Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

потрахатися в ліжку!

Вони трохи помовчали. Потім Міммі рішуче встала, пішла у вітальню і вимкнула лампочку без абажура, що горіла під стелею.

— Йди сюди.

Лісбет пішла за нею.

— Я ніколи ще не займалася сексом на підлозі в тільки що відремонтованій квартирі, де пахне фарбою і немає ніяких меблів. Таке я бачила у фільмі з Марлоном Брандо про одну парочку, там діло було в Парижі.

Лісбет покосилася на підлогу.

— Мені охота погратися. Ти хочеш?

— Я майже завжди хочу.

— Мабуть, я буду домінуючою стервою. Сьогодні я командую. Роздягайся!

Лісбет усміхнулася і роздяглася — це забрало десять секунд.

— Лягай на підлогу. На живіт.

Лісбет виконала наказ. Паркет був прохолодний, і шкіра в неї відразу ж взялася сиротами. Міммі зв’язала Лісбет руки її ж власною майкою з написом «You have a right to remain silent».[40]

Лісбет подумала, що це було дуже схоже на те, що два роки тому робив з нею адвокат Нільс Бісів Шкарбан Б’юрман.

На цьому схожість кінчалася. З Міммі Лісбет переживала приємне почуття очікування. Вона слухняно дала перевернути себе на спину і розсунути ноги. Стягнувши з себе майку, Міммі, як зачарована, роздивлялася її в темряві, захоплюючись її ніжними персами, а потім своєю майкою зав’язала Лісбет очі. Лісбет чула шурхіт одягу, а за кілька секунд відчула дотик її язика до свого живота і пальців до внутрішнього боку стегон. Такого сильного збудження вона не відчувала вже давно; міцно замружившись під пов’язкою, вона дозволила Міммі робити із собою все, що завгодно.

Розділ 08

Понеділок, 14 лютого — субота, 19 лютого

В одвірок легенько постукали. Драґан Арманський підвів голову і побачив у відчинених дверях Лісбет Саландер, що тримала в руках дві філіжанки кави з автомата. Він повільно відклав ручку і відсунув від себе аркуш з донесенням.

— Привіт, — мовила Лісбет.

— Привіт, — відгукнувся Арманський.

— Ось прийшла вас навідати, — сказала Лісбет. — Можна увійти?

Драґан Арманський на мить заплющив очі, потім показав їй на крісло для відвідувачів. Вона поглянула на годинник — пів на сьому вечора. Лісбет Саландер подала йому філіжанку і сіла в крісло. Вони мовчки дивилися одне на одного.

— Більше року минуло, — заговорив Драґан.

Лісбет кивнула:

— Ти сердишся?

— А мені є за що сердитися?

— Я не попрощалася.

Драґан Арманський поворушив губами. Він ще не оговтався від несподіванки, але в той же час почув полегкість, дізнавшись, що Лісбет Саландер, принаймні, жива. Несподівано він відчув напад сильного роздратування й одночасно втоми.

— Не знаю, що й сказати, — відповів він. — Ти не зобов’язана доповідати мені, що ти робиш. Навіщо ти прийшла?

Голос його пролунав холодніше, ніж він хотів.

— Сама гаразд не знаю. Головне, хотіла просто побачитися.

— Тобі потрібна робота? Я не збираюся більше давати тобі завдання.

Вона заперечливо похитала головою.

— Ти працюєш в іншому місці?

Вона знову похитала головою. Очевидно, вона збиралася на думці. Драґан чекав.

— Я подорожувала, — сказала вона нарешті. — До Швеції я повернулася зовсім недавно.

Арманський задумливо покивав і подивився на неї уважно. Лісбет Саландер змінилася. Вона якось незвично… подорослішала, чи що, це позначалося і в її одязі, і в манері поведінки. І вона щось напхала в свій ліфчик.

— Ти змінилася. Де ж ти була?

— У різних місцях, — відповіла вона ухильно, але, помітивши його сердитий погляд, повела далі: — Я з’їздила до Італії, потім на Середній Схід, а звідти до Гонконгу і Бангкока. Побувала в Австралії і Новій Зеландії, відвідала різні острови Тихого океану. Місяць жила на Таїті. Потім проїхалася по США, а останні місяці провела на Карибах.

Він кивнув.

— Сама не знаю, чому я не попрощалася.

— Тому що, по правді кажучи, тобі ні до кого немає діла, — спокійно констатував Арманський.

Лісбет Саландер закусила губу. Його слова змусили її задуматися. Він сказав правду, але в той же час його докір здався їй несправедливим.

— Насправді нікому немає діла до мене.

— Дурниця! — заперечив Арманський. — У тебе неправильний підхід до людей. Люди, які до тебе добре ставляться, для тебе просто сміття під ногами. От і все.

Запала мовчанка.

— Ти хочеш, щоб я пішла?

— Роби, як знаєш. Ти завжди так і робила. Але якщо ти зараз підеш, то можеш більше не повертатися.

Лісбет Саландер раптом злякалася. Той, кого вона справді поважала, збирався від неї відмовитися. Вона не знала, що йому відповісти.

— Два роки минуло відтоді, як у Хольгера Пальмґрена стався удар. І за весь час ти жодного разу його не відвідала, — безжально вів далі Арманський.

— То Пальмґрен живий?

— Ти навіть не знаєш, живий він чи мертвий!

— Лікарі говорили, що він…

— Лікарі багато чого говорили, — перебив її Арманський. — Він був тоді дуже поганий і не міг спілкуватися, але за останній рік йому стало набагато краще. Говорити йому поки важко, так що зрозуміти його нелегко. Він багато чого не може робити сам, але все-таки здатний без сторонньої допомоги дійти до вбиральні. Люди, для яких він щось означає, відвідують його.

Лісбет оніміла від несподіванки. Два роки тому, коли з ним стався удар, вона перша знайшла його і викликала «швидку допомогу». Лікарі тоді хитали головами і не обіцяли нічого доброго. Цілий тиждень вона не виходила з лікарні, поки хтось із медиків не повідомив їй, що хворий лежить у комі і, судячи з усього, навряд чи коли-небудь прийде до тями. З цієї миті вона перестала хвилюватися і викреслила його зі свого життя. Вона встала й пішла з лікарні, жодного разу не озирнувшись. Але, як це видно тепер, спочатку слід було перевірити факти.

Згадуючи той час, Лісбет насупилася. Тоді на її голову звалилися нові клопоти через адвоката Нільса Б’юрмана і поглинули всю її увагу. Але ж ніхто, включаючи навіть Арманського, не повідомив їй тоді, що Пальмґрен живий, і вже тим більше вона не знала, що він почав одужувати! Їй же така можливість узагалі не спадала на думку.

Раптом вона відчула, що на очі навертаються сльози. Ніколи в житті вона не почувала себе такою підлою егоїсткою! І ніколи в житті ніхто так жорстко не вичитував їй таким тихим і стриманим голосом. Вона опустила голову. Запала мовчанка. Першим її порушив Арманський:

— Як твої справи?

Лісбет знизала плечима.

— На що ти живеш? У тебе є робота?

— Ні, роботи в мене немає, і я не знаю, ким би я хотіла працювати. Але гроші в мене є, так що на життя вистачає.

Арманський дивився на неї вивчаючим поглядом.

— Я