Читати книгу - "Золотий фараон"

нічну варту, вони тільки починали відкидати щебінь; а сьогодні пагорби щебеню обабіч гробниці щезли, і там темніла заглибина. Що збирається робити той божевільний англієць? Найдурніший погонич віслюків міг би йому пояснити, що стародавнім єгиптянам ніколи б не спало на думку за метр від входу до однієї фараонової гробниці робити вхід до другої. Чи, може, той дурень хоче прокопати під Рамсесовою гробницею тунель крізь скелі?

Фельдфебель злякався. Якщо англієць і справді таке надумав, то його, фельдфебеля, можуть притягти до відповідальності.

Поквапливо обсмикнувши кітель, фельдфебель випростався по-військовому і подався до копачів. Він утупив очі в «божевільного англійця», наче хотів пришпилити його до місця, і віддав честь «злодієві» за його спиною. Та саме цієї миті Картер скочив у заглибину.

Що робити? — збентежено глипав очима фельдфебель. Теж зіскочити туди? Цього не дозволяла йому гідність.

Та Ахмед Гургар уже помітив фельдфебеля і крикнув:

— Чого ти хочеш, сміливий командувачу армії героїв? Може, допомагатимеш нам зробити цю гарну яму ще глибшою?

Фельдфебель з гідністю підніс руку:

— Не глузуй з мене, я на службі.

— Я теж, — відказав Гургар. — Я викопую старожитності для нашого Національного музею. Тож я, так би мовити, службовець нашого уряду, і ти повинен шанобливо привітати мене, коли хочеш мати якісь відомості.

— Від тебе мені нічого не треба, а від отого чоловіка внизу я хотів би дещо дізнатись.

Ахмед Гургар випростався.

— Слухай-но ти, власнику гарбузяної голови, «отой чоловік» ніякий не «отой чоловік», а найславетніший з усіх славетних учених світу. Найвідоміші дослідники в нашій країні шанобливо схиляються перед ним. І якби він не відкрив найзначніші гробниці в Долині царів, ти стояв би на варті не тут, а в своїй смердючій казармі.

У цю мить Картер обернувся. Суперечка заважала його роздумам. Побачивши над собою фельдфебелеве обличчя, він приязно спитав:

— Чого ти хочеш, друже? Чи тебе зацікавили розкопки? То йди сюди, я покажу тобі дещо незвичайне.

Фельдфебель промимрив щось, перепрошуючи, — він, мовляв, прийшов в іншій справі.

— На те ще буде час, — мовив Картер і потяг солдата вниз. — Ось, друже, поглянь на цей підмурок! Це — рештки давніх робітничих хатин. Мабуть, тут жили каменярі, що вибили в скелі Рамсесову гробницю. Тут було чимало хатин. У давнину вони стояли одна за одною звідси аж до того боку долини.

Фельдфебель глянув у напрямку, куди показував рукою Картер, і почухав потилицю.

— То ти хочеш, пане, відіслати до музею все те каміння від давніх хатин?

— Ні, ні, — засміявся Картер. — Ми копатимемо тут далі аж до скелястого грунту. Бо я сподіваюся натрапити тут на гробницю.

— На гробницю? — вражено спитав фельдфебель. — Отже, я правильно гадав, що ти хочеш, пане, прокопати тунель під Рамсесовою гробницею, а цього робити не можна, бо тоді завалиться вхід.

Ахмед аж лягав зі сміху, і фельдфебель показав на нього Картерові:

— Пане, заборони цьому чоловікові сміятися з мене. Я — фельдфебель вартової служби. І хоч я тільки віднедавна вартую в Долині царів, та не дозволю себе ображати.

— Заспокойся, — посміхнувся Картер. — Ахмед сміється тільки тому, що ти, певне, гадаєш, ніби ми вдамося до динаміту. Поглянь на моїх людей! Бачиш, як вони старанно відгрібають щебінь? Вони роздивляються кожну жменьку землі, чи немає в ній якоїсь старовинної речі.

