Читати книгу - "Бог Світла"

що зміїлися по долівці. Кінець кінцем він добувся до протилежної стіни, де витанцьовувало величезне жовтогаряче полум’я.

При його наближенні воно зробилося вишневого кольору, а коли він перед ним зупинився — стало синім, як серцевина сапфіра.

Воно коливалося і пульсувало, сягаючи удвічі вище його зросту; іноді пахкало на нього маленькими пломінцями, які одразу сахались назад, наче наштовхуючись на незриму перепону.

Спускаючись униз, він проминув уже незліченну силу вогнів, але знав, що ще більше їх криється у печерах на дні Колодязя.

Кожний вогник, що його він проминав дорогою вниз, звертався до нього на свій власний лад і в мозку йому барабанним відлунням озивалися ті самі слова: залякувальні і благальні, які обіцяли все на світі. Але від цього голубого сліпучого вогню, найбільшого за всі, не долинуло жодного слова. Жодна жива подоба не кружляла й не вигиналася в його серцевині, спокушаючи брехливими обіцянками. Вогонь так і лишився вогнем.

Він запалив ще один смолоскип і ввіткнув його у розколину між двох скель.

— Отже, Ненависний, ти вернувся!

Слова падали на нього, мов удари батога. Опанувавши себе, він глянув прямо на синє полум’я і спитав у відповідь:

— Тарака — так тебе кличуть?

— Той, хто ув’язнив мене тут, мав би знати, як мене кличуть, — пролунала відповідь. — Не думай, Сіддхартхо, що коли ти змінив своє тіло на інше, то став невпізнанний. Я дивлюся на потоки енергії, що є твоєю сутністю, а не на плоть, що її маскує.

— Ясно, — відповів той.

— Ти прийшов поглузувати з мене в моїй неволі?

— Хіба глузував я з тебе у дні Приборкання?

— Ні, ти не глузував.

— Я зробив те, що слід було зробити задля безпеки моєї раси. Люди були слабкі й нечисленні. Твої одноплемінці накинулися на них і були б знищили.

— Ти вкрав у нас наш світ, Сіддхартхо. І закував нас тут. Якому ще глумові ти збираєшся нас піддати?

— Можливо, знайдеться спосіб дещо вам відшкодувати.

— Чого тобі треба?

— Союзників.

— Ти хочеш, аби ми на твоєму боці стали до боротьби?

— Саме так.

— А коли все скінчиться, ти знову спробуєш нас ув’язнити?

— Ні, якщо нам удасться заздалегідь укласти прийнятну угоду.

— Назви свої умови, — сказало полум’я.

— У давнину твій народ — видимий чи невидимий — гуляв вулицями Небесного Міста.

— Це правда.

— Тепер воно укріплене куди краще.

— Яким чином?

— Вішну-Охоронець і Яма-Дхарма, Бог Смерті, накрили небо, — а не тільки Місто, як було в давнину, — якимось, як кажуть, непроникним куполом.

— Непроникних куполів на світі не буває.

— Я повторюю те, що сам чув.

— До міста веде багато шляхів, князю Сіддхартхо.

— І ти знайдеш їх усі для мене?

— Це й буде ціною моєї свободи?

— Твоєї особистої свободи — так.

— А для решти нас?

— В обмін на їхню свободу ви всі мусите дати згоду допомогти мені взяти облогою Небесне Місто.

— Звільни нас, і Небеса зазнають поразки!

— Ти ручишся за всіх?

— Я Тарака. Я ручуся за всіх.

— А яку гарантію ти даси, Тарако, що цю угоду буде виконано?

— Моє слово. А хочеш — я залюбки присягнуся чим завгодно, тільки скажи…

— Готовність присягатися чим завгодно — не дуже надійна якість тих, що укладають угоди. Крім того, сила твоя — це слабке місце будь-якої угоди. Ти такий сильний, що не зможеш гарантувати нікому іншому право тебе контролювати. Ти не віруєш у богів, якими міг би присягтися. В пошані у тебе лише гральні борги. А нам з тобою грати тут ні до чого.

— Але ж ти маєш силу, здатну контролювати нас.

— Кожного зокрема — можливо. Але не всіх одразу.

— От так заковика, — мовив Тарака. — Я віддав би за свободу все, що маю, але маю я тільки силу — чисту силу, по суті своїй нікому не передавану. Більша за неї сила могла б її підкорити, але це не вихід. Я й справді не знаю, як дати тобі належні гарантії, що виконаю свою обіцянку. Бувши тобою, я б нізащо мені не повірив.

— Отож ми перед дилемою. Гаразд, я звільню тебе — тебе одного, — аби ти злітав на Полюс та розвідав усе, що стосується оборони Небес. Поки тебе не буде, я ще поміркую над цією проблемою. Подумай і ти: може, коли повернешся, ми зможемо укласти взаємовигідну угоду.

— Згоден! Зніми ж з мене це закляття!

— Отож узнай мою силу, Тарако, — сказав Приборкувач: — Я тебе прикував, я можу й звільнити — отак!

І полум’я завирувало, вихлюпнулось із стінної ніші.

Воно зібгалось у вогненну кулю і шалено закружляло по колодязю, наче комета; воно палало, як маленьке сонце, розганяючи морок; на льоту воно щомиті змінювало свій колір, кидаючи на скелі відблиски — то жаскі, то манливі.

Потім воно зависло над головою в того, кого звали Сіддхартхою, і послало йому такі трепетні слова:

— Ти не годен собі уявити, як приємно мені знову відчути себе на волі. Хочу ще раз випробувати твою могутність.

Чоловік унизу здвигнув плечима. Вогненна куля почала зсідатися. Зіщулюючись, вона раз у раз яскраво спалахувала, як згасаючий пломінь, і поволі осідала на дно колодязя.

Тріпочучи, вона лишилась лежати там, неначе опала пелюстка якоїсь гігантської квітки; невдовзі, ніби звіяна вітром, вона покотилася по дну Пекельного Колодязя і врешті опинилась на колишньому місці в своїй ніші.

— Ти задоволений? — спитав Сіддхартха.

— Так, — перегодом прийшла відповідь. — Могутність твоя не змаліла, Приборкувачу Демонів. Звільни мене ще раз.

— Мені набридло це спортивне змагання, Тарако. Може, я краще піду геть, лишивши тебе отак як ти є, та пошукаю собі помічників деінде?

— Ні! Я ж дав тобі обіцянку! Чого тобі ще потрібно від мене?

— Я хотів би, щоб межи нами не виникало чвар. Або ти служитимеш мені з цією умовою, або не служитимеш зовсім. Тільки й того. Вибирай же і будь вірний своєму вибору і своєму слову.

— Чудово. Відпусти мене, і я полечу на крижану гору, навідаюсь до Небесного Міста, що на ній стоїть, і вивідаю всі слабини Небес.

— Тоді вирушай!

Цього разу полум’я спалахнуло куди повільніше. Воно погойдалося перед ним і набуло грубих людських обрисів.

— У чому криється твоя сила, Сіддхартхо? Як ти робиш те, що робиш? — спитало воно.

— Можеш назвати цю ментальну здатність електролокацією енергії, — відповів той. — Термін цей незгірший за будь-який інший. Як хочеш це називай, але не здумай наразитися на цю силу знову. Я можу вбити тебе нею, дарма що ніяка матеріальна зброя тебе не візьме. А тепер — гайда!

Тарака щез, немов головешка в