Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

— Гаразд, тоді через дві години побачимося.

Пішки до Белльмансґатан було всього десять хвилин. Вона прийняла душ ї приготувала каву еспресо, а потім, роздягнена, вляглася в Мікаелеве ліжко і стала нетерпляче чекати, коли він прийде.

Оптимальне задоволення вона, мабуть, дістала б від сексу утрьох — з чоловіком і Мікаелем відразу, але можна було із стовідсотковою впевненістю сказати, що цього ніколи не буде. Для цього Мікаель був дуже правильний. Вона навіть сердилася на нього і звинувачувала в гомофобії, але чоловіками він абсолютно не цікавився. Проте не можна ж мати все.

Білявий гігант сердито насуплював брови. Він обережно вів автомобіль зі швидкістю п’ятдесят кілометрів на годину такою огидною лісовою дорогою, що на мить навіть подумав, чи не збився зі шляху. Якраз коли почало сутеніти, дорога раптом зробилася ширшою і попереду показався будинок. За п’ятдесят метрів він зупинив машину, вимкнув мотор і огледівся.

Він був поблизу Сталлархольма, неподалік від Марієфреда. Перед ним стояв самотній будиночок, збудований у п’ятдесятих роках посеред лісу. Крізь дерева виднілася світла смужка вкритого кригою озера Меларен.

Йому було важко збагнути, як можна мати втіху від життя в безлюдній лісовій глушині. Коли він зачинив за собою дверцята автомобіля, йому раптом стало чомусь моторошно. З усіх боків його обступив ворожий ліс, і здавалося, ніби хтось за ним спостерігає. Він поволі попрямував до садиби, але раптом почув якийсь тріск і завмер.

Приїжджий пильно вдивлявся в лісову гущавину. Вечоріло. Навколо було тихо, ні вітерцю. Хвилини дві він простояв у напрузі, як раптом помітив краєм ока якусь істоту, що прокрадалася між дерев. Коли він поглянув туди, істота завмерла метрів за тридцять, не зводячи очей з прибульця.

Білявий гігант запанікував у душі. Він намагався краще розгледіти істоту і побачив карлика приблизно метрового зросту з темним, похмурим обличчям. Одягом йому слугував маскувальний костюм, що нагадував собою наряд з ялинового гілля і моху. Хто це — баварський лісовий карлик? Ірландський лепрекон?[39] Можливо, він небезпечний?

Відчуваючи, як у нього сторч стає волосся на потилиці, гість лісового будиночка затамував подих.

Потім він енергійно поморгав і потряс головою. Коли він знову подивився в тому ж напрямку, мара встигла переміститися приблизно на десять метрів правіше. Нічого там немає, подумалося йому. Це всього лише гра уяви. Проте істота цілком виразно виднілася серед дерев. Раптом вона зрушила з місця і стала наближатися. Здавалося, вона пересувається швидкими ривками і описує півколо, готуючись напасти.

Приїжджий бігцем подолав решту шляху до будинку. У двері він постукав трохи сильніше і трохи настійніше, ніж належало, але, як тільки зсередини почулися звуки, що говорили про присутність людей, панічний страх відступив. Він знизав плечима. Нічого там не було!

Та лише коли двері відчинилися, він зміг перевести дух. Адвокат Нільс Б’юрман увічливо зустрів гостя і впустив його в дім.

Перетягнувши до комірчини для великого мотлоху останні мішки з речами Лісбет, вони нарешті піднялися з підвалу, і Міріам By зітхнула з полегкістю. У кімнатах панувала лікарняна чистота, линули запахи мила, фарби і свіжозвареної кави. Останнє було справою рук Лісбет. Сидячи на стільці, вона задумливо оглядала спустошену квартиру, з якої, наче по щучому велінню, зникли гардини, килимки, купони на знижку на придбання холодильника і звичний безлад у передпокої. Вона сама здивувалася, якою великою після цього стала квартира.

У Міріам By і Лісбет Саландер були різні смаки щодо одягу, обстановки квартири та інтелектуальних уподобань. Причому в Міріам By був добрий смак і своя думка про те, який вигляд повинно мати її житло, які меблі потрібно купити і які слід вибирати сукні, а у Лісбет Саландер, як вважала Міммі, смаку не було взагалі.

Побувавши на Лундаґатан і прискіпливо оглянувши квартиру, вони все обговорили, і Міммі заявила, що майже всю обстановку потрібно викинути на смітник. Найперше жалюгідний темно-коричневий диван, який стоїть у вітальні.

— Ти, Лісбет, збираєшся щось зберегти?

— Ні.

Після цього Міммі кілька робочих днів, а потім ще протягом двох тижнів і всі буденні вечори присвятила оновленню житла, викинула старі меблі, зібрані колись по сміттєвих контейнерах, перемила зсередини шафи і шухляди, відскребла ванну і пофарбувала стіни в кухні, вітальні, спальні та передпокої, а також полакувала паркет у вітальні.

Лісбет такі вправи ніскільки не цікавили. Лише іноді вона заглядала, проходячи повз, і з подивом спостерігала за діями подруги. Коли все було зроблено, квартира спорожніла: у ній не залишилось нічого, крім старенького кухонного столика із суцільного дерева, який Міммі вирішила відшліфувати шкуркою і наново полакувати, двох міцних стільців, якими Лісбет розжилася принагідно, коли з горища викидали зайвий мотлох, і солідного книжкового стелажу у вітальні, який Міммі хотіла в майбутньому якось використати.

— На вихідних я сюди переїду. Ти точно не шкодуєш про своє рішення?

— Мені ця квартира не потрібна.

— Але ж це розкішна квартира! Тобто, звичайно, бувають більші і кращі, та зате вона в самому центрі Сьодера, а плата — сущі дрібниці. Лісбет, якщо ти її не продаси, ти втратиш величезні гроші!

— Гроші в мене є, мені вистачає.

Міммі замовкла, не знаючи, що приховується за лаконічними відповідями Лісбет.

— Де ти житимеш?

Лісбет не відповіла.

— Можна як-небудь тебе навідати?

— Не зараз.

Відкривши сумку, яку носила через плече, Лісбет дістала з неї якийсь папірець і простягнула Міммі.

— Я залагодила з кондомініумом усе, що стосується контракту. Найпростіше було вписати тебе як пайового власника, я написала, що продаю тобі півквартири за ціною в одну крону. Тобі залишилося підписати.

Міммі взяла простягнуту їй ручку, поставила свій підпис і додала дату народження.

— Це все?

— Все.

— Лісбет, взагалі-то я завжди вважала, що ти трохи дивакувата, але ти хоч розумієш, що віддаєш мені задарма півквартири? Я рада отримати це житло, але боюся, що коли-небудь ти раптом пошкодуєш про вчинене і між нами почнуться чвари.

— Не буде ніяких чвар. Я хочу, щоб ти тут жила. Я всім задоволена.

— Але так, щоб задарма? Безкоштовно? Ти божевільна!

— Ти стежитимеш за моєю поштою. Це була моя умова.

— На це в мене йтиме чотири секунди на тиждень. А ти іноді приходитимеш заради сексу?

Лісбет пильно подивилася на Міммі і через деякий час сказала:

— Так, буду, з радістю. Але це не входить до контракту. Можеш жити, як сама хочеш.

Міммі зітхнула:

— А я вже була зраділа, що дізнаюся, як живеться утриманці: коли хтось тебе утримує, платить за твою квартиру і час від часу навідується до тебе потай, щоб