віддам я їх тобі! Багатство твоє здобуте грабунками та війнами… Ніякого щастя в такому багатстві нема. Воно приносить тільки горе. Моє щастя — це моя праця та мої діти. Іди геть звідси, Богаціє, іди, ти нам не потрібна!
— Слухай мене, бо погано буде! — заскреготіла Богація зубами. І тут же лагідно, медовим голосом додала: — Я хочу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки народів світу», після закриття браузера.