Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

201
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 110
Перейти на сторінку:
здобути більше коштом інших. Як міг би сказати Едвард Саїд, це імперіалізм у чистому вигляді: право Петра руйнувати фінський спосіб життя вважається очевидним. Після фінів Петро забажав напасти на шведів. У зображенні Пушкіна Петро не хоче «будувати» вікно у Європу, він прагне його «прорубати»: російське дієслово «прорубить» означає насильницьку дію.

Пролог — це ніцшеанська «avant la lettre» (дія заздалегідь). Відкидається поступова копітка праця над побудовою цивілізації гуманним суспільством, натомість схвалюються різкі зміни, спричинені волею вищих осіб:

Люблю тебе, дитя Петрове,

Люблю твій гордий, строгий взір,

. . . . . . . . . .

Красуйся, городе Петрів,

Будь непоборний, як Росія,

Хай стихне на віки віків

Тобі підборкана стихія,

Хай фінських вод злоба стара

В своїй замовкне ворожнечі,

І не стривожать марні печі

У сні довічному Петра! 64

(Переклад М. Рильського)

Сама поема пропагує поклоніння героям у карлайлівському (Carlylean) розумінні, а також показує, що основною метою Петра І була не його власна слава, а слава Росії. Слава країни тут розуміється виключно як здатність затьмарити й підкорити інших. Ленінське «хто кого» небезпечно близьке до пушкінського захоплення могутністю Петра. Сила є основною темою цієї поеми, вона тут прославлена заради себе самої.

Серед приміток до поеми, зроблених Пушкіним, є одне посилання на опис Санкт-Петербурга, зроблений Адамом Міцкевичем, що був свого часу знайомий із Пушкіним. Мабуть, розуміючи, що небагато читачів мали б змогу прочитати цього польського поета, Пушкін довірчо повідомляє, що Міцкевич також описував це місто в поемі «Олешкевич», що він подавав подробиці, опущені Пушкіним, і що Міцкевич, у свою чергу, запозичив свій опис у другорядного поета XVIII століття В. Г. Рубана 65.

Пушкін тут несвідомо чи зумисне вводить своїх читачів в оману. «Олешкевич» — це фрагмент циклу пристрасних віршів про Санкт-Петербурґ, який Міцкевич написав 1832 р. й озаглавив «Ustep» («Відступ від теми»). Тут не згадується Рубан, але є дружні слова про К. Ф. Рилєєва, одного з керівників декабристів, страченого за наказом царя Миколи І після їх невдалого повстання. У цих віршах, чи, точніше, гірких наріканнях, Міцкевич зображує гнітючу картину Санкт-Петербурга та життя його мешканців. Він порівнює це місто із звіринцем і пише, що воно заповнене зразками архітектури, чужими культурі, яка їх перейняла. Усе в цьому місті запозичене чи куплене за гроші росіян, які змогли вкрасти їх в інших народів, — нарікає Міцкевич, і місто занурене в жахливу атмосферу самодержавства і страху.

Петро І

На ланцюги замкнув усі порти,

Понаганяв сторожі до кордонів,

Завів сенат, сановників, шпіонив,

Горілки відкуп, ранґи, паспорти,

Побрив, умив, одяг свого холопа,

У руки зброї, грошей надавав,

І раптом здивувалася Європа:

«Петро Росію цивілізував!»

Опісля нього мусив кожен цар

Брехнею заливати кабінети,

Давать на поміч деспотам багнети,

Громить народи, сіяти пожар,

Загарбувать собі чужі держави,

Чужим платить, своїх же обкрадать,

Щоб і француз, і німець міг сказать:

«Бач, уряд сильний, мудрий і ласкавий!» 66

(Переклад О. Жолдака)

Щодо пам’ятника Петрові І, то Міцкевич порівнює його із монументами іншим видатним проводирям народів, і Петро не так уже й добре виглядає в такому порівнянні. На відміну від імператора Марка Аврелія, що простягнув руку допомоги людям, якими він правив і коні якого стоять спокійно на землі, Петро готовий нападати далі, його кінь ошалів від болю, завданого вершником; він готовий топтати все, що є попереду нього. Народ, яким править такий імператор, заляканий ним; він, а не чужоземний ворог, становить небезпеку — він може потоптати їхнє життя і майно. Міркування Міцкевича тут ніби передбачають Ходинку — поле, де кілька тисяч людей були розтоптані до смерті під час святкування на честь коронації царя Миколи II. Один вірш у «Відступі» закінчується вражаючою метафорою воріт, глибокого рову й мосту, що веде до санкт-петербурзької «тюрми». Здатність поляків давати відповіді такого роду будили глибоку неприязнь до цього народу серед російської імперської еліти.

Стереотип Віссаріона Бєлінського щодо «зайвої людини» виявився стійким і витіснив інші можливі тлумачення образів, створених Пушкіним і Лермонтовим, зокрема тих, що розглянуті в цьому розділі. Тему людини, відчуженої від суспільства й озлобленої у своєму розчаруванні, вивчали Добролюбов, Чернишевський, Гончаров і, врешті, російські радянські критики. Зв’язок між «зайвою людиною» та імперією поступово зникає з поля зору. Відхід у формалізм, який радянська літературна критика зробила у 1920-х pp., не змінив центру уваги в цьому питанні. Дослідження творчості Лермонтова, здійснене Б. М. Ейхенбаумом показало, що формалізм не вніс жодних корекцій до інтерпретації, приязної до імперії 67. Черкеси та їхня доля, заслонені темою «зайвої людини», якою був Печорін, залишились невидимі навіть для радикальних формалістських критиків. Так само випали з поля зору і поляки, увагу до яких, як до ворогів держави, було відроджено на час радянсько-нацистської дружби. Щодо колоніалістського аспекту насильства росіян стосовно інших народів стався провал у пам’яті. До того ж, хоча Кавказ розглядається в російській історії літератури з часів Пушкіна як «наш», зв’язок між цією землею і її завойовниками був і за радянських часів досить слабким. У російській політиці та культурі Кавказ залишився чужорідним тілом, місцем, куди можна було висилати непокірних підданих імперії, предметом хвалькуватих заяв про «безкраю» Росію, місцем, де Росія могла добувати нафту і виробляти шампанське, але не місцем, яке мало б власний голос чи ідентичність, відмінні від голосу й ідентичності імперії. Виконане недавно в США дослідження, присвячене «зайвій людині» в російській літературі, підтверджує ці стереотипи 68. Аналогічно, в російських і західних наукових працях ніколи не переглядалося ставлення до зображення в російській літературі Польщі і поляків. У пострадянський період спорадичні російські публікації зі звинуваченнями жителів Кавказу і поляків у страшних злочинах проти Росії свідчать про те, що в російському дискурсі практично не відбулося переоцінки позиції росіян щодо колишніх колоніальних об’єктів 69.

Розпад Радянського Союзу та проголошення «нових» держав на Кавказі дає підстави сподіватися на зміни. Примітно, що коли впав радянський колос, то навіть проросійські вірмени не прагнули союзу з Росією. Росія явно захопила зайве на Кавказі та в західних регіонах колишньої імперії. Хоча російські військові ресурси та розумна дипломатія дали змогу підкорити ці землі і встановити їхню колоніальну залежність, довгострокові прогнози, включаючи демографічні, вказують на різке послаблення ролі Росії в XXI столітті в цих та інших регіонах 70. Так само, як і у випадку інших імперій, росіяни можуть стати жертвами своїх надмірних імперських апетитів: перефразовуючи Сталіна, можна

1 ... 38 39 40 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"