— Але ти сказав, що хочеш знайти гробницю. Чи люди з музею знають, що її тут сховано?

— Ніхто не знає. Тільки я один вірю в це.

— І ти в жодній книжці не вичитав, що саме тут те місце, яке шукаєш?

— Ні, в жодній книжці не написано, де спочиває фараон, що його гробницю я шукаю.

Фельдфебель ковзнув бентежним поглядом по Картерові, тоді зиркнув на Ахмеда Гургара і нараз заквапився.

— Мені треба йти, пане, перевіряти вартових, — мовив він, ніби вибачаючись, і виліз хутко з ями.

Нагорі він іще раз нахилився.

— Пробач, пане, я ще хочу тебе спитати. Ти ж дістав у Каїрі дозвіл провадити тут розкопки, правда? — І коли Картер усміхаючись кивнув головою, додав — Я думаю, що урядовці чинять несправедливо. От якби я пішов до них і сказав: дайте мені дозвіл, бо я сподіваюся під Рамсесовою гробницею знайти ще одну, — вони заперли б мене до божевільні.

ДОРОГА ДО ПІДЗЕМНОГО СВІТУ

Промені вранішнього сонця збудили Картера. Він збентежено закліпав очима, подивився на годинник і швидко скочив з ліжка. Вперше за довгий час він проспав. Де ж подівся хлопець, що в його обов'язки входить будити Картера о шостій годині ранку?

— Абдуло!

Ніякої відповіді. Картер розчинив вікно.

— Абдуло!

Хлопця ніде не було видно.

Картер хутко вбрався, глянув на календар і заквапився ще дужче. Сьогодні вже четверте листопада. Через десять днів термін кінчиться і доведеться припинити роботу перед Рамсесовою гробницею.

Десять днів! Понад двадцять років провадив він тут розкопки, та здавалося — приїхав сюди зовсім недавно. Звісно, можна було спробувати продовжити термін, та скільки часу йому ще дадуть? Хіба якийсь тиждень. І потім уже не буде іншої ради, як припинити розкопки назовсім.

Картер застогнав від безсилого гніву. Вся праця, всі грошові витрати тепер здавалися даремними. Хіба ж він сам повною мірою не винен у цьому? Навіщо взимку 1917–1918 року звелів припинити роботи перед Рамсесовою гробницею і копати в іншому місці? А тепер забракло часу дослідити цей останній шматочок трикутника, в якому може бути Тутанхамонова гробниця.

Який же він був дурний!

Раптом хтось гучно постукав у двері, а тоді розчинив їх навстіж.

До кімнати вбіг Абдула. Його біле вбрання було геть забрьохане, босі ноги аж білі від пилюки, червона феска сповзла набакир. Але брунатне обличчя сяяло.

— Пане, я знайшов його! Я знайшов його! — радісно кричав хлопець.

— Кого? — невдоволено спитав Картер. — І чому ти вчасно мене не збудив? Я мав не пізніше сьомої бути на розкопках.

Обличчя в Абдули витяглося. Він дуже образився.

— Ти ж так давно хотів попоїсти курятини. А сьогодні я знайшов чоловіка, що розводить найкращих в усьому Єгипті курей. Він живе далеко звідси, я біг туди понад годину. І він продав мені одну курку.

— Я хочу знайти гробницю, а ти бігаєш по курку замість вчасно мене будити, — пробурмотів Картер.

Абдула розгублено крутив пальцями.

— Я хотів зробити тобі приємність, пане. Ти зле виглядаєш, завжди в тебе бракує часу поснідати. Може, принести чаю?

Сумне хлоп'яче лице зворушило Картера. Він поправив хлопцеві феску на голові і дружньо поплескав по щоці.

— Ти добре придумав, Абдуло, дякую тобі. Тільки не забудь завтра вчасно