Читати книгу - "Знак Хаосу"

під силу. Треба віддати належне Масці, хоча він і не вловив мораль того, що відбулося.

Потім він повернувся до мене.

— Ні, ймовірно, вона опам'ятається злою, як мокра кішка, і кинеться в атаку, — розмірковував він вголос. А потім зауважив:

— Вона, здається, не тримає згаданий тобою плащ.

— Я його дістану.

Я підійшов до шафи, відкрив його і дістав темний хутряний плащ. Коли ми помінялися плащами, він провів рукою по хутру.

— Мантікора? — Запитав він.

— Це вовк, — уточнив я.

Потім я повісив його плащ в шафу і закрив дверцята. Люк в цей час одягався.

— Як я говорив, коли ми йшли сюди, імовірна можливість, що я не повернуся.

— Ти цього не говорив, — поправив я.

— Такими словами не говорив, — зізнався він. — Але яка різниця, велика буде затримка або мала? Суть в тому, що якщо Юрт проходить ритуал і йому вдасться придбати ті здібності, яких він прагне, до того, як ми встигнемо щось зробити? І що, якщо мене тоді не буде там, щоб вчасно потрапити на допомогу?

— Тут багато нюансів, — заперечив я.

— Саме це і відрізняє нас від переможених. Хороший плащ.

Він рушив до дверей, озирнувся на мене і Ясру.

— Гаразд, — сказав я. — Ти спускаєшся туди. Далт відрубує тобі голову і грає нею у футбол, а потім з'являється Юрт десяти футів зросту і палає вогнем. Це я роблю припущення. Яким чином ми в такій ситуації не програємо?

Він вийшов у коридор, я пішов за ним, знову клацнувши пальцями і залишивши Ясру в темряві.

— Тут справа в знанні варіантів вибору, — повчально сказав він мені, поки я зачиняв двері.

Потім я попрямував з ним в ногу, коли він попрямував назад по коридору.

— Особа, яка отримала подібну силу, набуває також і уразливості, такої ж, як і у джерела, — повідомив він.

— Що ти маєш на увазі під цим? — Запитав я.

— Конкретно не знаю. Але міць в Замку можна використовувати проти особи, наділеної міццю в цьому самому Замку. Це-то я дізнався точно із записів Кулі. Але мамуля відібрала їх у мене перш, ніж я прочитав до кінця, і більше я їх не бачив. Ніколи нікому не довіряй — таке, по-моєму, її правило.

— Ти говориш?…

— Я кажу, що якщо зі мною щось трапиться і він вийде в цій грі переможцем, то, значить, вона знає якийсь особливий спосіб знищити його.

— О?!

— Я також впевнений, що її доведеться питати про це дуже чемно.

— Мені чомусь здається, що це я вже знаю.

Люк видав невеселий смішок.

— Так скажи їй, що я закінчив вендету, що я задоволений. А потім, в обмін на допомогу, запропонуй їй цитадель.

— А що, якщо їй здасться цього мало?

— Чорт! Тоді перетвори її назад в вішалку. Хлопця ж все одно можна вбити. Мій батько помер все-таки від стріли в горло, незважаючи на свої фантастичні сили. Смертельний удар є смертельний удар. Просто справа в тому, що завдати його такому хлопцю набагато важче.

— Ти дійсно думаєш, що цього вистачить?

Він зупинився і, насупившись, подивився на мене.

— Вона буде сперечатися, але, звичайно, погодиться, — впевнено сказав він. — Це ж буде для неї піднесенням. І вона захоче помститися Масці так само сильно, як і повернути собі шматок своїх колишніх володінь. Але не довіряй їй. Що б вона не обіцяла, вона ніколи не буде задоволена меншим, ніж належало їй раніше. Вона буде інтригувати. Вона буде хорошою союзницею до завершення справи. А потім тобі доведеться подумати, як захиститися від неї. Якщо не…

— Якщо не що?

— Якщо я не вигадаю щось, щоб зміцнити цю угоду.

— Наприклад?

— Поки не знаю. Але не знімай цього заклинання, поки ми з Далтом не розберемося між собою. Йде?

— Хвилинку, — гукнув я його. — Що ти задумав?

— Нічого особливого, — відповів він. — Як я сказав королеві, я просто маю намір зіграти із закритими очима.

— Іноді в мене виникає таке відчуття, ніби ти такий же хитрий, як зображаєш її, — відверто сказав я.

— Сподіваюся, так і є, — відповів він. — Але існує різниця. Я чесний.

— Я сумніваюся, що купив би у тебе навіть старий автомобіль, Люк.

— Кожна укладена мною угода — особлива, — повідомив він мене. — А для тебе завжди знайдеться найкраще.

Я глянув на нього, але він добре володів виразом обличчя.

— Що ще я можу сказати? — Додав він, швидко показуючи на вітальню.

— Тепер уже нічого, — відповів я і ми пішли до королеви.

Коли ми увійшли, Віала повернула голову в той бік, де пролунали наші кроки, і обличчя її було так само непроникно, як і у Люка.

— Тепер, я гадаю, ви одягнені як треба? — Поцікавилась вона.

— Так, безумовно, — підтвердив він.

— Тоді давайте приступимо, — запропонувала вона, піднімаючи ліву руку, в якій опинився Козир. — Підійдіть, будь ласка, сюди.

Люк наблизився до неї і я пішов за ним. Я побачив, що вона тримала Козир Джуліана.

— Покладіть руку мені на плече, — проінструктувала вона його.

— Добре.

Він поклав руку, а вона потягнулась, знайшла Джуліана і заговорила з ним. Незабаром в розмову вступив і Люк, пояснюючи, що він має намір зробити. Я розчув, що Віала каже, ніби вона схвалює цей план.

Через кілька митей я побачив, як Люк підняв вільну руку і простягнув її. А також побачив темний силует Джуліана, який тягнувся до нього, хоча я і не брав участь в Козирному зв'язку. Це сталося тому, що я викликав свій логрусовий зір і став чутливий до таких речей. Логрус знадобився мені для дії, і я не бажав, щоб Люк випарувався перш, ніж я зроблю свій хід.

Я поклав руку йому на плече і рушив одночасно з ним.

— Мерлін! Що ти робиш! — Почув я окрик Віаль.

— Я хотів би подивитися, що відбувається, — відгукнувся я. — Коли справа вирішиться, я тут же повернуся додому, — і райдужні ворота закрилися за мною.

Ми стояли, освітлені мерехтливим світлом масляних ламп у великому шатрі. Зовні шумів вітер і чувся звук шарудіння гілок. Джуліан стояв обличчям до нас. Він упустив руку Люка і розглядав його з нічого не виражаючим обличчям.

— Значить, ти і є вбивця Каїна, — вимовив він.

— Так, — відповів Люк.

А я пригадав, що Джуліан і Каїн завжди були особливо близькі один до одного. Якби Джуліан вбив Люка і заявив про завершення вендети, то, впевнений, Рендом лише кивнув би і погодився. Напевно, навіть посміхнувся б. Важко сказати. Будь я Рендомом, то тільки вітав би усунення Люка з подихом полегшення. Фактично, це була одна з