Читати книгу - "Енн із Острова Принца Едварда"

Філ рушила до комори, Енн із Смальком вийшла в сад. Був вологий весняний вечір, у повітрі ширилися приємні пахощі. У парку ще лежало трохи снігу, були й невеличкі посірілі кучугури попід соснами на шляху до затоки, недосяжні для променів квітневого сонця. Через ці кучугури дорога й досі була брудна, а у вечірньому повітрі відчувався вогкий холод. Та у віддалених улоговинках вже зеленіла трава, і в потаємному закутку Гілберт відшукав бліді запашні квіти суничного дерева, з букетом яких і прийшов до Енн.

Вона сиділа на великому сірому камені в саду, споглядаючи вірш: голу березову гілочку, що із досконалою витонченістю простяглася на тлі рожевого призахідного неба. Енн будувала повітряний замок — розкішний палац, де залиті сонцем подвір’я та величні зали повнилися вишуканими східними ароматами, і де вона була королевою й володаркою. Побачивши, як садом до неї йде Гілберт, дівчина спохмурніла. Останнім часом вона уникала зустрічей із ним наодинці. Проте зараз він таки застав її саму: навіть Смалько кудись утік.

Гілберт сів на камені побіля неї й простягнув їй свій весняний букет.

— Нагадує про дім і про наші колишні шкільні пікніки, правда, Енн?

Енн узяла квіти й сховала в них обличчя.

— Зараз я на вересовому пустищі пана Сайласа Слоуна, — захоплено мовила вона.

— Ти ж, мабуть, і насправді будеш там уже через декілька днів?

— Ні, лише через два тижні. Спершу погостюю в Болінброку, у Філ, а тоді вже поїду додому. Ти будеш в Ейвонлі раніше за мене.

— Ні, Енн, я взагалі не приїду в Ейвонлі цього літа. Мені запропонували роботу в редакції газети «Дейлі Ньюз», і я погодився.

— О, — непевним тоном проказала Енн. Вона замислилася, що ж то буде за літо в Ейвонлі без Гілберта. Чомусь така перспектива їй видавалася геть непривабливою. — Ну, — зрештою, мляво відказала вона, — для тебе це, звісно, велика удача.

— Так, я сподівався на цю роботу. Вона допоможе мені заробити на наступний рік у Редмонді.

— Тільки не працюй забагато, — мовила Енн, сама як слід не усвідомлюючи, що каже. Їй відчайдушно хотілося, щоб із будинку вийшла Філ. — Ти дуже напружено навчався упродовж року. Гарний вечір, правда? До речі, я знайшла сьогодні цілу галявину білих фіалок, отам, під тим старим покрученим деревом. У мене було відчуття, мовби я відшукала поклади золота.

— Ти завжди знаходиш поклади золота, — неуважно відповів Гілберт.

— Ходімо, пошукаємо ще, — підхопилася Енн. — Я покличу Філ і…

— Не треба ні Філ, ні фіалок, Енн, — тихо мовив Гілберт, так міцно стискаючи її руку, що вона не могла вивільнитися. — Я хочу дещо тобі сказати.

— Не кажи! — благально скрикнула Енн. — Ні… Гілберте, прошу тебе.

— Я мушу. Так не може більше тривати. Енн, я кохаю тебе. Ти це знаєш. Я… навіть сказати не можу, як сильно кохаю. Ти можеш мені пообіцяти, що станеш моєю дружиною?

— Я… ні, не можу, — пролебеділа нещасна Енн. — О, Гілберте… ти все зіпсував!

— Ти мене зовсім не любиш? — запитав Гілберт після жахливої паузи, упродовж якої Енн не зважувалася підвести очі.

— Ні… не так. Ти дуже дорогий мені як друг. Але я не кохаю тебе, Гілберте.

— І ти не можеш дати мені надії, що покохаєш… колись?

— Не можу, — у відчаї вигукнула Енн. — Я ніколи… ніколи не покохаю тебе, Гілберте. І більше ніколи не говори зі мною про це.

Запала нова пауза — така довга й моторошна, що врешті-решт Енн змушена була підвести голову. Гілберт сидів білий, мов стіна, а його очі… Енн здригнулася й відвела погляд.

Усе це було нітрохи не романтично. Невже всі освідчення мають виглядати так недоладно чи жахливо? Чи зможе вона колись забути Гілбертове обличчя в цю мить?

— Є хтось інший? — нарешті тихо запитав він.

— Ні… ні! — палко відказала Енн. — Таких почуттів я не маю ні до кого… і ти подобаєшся мені найбільше у світі, Гілберте. І ми повинні… повинні залишитися друзями.

Гілберт уривчасто й гірко розсміявся.

— Друзями! Твоєї дружби мені недостатньо, Енн. Мені потрібне твоє кохання — а ти кажеш, що я ніколи його не здобуду.

— Вибач. Пробач мені, Гілберте, — тільки й могла проказати Енн. Де, о, де були всі ті пишні й вишукані звороти, якими в уяві своїй вона мала звичку відмовляти нещасливим кавалерам?

Гілберт м’яко відпустив її руку.

— Нема чого пробачати. Часом я думав, що ти любиш мене. Я помилявся, от і все. На все добре, Енн.

Енн кинулася до своєї кімнати, впала на лавку під вікном, навпроти якого росли сосни, і гірко заридала. Вона відчувала, що з її життя навіки пішло щось безцінне, і розуміла, що то була дружба Гілберта. О, чому вона мала втратити її за таких обставин?

— Що сталося, люба? — запитала Філ, виринаючи з місячного сяйва.

Енн не відповіла. Їй хотілося, щоб Філ була за тисячу миль від неї.

— Я розумію — ти взяла й відмовила Гілбертові Блайту. Енн Ширлі, ти ідіотка!

— Ти вважаєш ідіотизмом відмовитися вийти за того, кого я не кохаю, — холодно й силувано відказала Енн.

— Ти бачиш кохання і не впізнаєш його. Вигадала там собі щось в уяві, вважаєш це коханням і переконана, що в житті все має саме так і бути. Ти ба, найперша моя зріла й розважлива думка. І як це мені вдалося?

— Філ, — благально мовила Енн, — прошу тебе, вийди. Я хочу побути сама. Мій світ розбився на друзки. Я мушу скласти його назад.

— Без усякого Гілберта в ньому? — поцікавилася Філ, ідучи.

Світ без Гілберта! Енн тужливо повторила ці слова. Чи не буде їй самотньо й сумно в такому світі? Але Гілберт сам винен. Він зіпсував їхню прекрасну дружбу. Тепер вона мусить навчитися жити без неї.

Розділ 21

УЧОРАШНІ ТРОЯНДИ

Два тижні в Болінброку Енн провела дуже приємно, якщо не зважати на пекуче відчуття смутку й неясного болю щоразу, коли згадувала Гілберта. Утім, на думки про нього вона майже не мала часу. У Маунт Холлі, старому й гарному маєтку Гордонів, де Філ збирала своїх друзів та подруг, було дуже весело. Одні за одними низкою слідували цікаві виїзди, танці, пікніки й прогулянки на човнах — усе те, що Філ називала виразним словом «розваги». Алек та Алонзо були поряд так невідступно, аж Енн засумнівалася, чи роблять вони взагалі бодай щось, окрім як ходять хвостиком за цією легковажною Філ. Обидва вони були вродливими й чемними юнаками, проте Енн так і не змогла визначити, котрий